Не вважайте насильство ілюзією: історія жінки, яка не побоялася дати відсіч чоловіку-тирану
Нині жінка разом із двома дітьми перебуває в безпечному місці й закликає інших людей, які зазнали насильства, не терпіти побої, знущання та погрози, а діяти негайно.
Про домашнє насильство часто воліють мовчати, терпіти, аби не виносити сміття з хати. Ця проблема актуальна не лише в Україні, а й інших країнах світу. Тема настільки делікатна, що іноді про неї не говорять. І даремно. Бо, звернувшись по допомогу, людина, котра постраждала від насильства в сім’ї, зможе назавжди скинути кайдани і розпочати нове життя. Власне, як це зробила наша героїня, яка знайшла сили дати відсіч насильникові, пише газета “Подолянин”.
Не побоялася дати відкоша
Знайти жінку, яка б розповіла про пережите, нелегко. Ті, котрі зазнали і душевних, і фізичних ран, не хочуть назагал говорити про пережите. Але пані Оксана (ім’я жінки та її чоловіка змінені з етичних міркувань – ред.) погодилася на розмову, пояснивши просто: “Роблю це заради інших людей, які переживають насильство в родині, але бояться змін”.
Оксана та Дмитро – однолітки. Познайомилися під час навчання у виші. Оксана здобувала філологічну освіту, а Діма – економічну. Понад два роки закохані зустрічалися, а потім хлопець освідчився. Відгуляли весілля, згодом здобули дипломи і будували плани на щасливе майбутнє. Оксана швидко знайшла роботу перекладачки в місцевій фірмі, а ось Дімі довелося не один місяць надсилати резюме в різні фірми та на підприємства. Він усе ніяк не міг знайти хорошу роботу, тому перебивався різними підробітками.
За два роки в молодого подружжя народився син-первісток, а ще через два роки – донечка. Дмитро почав затримуватися з друзями і розпивати спиртне. Оксані доводилося тягнути на собі дім, дітей і роботу.
“Ви знаєте, як би мені не було фізично важко, але жодного разу не поскаржилася чоловікові й не дорікнула, що він мало заробляє і нічим не допомагає, – ділиться спогадами Оксана. – Гадала, що ось-ось знайде хорошу роботу, і все знову буде добре. В голові не вкладалося, що Діма поступово перетворюється на кривдника, можливо, не хотіла в це вірити. Спочатку були невинні дорікання: то речі не там складені, то їжа недосолена.
А потім понеслося. Чоловік почав часто зазирати до чарки і повертатися додому напідпитку. От тоді слів не добирав і всіляко мене принижував. А одного разу підняв на мене руку. Правда, наступного дня на колінах просив вибачення. І я вибачила, бо боялася залишитися сама із двома дітьми. Деякий час ми жили спокійно, доки побиття не повторилося знову, а потім – знову і знову. Довго я мовчала, не зізнавалася про побої ні батькам, ні подругам. Доки не натрапила на сповідь жінки, яку чоловік мало не вбив. Її діти могли залишитися напівсиротами. Ви знаєте, ця розповідь настільки мене вразила, можливо, я навіть приміряла на себе роль героїні й вирішила діяти негайно.
Перше, що зробила, – знайшла психолога в Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Після бесіди з ним я визнала, що треба розлучатися і готова до цього кроку. Навіть оцінила ризики, що чоловік буде ставитися ще агресивніше, коли дізнається про таке моє рішення. Але вирішила не відступати. Із психологом склали детальний план безпеки. Насамперед мали відправити дітей до безпечного місця, аби чоловік не скоїв із ними лиха або не шантажував мене ними. Домовилася про путівки до дитячого табору. Коли син із донькою туди поїхали, мені стало спокійніше, і я видихнула. Чоловік і надалі продовжував вчиняти насильство, тиснув психологічно, але руки не піднімав. Можливо, щось відчував. Зовні я трималася, як завжди, намагалася бути лагідною і боялася бодай чимось виказати свої плани. Непомітно, щоб не кидалося в очі, забрала з квартири прикраси і документи: на квартиру, свідоцтво про народження дітей, паспорти тощо. Усе це віддала подрузі на зберігання. Частково забрала одяг дітей і свій. У центрі мені знайшли юриста, який мене проконсультував і допоміг скласти позовну заяву. Одного вечора я повернулася додому і сказала чоловікові, що їду до подруги в інше місто, мовляв, тій потрібна моя допомога. Він почав щось бурмотіти під носа, але, оскільки був під градусом, швидко заснув і не встиг відреагувати.
Я справді поїхала до іншого міста і вже звідти подала заяву на розлучення. Чоловікові надійшла повістка до суду. Процес, який дарував мені свободу, стартував. Дивно, але саме розлучення відбулося відносно легко і швидко. Чоловік спочатку намагався зі мною поговорити, просив вибачення, прикривався дітьми, мовляв, як йому нас не вистачатиме, каявся за скоєне і обіцяв виправитися. Але я була непохитною, розуміла, що такі, як він, не змінюються. Діти також мене підтримали, адже неодноразово були свідками того, як тато бив мене у них на очах”.
Іноді краще хірургія, аніж терапія
Понад 15 років домашньому насильству чинять опір психолог Кам’янець-Подільського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Віталій ПОЛІЩУК разом із колегами. Вони є учасниками різних тренінгів, які проводили як міжнародні експерти, так і українські. Чоловік каже, що активну увагу темі домашнього насильства почали приділяти декілька років тому, і пов’язане це із законодавчими змінами.
У Кам’янці-Подільському на початку серпня на базі центру запрацювали дві мобільні бригади соціально-психологічної допомоги особам, постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі. До складу, крім психолога, ввійшли ще соціальні працівники і водії. Фахівці мобільних бригад – це люди, які вміють побудувати довірливі стосунки з постраждалими.
“Модель роботи мобільної бригади, коли спеціалісти можуть виїжджати і надавати допомогу в будь-якому зручному місці для людини, яка зазнала насильства, нова й унікальна, – пояснює директорка ЦСССДН Еліна Ковтун. – Її 2016 року започаткувала агенція ООН – UNFPA. Нині створення мобільних бригад підтримує держава, їхня робота закріплена на законодавчому рівні Постановою Кабміну. Завдання бригади обширне. Насамперед вони планово або екстрено реагують на звернення про випадки насильства. Надають психологічну консультацію та підтримку постраждалим від насильства, розповідають їм про їхні права та шляхи отримання допомоги, пропрацьовують план безпеки й оцінюють ризики, в разі потреби, скеровують постраждалих до спецзакладів, проводять інформаційно-просвітницьку роботу щодо запобігання насильству”.
Безкоштовно отримати допомогу можуть як постраждалі переселенці, так і мешканці громади. А ще люди можуть звернутися до фахівців по консультацію телефоном за номерами: 096-033-20-29 або 095-033-20-29, щодня, від 09:00 до 21:00.
У дистанційному форматі спеціалісти можуть консультувати ще й постраждалих з окупованих територій чи місць активних бойових дій.
“За місяць роботи мобільна бригада вже здійснила 12 виїздів і прийняла у своєму центрі близько двох десятків людей, – розповідає Віталій Поліщук. – Більша частина звернень нині надходить від кам’янчан. Наша перевага – в мобільності та доступності до людини, яка зазнала домашнього насильства. Алгоритм такий: є інформація, ми виїжджаємо на місце, оцінюємо ситуацію. Якщо факт насильства підтверджується, проводиться оцінка ризику за 3-бальною шкалою: низький, середній і високий. В разі середнього чи високого з людиною спільно складається план безпеки, тобто детально розписується, що робитиме в разі повторного вчинення насильства. За місяць роботи план безпеки поки не складали, бо в ситуаціях, на які виїжджали, мали низькі ризики. Реальних повідомлень зафіксували сім. Люди не бояться говорити, і це вже позитив”.
За словами Віталія Аркадійовича, найчастіше зустрічається психологічне насильство. Фізичне одразу впадає у вічі, і не всі кривдники афішують такі речі, бо не хочуть, аби про це дізналися інші. На третьому місці – економічне.
“Є ще сексуальне, на мою думку, достатньо поширене, але воно замовчується. Часто одружені чоловіки переконані, що дружини їм зобов’язані за першим покликом. Це і є сексуальне насильство, коли контакт без згоди або коли людина перебуває в стані зміненої свідомості – алкогольного чи наркотичного сп’яніння, під впливом медикаментів тощо. Про такі речі рідко говорять, але вони є”, – зазначив він.
Віталій Аркадійович не один рік допомагає людям, які постраждали від домашнього насильства. Переважно це жінки та діти, рідше – батьки, які потерпають від дорослих дітей: “У більшості людей, які зверталися по допомогу, така ситуація в родині формувалася роками і стала хронічною. Взаємодія між членами подружжя тривалий час будувалася на насильстві. Коли починаєш із такими випадками працювати, в жінок виникає відчуття, що в разі вирішення проблеми їхня сім’я розвалиться. Тож роблять крок назад і не сприймають насильство як проблему. Мотивують так: “Дзвонила, бо хотіла налякати чоловіка. Але загалом він у мене нормальний. Правда, коли вип’є, може і вдарити. Але п’є нечасто”.
Ми звикли оцінювати людей через призму власних уявлень. Тому знайомим чи друзям, які знають про насилля, але самі мають нормальні сім’ї й стосунки, важко це зрозуміти. Ми з таким давно працюємо і робимо все можливе, аби зрушити ситуацію і змотивувати людину до змін. Особливо, коли є ризики для дитини, тоді використовуємо радикальніші методи. Бо насильство, вчинене при дитині або щодо неї, завдає удару. Вплив на психіку дитини не завжди очевидний і явний, як може здаватися на перший погляд. Коли в родині вчиняється насильство, діти намагаються знайти в своїй голові, умовно кажучи, “безпечне місце. Вони намагаються покращити стосунки з агресором, аби відчувати себе в безпеці. Це нормально і, можливо, один із небагатьох методів, які можуть дати результат. Але такі діти мають важчий психологічний стан, бо відчувають докори сумління, їм здається, що зраджують матір, почуваються безсилими, винними, бо намагаються бути в гарних стосунках із насильником, щоб убезпечити себе. Під час спілкування з дитиною, оцінюючи ситуацію, запитую:
– Тато тобі може щось погане зробити?
– Ні.
– Тато хороший?
– Ні.
– Тато поганий?
– Так.
Але в практиці був випадок, коли дитина себе вважала в безпеці, й раптом тато здійснив насилля і щодо неї. У такому разі дитина починає себе ототожнювати з мамою і бути з нею, як кажуть, в одній зв’язці. Докори сумління зникають і замінюються страхом за себе і маму. Тоді дитині стає морально легше.
Чи може кривдник змінитися? Віталій Поліщук вважає, що гіпотетично – так, але в своїй практиці такого ще не бачив. Навпаки, чим активніше людина чинить опір, тим агресивніші методи використовує насильник. Тому часто хірургія краща, ніж терапія. За роки роботи може впевнено сказати, що іноді жінку стримує не сором звернутися по допомогу, а невпевненість у тому, що їй вдасться щось змінити. Іноді перспективу позбавлення від насильства бачать гіршою і в темних тонах, аніж реальну ситуацію.
“Універсальних порад щодо запобігання насильству в родині немає, для кожного випадку вони індивідуальні. Але є загальні рекомендації, – продовжує психолог. – Насамперед варто усвідомити, чи готова людина щось змінювати. Буває, що все розуміє, але намагається заперечити, займається самообманом або продовжує грати роль жертви. Це така цілісна система, ти намагаєшся зовні туди потрапити, зруйнувати її, а вона все не піддається. Ніби довбаєш-довбаєш шкаралупу яйця, а вона все ніяк не розвалиться. На це складно впливати, але можливо”.
Далі людина, яка зазнала насильства, має оцінити, куди може рухатися: чи це будуть якісь кардинальні кроки, як-от переїзд до іншого міста чи навіть країни, чи самозахист. Коли готова до переїзду, треба ретельно підготуватися, знайти місце, подумати про документи, узгодити юридичні питання. Це бажано робити з людиною-помічником, яка би грала роль об’єктивного дзеркала. В ідеалі – це психолог. Бо люди без фахової підготовки досить суб’єктивно оцінюють події. Якщо людина готова до самозахисту, її треба цього навчити.
Коли в родині є діти, треба оцінити, як вони відреагують на початок спротиву чи конкретні кроки, котрі робитиме мама. Іноді жінка починає чинити опір, а діти тягнуться до кривдника. Діти не є повноцінними помічниками, але вони мають розуміти, що відбувається, і довіряти мамі, словом, допомогти їй допомогти їм.
І обов’язково перед тим, як жінку готувати до радикального кроку, треба попрацювати з її самооцінкою. Часто проблема може тягнутися ще від дитячих років.
Шукайте деталі в групі Facebook
