Більше заробляти та менше мати: чим відрізняються доходи українських та польських політиків
Депутати і чиновники задекларували свої статки. Їхні заощадження та спосіб, у який народні обранці намагаються пояснити джерела походження власних мільйонів, зацікавили навіть західні ЗМІ.
Чому? Відповідь проста, адже на тлі статків членів українського парламенту (у сумі вони становлять 12,3 млрд грн) їхні західні колеги виглядають бідними, як церковні миші.
Це добре видно на прикладі Польщі – країни, де ВВП на душу населення є в шість разів більшим, ніж в Україні. Відповідно до декларацій за 2015 рік, сумарні статки 460 польських депутатів складають 3,2 млрд грн (530 млн злотих). Це в чотири рази менше, ніж сумарні статки українських депутатів.
Або інший показовий приклад – статки десяти найбагатших українських депутатів у п´ять разів більші, ніж статки десяти найбагатших представників польського Сейму.
При цьому польські депутати офіційно заробляють більше, ніж їхні українські колеги.
Середня зарплата польського депутата дорівняє 65 тис. грн (9 892,2 PLN) на місяць, тобто в чотири рази більше, ніж в українському парламенті.
Додатково поляки можуть розраховувати на 13 тис. грн (2 500 PLN) доплати на парламентську діяльність та 81,5 тис. грн на приймальню (12 150 PLN) щомісяця.
Але попри такий рівень оплати праці, вони все ж залишаються “біднішими” за своїх українських колег.
Подібну ситуацію можна побачити, порівнявши й уряди двох країн.
Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, разом з дружиною, задекларували 6,3 млн грн, 1,24 млн доларів США та 476 тис. євро грошових коштів, що у загальній сумі становить 52,4 млн грн.
 |
| Зустріч Беати Шидло та Володимира Гройсмана на форумі у Криниці. Фото ЄвроПравди |
Натомість прем’єр-міністр Польщі Беата Шидло задекларувала станом на кінець 2015 заощадження на суму 86,6 тис. злотих на рахунках та 80,66 євро готівкою, що разом не перевищує 550 тис. грн.
Польський прем’єр накопичив у сто разів менше, ніж має коштів прем’єр-міністром України (не враховуючи зазначених ним у декларації земельних ділянок та декількох елітних годинників).
Найбагатшим членом польського уряду є Матеуш Моравецький – міністр розвитку і фінансів. До того, як у 2015 році він став міністром, з 1998-го він працював у банківській сфері, у тому числі був головою правління одного з найбільших польських банків. Його задекларовані статки – це 20,4 млн грн (3,158 млн PLN), цінні папери вартістю 24,9 млн грн (3,839 млн PLN) та два будинки.
Втім, його статки відрізняються від заощаджень українських “екс-бізнесменів”. Адже такі статки зрозумілі для чиновників і депутатів, які щойно приєднались до управлінської команди і раніше дійсно займалися бізнесом протягом останніх років.
Натомість такі статки не є прийнятними, передусім для депутатів і міністрів, які останні 10 років працювали в державних і місцевих структурах (ОДА чи мери міст).
Невипадково польські ЗМІ акцентували увагу на цьому українському парадоксі – “успішне підприємництво” у 1990-х роках та дружина-мільйонер дозволяють і дотепер безтурботно займатися політичною діяльністю.
Така картина вражає ще більше, якщо проаналізуємо доходи представників виконавчої та законодавчої гілок влади, які мають декілька років досвіду роботи.
У Польщі, де офіційна зарплата набагато вища, ніж в Україні, після 5-10 років роботи майже ніхто не має можливості придбати квартиру за готівку, без залучення кредиту.
Чи є в Польщі “винятки”, подібні до українських? Звісно, без них ніяк.
Наприклад, у 2013 році польський міністр Славомир Новак відмовився від посади міністра транспорту після оприлюднення ЗМІ інформації про те, що він не задекларував годинник, вартість якого оцінювалась від 70 до 90 тис. грн. До речі, він зараз працює в Україні.
В Україні нардепи і чиновники, а частіше їхні жінки або чоловіки, є власниками декількох квартир, творів мистецтва чи машин вищого класу, і нікого це не дивує. Вартість автомобілів, які припарковані біля входів до держустанов, часто перевищує бюджет самих установ, що також відносно спокійно сприймається суспільством.
В Україні для побудови прозоро діючих державних структур необхідно розірвати тісні зв’язки між бізнесом і доступом до влади.
Саме тому перше завдання, яке стоїть перед численними антикорупційними органами – це перевірка джерел походження задекларованих коштів. І маючи для цього підстави, перевірити найбагатших і найбільш одіозних героїв перших шпальт газет.
Друге, набагато важливіше завдання, що стоїть перед суспільством – це переосмислення ідеалу державного службовця і політика, не як бізнесмена чи мільйонера, “який вже накрався, то красти багато не буде”, і надати перевагу більш етичним молодим людям.
В адміністрації мають працювати люди, для яких благо держави і суспільства в цілому є важливішим, ніж годинник від Святого Миколая.
Шукайте деталі в групі Facebook
