УКРАЇНА LIVE

Згадую свої вересневі думки: “Або навчатися й навчати, або дистанціюватися на 14 днів, а по їх закінченні повертатися до освітнього закладу”.

Чи змінила я свою думку після двох із половиною місяців навчання дітей у стінах гімназії? Ні. Лише набула досвіду і, певна річ, зникла категоричність в ухваленні рішень, пов’язаних з епідеміологічною ситуацією, яка змінюється чи не щохвилини

Так, незмінним залишилося те, що впродовж першої чверті 1200 учнів і майже 150 працівників мали змогу працювати, навчатися й навчати безпосередньо в самому закладі. Ситуація відслідковувалася щодня й потребувала незначних зусиль і низки адміністративних рішень задля корекції освітнього процесу до тих пір, поки не почали хворіти вчителі!

Якщо до цього в разі захворювання ми закривали “бульбашку”, на утворення якої покладали сподівання щодо регулювання ситуації у гімназії загалом, то зараз це закриття не завжди спрацьовує.

І конкретний випадок потребує мого, як директора, блискавичного рішення.

Які я бачу проблеми:

Захворів учитель: чи дозволить його фінансова спроможність сплатити тест, який за добу підтвердить чи спростує невтішний діагноз?

Дії керівника закладу: чекати добу – і ухвалювати рішення про закриття класу, “бульбашки” чи “бульбашок” на 14 днів, або ж (менш прийнятний варіант) чекати, допоки спливе 10 днів на встановлення того ж таки діагнозу, не закриваючи класи, наражаючи дітей і педагогів на небезпеку, а потім, до прикладу, встановити карантин на 4 дні. Останнє – за умови нібито “безплатного” тесту.

Вихід учителя після захворювання на COVID-19: заявлені 14 днів лікування хвороби – теорія, яка, з досвіду, не відображає реальної ситуації. Хвороба може затягтися на тижні, а то й більше. Ще не забуваймо про довге (в окремих випадках) відновлення після ускладнень, спричинених хворобою.

Фінансовий бік проблеми: кошти на тест, лікування відновлення. Де брати? Підключати родичів, знайомих, колег?

Педагоги, які працюють залишаються на своїх годинах, але також мають виходити на заміни, працюючи на межі можливостей, часто маючи підвищений тиск або хронічні хвороби.

Як директор, стою перед вибором життєво важливих рішень щодня, щодня разом зі своїми колегами. Адже ми не змінили професію, не взяли тайм-аут, не заховалися за інструкціями та приписами (вони, до слова, не завжди мають чіткий регламент дій), а працюємо, переконана, на передовій.

Але… Ми – ЛЮДИ, ми хворіємо…

Я прагну, аби батьки мали правдиву, а головне – актуальну інформацію щодо епідеміологічної ситуації, і разом із колективом роблю все необхідне для цього. Упевнена, так роблять більшість моїх колег-керівників.

Лікарі – важливі! Учителі – так само важливі! Хто вийде до дітей, якщо педагоги масово почнуть хворіти? А ви уявляєте ЦИФРИ, якби щодня оголошували кількість учителів, які захворіли?

Зараз із 15-ти вчителів молодшої школи Київської гімназії східних мов №1 шість мають підтверджений діагноз – коронавірусна інфекція; п‘ять – сезонні захворювання. Моє управлінське рішення в такому випадку очевидне!

Упевнена, така катастрофічна ситуація із захворюванням учителів зараз по всій Україні.

Можливо, я перебільшую? І така невтішна статистика лише в окремих закладах? Хіба керівники не живуть думкою “зберегти кожного учасника освітнього процесу”? Нам би день простояти, а ніч – проговорити-проплакати.

Вихід? Вихід завжди є. Хоча би такий банальний, на перший погляд:

Хочу звернутися до приватних лабораторій: чи можна надати знижки для здавання тестів на COVID-19 для педагогів?

А ще – до благодійників. Шановні благодійники, меценати, спонсори, ви теж можете долучитися й сприяти фінансово, аби вчителі, які отримують не надто високу зарплатню, якомога швидше могли отримати результати тесту на СOVID та необхідне лікування.

А ще – до депутатів усіх рівнів. Потрібна державна програма підтримки Вчителя в умовах пандемії.

І наостанок… Замість різнокольорових зон епідеміологічної ситуації ми перейшли в зону турбулентності. Тобто, чекаємо на більше, ніж 50% учасників освітнього процесу на самоізоляції, аби заборонити навчання в таких умовах.

Освітні заклади так розхитує вихровими потоками захворювання на COVID-19, що всіх починає “трясти”. Можливо, не треба надто довго чекати світла в кінці довгого тунелю. Дехто може й не дочекатися… Думаю, варто освітити цей тунель розумними рішеннями. Тоді шлях до світла не буде таким жертовним…

Оксана Проскура, директорка Гімназії Східних мов №1 Києва