“Шукайте кисень, де хочете”: Ярова розповіла про катастрофу в лікарнях із COVID-пацієнтами
Хворих на коронавірус, що не можуть жити без кисню, виписують зі стаціонарів із рекомендацією шукати кисень самотужки. У цій ситуації у хворих залишається єдина надія – волонтери, які врятували вже не одне життя.
Кисневі концентратори в багатьох випадках є вкрай необхідними не лише для лікування коронавірусної хвороби, але й у тривалому реабілітаційному періоді. З ними в країні велика проблема
Про це в ефірі телеканалу Obozrevatel TV розповіла волонтерка Дана Ярова, яка нещодавно повідомила, як в одній із лікарень батько помер, віддавши свій кисень хворому на COVID-19 синові. Хоча в Міністерстві охорони здоров’я, зазначимо, цю інформацію не підтвердили.
– Чи якось реагували на ваш пост представники МОЗ чи лікарні, де це сталося?
– Щодо Києва і тієї людини, для якої я вчора (17 листопада. – Ред.) шукала концентратор – це лікарня №8 на Кондратюка. Ми запросили офіційний документ із лікарні з печаткою, він у мене на руках, де написано, що пацієнт такий-то такого-то року народження має таку-то сатурацію і вкрай потребує кисню.
Зі словами лікарів “шукайте, де хочете” його родичі були відправлені шукати кисневий концентратор. Я не знаю, що було б із цією людиною вранці, якби вчора з середини дня йому не відвезли цей концентратор.
Наразі він забезпечений кисневим концентратором. Але він забезпечений не державою, а волонтерськими зусиллями, забезпечений Лесею Литвиновою і її фондом.
За добу чоловікові на концентраторі стало трохи краще, але для людини, яка перебуває в такому стані, на концентраторі необхідно бути щонайменше 5-7 днів.
Ситуація, про яку я писала, відбулась у місті Біла Церква, у міській клінічній лікарні №3. Це інфекційна лікарня, де батько відмовився від своєї добової норми кисню, віддавши її своєму синові. Вона відбулась буквально днями. Так, батько помер.
Сина зараз лікують. Дуже багато журналістів хочуть із ним поспілкуватися, але я закликаю всіх: поважайте людину. У нього горе, батька вже не повернеш. І він сам у вкрай складному стані за здоров’ям.
– З приводу реакції. Як відреагували на ваш допис?
– Ніяк не відреагували. Не знаю, може, у них щось і відбувається. Але мені скинули інформацію про те, що в Харкові вже протягом двох тижнів не могли розподілити по лікарнях близько ста кисневих концентраторів. Відбувались якісь засідання, наради…
Сьогодні (18 листопада, – Ред.) людина, яка працює в міській адміністрації Харкова, написала мені: “Я не знаю чому, але сьогодні було проведено вкрай важливе засідання, і на ньому дуже швидко розподілили концентратори”.
– Тобто заворушилися після вашого посту?
– Я не знаю, я не можу встановити причинно-наслідковий зв’язок, чи це відбулося через мій пост, чи в МОЗ заворушилися. Але така ситуація відбулася в Харкові. Слава богу, що вони їх розподілили.
Ще за часів війни я дуже добре пам’ятаю ситуації, коли на складах міністерства оборони були кровоспинні турнікети, але їх просто не видавали.
– На жаль, це типово для України – на складах лежать вкрай необхідні товари, а люди їх шукають і навіть помирають.
– Так.
– За вашою інформацією, скільки на Київщині зараз бракує кисневих концентраторів, апаратів штучної вентиляції легень? Наскільки потужно мають долучитися волонтери?
– Я не знаю, як це витримує Леся Литвинова, яка очолює фонд “Свої” і яка закуповує концентратори. Але вже навіть я почала боятися дзвінків від знайомих із проханням “дай концентратор”.
Людину виписують із лікарні з негативним ПЛР-тестом, але в неї ураження легень 80%. Вона без кисню не може існувати. Може, за 3-4 місяці легені відновлять функцію, хай не на 100%, але вона зможе сама дихати.
Людей із сатурацією 70-80 виписують додому із приписом “кисневий концентратор”. І все. Людей виписують у нікуди.
Це дуже розповсюджене явище. У Лесі лежить стопка цих виписок, коли людей із такою сатурацією виписують і кажуть: шукайте самі, де вам взяти кисень, він вам вкрай необхідний.
– Тобто виписують певні ліки, які, здавалося б, можна купити в аптеці, і разом із ним апарат, який важко знайти в Україні і навіть у цілому світі?
– Так! Я проводжу паралелі з тим, що в нас було в армії 2014 року. Але коли в нас була ситуація з армією, нам допомагав весь світ, діаспори. Хто гуманітаркою надсилав, хто так – хто як міг.
На сьогодні люди, які живуть в інших країнах, не можуть нам допомогти, тому що у всіх одна й та сама біда – ковід.
Леся розповідає, що коли вона закупляє концентратори, вона платить за 2-3 місяці вперед, щоб стати в чергу на них. Ми ж їх не виробляємо, їх виробляють інші країни.
Плюс дуже велика проблема з комплектувальними. Після кожного пацієнта потрібно змінювати всі фільтри. Це коштує 2500-3000 гривень. І це теж велика проблема – знайти їх. Їх також немає.
Шукайте деталі в групі Facebook
