Романові Максимцю з Львівщини було трохи більше тридцяти, коли у липні 2016 року під Мар’їнкою один-єдиний вибух назавжди змінив його життя. Він був на волосині від смерті, але вцілів. І став одним із сотень тих, у кого війна відібрала ноги, руки, очі, але не бажання жити.
Врятували бронежилет і Бог
– Та який я герой? Просто так життя склалося, – віднікувався Роман, коли домовлялася з ним про інтерв’ю.
Але хіба то не подвиг, коли людина, втративши все – руки, ноги, очі, знаходить в собі мужність не просто жити, а радіти життю, ні на кого й ні на що не нарікаючи?
Хтозна, як би все склалося, якби Рома не повернувся із закордонних заробітків на рідну Пустомитівщину незадовго до війни. Планував знову їхати в Іспанію, але знайшлася робота вдома. Так і лишився.
– А отримав повістку на війну – пішов на Яворівський полігон, пройшов інженерну підготовку, – каже Роман. – Все, чому навчили там, досі пам’ятаю, не забув. В армії я раніше служив, але не сапером. «Свати» приїхали із 46-го окремого батальйону «Донбас-Україна» – так потрапив у 2015 році в зону бойових дій.
Прослужив рік у гарячих точках. А у липні 2016 року сталося непоправне. Тоді біля Мар’їнки інтенсивні обстріли велися щодня. Він мало що пам’ятає з того чорного дня 6 липня – контузило. Вже пізніше за розповідями побратимів зміг відновити те, що сталося. Пам’ятає, як під обстрілами пішов перевіряти мінне поле, коли раптом поруч пролунав вибух. І все. Виявляється, через дуже щільний вогонь хлопці довго не могли винести Романа з поля бою. А коли дісталися, то побачили страшну картину: в «Іспанця» (позивний Максимця) не було ноги й руки, обличчя спотворене вибухом, а в уцілілій лівій руці він міцно стискав гранату без кільця. Напевне, зубами вирвав чеку, боячись потрапити у полон живим. Життя хлопцеві врятував бронежилет і Бог – всі осколки застрягли в металі й жоден не зачепив внутрішні органи. А не стік кров’ю, бо судини від високої температури просто запаялися.
Ногу й праву руку медики ампутували ще в польових умовах. Вже з Курахова пораненого гвинтокрилом доправили в лікарню Мечникова у Дніпро, а там – два тижні в реанімації непритомний, понівечений, посічений і майже безнадійний. Знов ампутація. Коли стан стабілізувався, Максимця літаком доправили в Одесу, бо треба було рятувати вціліле око. Лікарі інституту Філатова зробили все, що могли. Роман бачить ним сьогодні на 20 відсотків, замість другого – імплантат. Змушений носити слуховий апарат, бо зі слухом теж проблеми.
– Спробуйте стати на ноги після дев’яти місяців лежання. Але в Ірпінському госпіталі дуже хороші реабілітологи. А ходити хотілося, – згадує Роман. – Ходжу сам. Важко? Не сказав би. Єдине, що бачу погано, тож десь в якусь ямку таки вступлю! А хіба іншим легко? Не я один такий. Що сталося, те сталося. Таке життя.
Виписався Максимець з госпіталю – і гайнув до хлопців у свій батальйон. Треба було бачити, як вони його приймали! Бо мало хто вірив, що з такими пораненнями їхній Роман викарабкається. Там і орден «За мужність» вручили. Був «Іспанець», а тепер «Термінатор», бо дві ноги й рука – залізні…
Одружився після поранення
Війна довго ще його не відпускала. Особливо перші два роки. А тепер він просто старається про це не думати. Рятують сім’я, друзі, знайомі. На думку Романа, все залежить від людини, чи зуміє вона втекти у мирному житті від спогадів. Йому поки що вдається. Він не хоче, щоб його жаліли. Не вибиває для себе пільг, путівок, а просто живе. Любить мандри: то за кордон, то в Карпати, то на море. Немає квитка у купейний вагон – може їхати навіть електричкою. У рідних Карпатах навчився з’їжджати з гори на санях й на двох своїх залізних ногах стояти на лижах. А в морі як він плаває – до самих буйків, як риба!
– Трохи в басейні вчився, в озері. Купили ласти в магазині, прив’язали до руки і ніг – та й поплив, – жартує Рома. – Живемо звичайним сільським життям. Дружина ходить на роботу, у мене пенсія. Діти допомагають – дві доньки і син. Вони у нас добрі.
– Ви одружилися вже після поранення. Жінка – сестра вашого побратима?
– Ми були знайомі й раніше. У неї був перший шлюб. Але то наше, особисте. Не виношу своє на люди. Женився, привітали рідні – і досить. Рідні люди знають, а чужим воно нащо?
– Як думаєте, коли війна закінчиться?
– Чесно? Не скоро… Я теж маю багато питань до війни, відповідей – нуль.
Обвал гривні? Експерти спрогнозували, скільки невдовзі коштуватиме долар. Здорожчання готівкового долара очікується вже до кінця…
У 2025 році чорнобильці зможуть отримати надбавки до пенсій в розмірі 2361 грн. Про це…
В Україні вже почали вручати повістки через пошту. Але суттєве покращення мобілізаційного процесу поки не…
Погода у грудні в Україні дійсно дивує. Спершу сонячно, потім захурделить чи заллє дощами. З…
Нововведення обіцяють принести значні зміни, які позитивно позначаться на кожній родині та допоможуть виховувати нове…
Недотримання цієї вимоги може призвести до неприємних наслідків, включаючи повернення незаконно виплачених коштів Для багатьох…