Мама семінариста Львівської духовної семінарії врятувала життя чотирьох людей

«Наші органи після смерті більше не служать нам у небі, але вони можуть врятувати чиєсь життя на землі!Нехай цей приклад людської солідарності та християнського милосердя пані Наталі, мами нашого семінариста, стане для всіх нас поштовхом до поширення в українському суспільстві культури дарування органів. Це найвищий прояв любові, любові аж до кінця!»

Такими словами описав драматичну подію, яка сталася у Львові о. д-р Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії. Наталя Миколишин, мама семінариста Любомира Миколишина, стала донором органів. Її серце, печінка та нирки продовжують жити у тілах чотирьох різних реципієнтів. Після констатації смерті мозку її мама, брат і син дали згоду на донорство. Про це на своїй сторінці у Фейсбуці написала Ірина Заславець.

«Під стінами в рядочок вишикувалися лікарі і медперсонал. Це коридор пошани, яким до операційної провозять ту, яка помираючи, рятує інших. Хвилина мовчання і скорботи, а ще — глибокої поваги. Це вчинок, який дає надію іншим», — написала Ірина Заславець.

Згорьованому синові донорки, описує п. Заславець, немає й двадцяти років. Він майбутній священник. Його мама померла від крововиливу в мозок. Їй було усього 47. Все життя її родина, а це медики, знали, що в голові жінки аневризма. Це «бомба» сповільненої дії, яка щомиті може вибухнути. І два дні тому це сталося.

За словами Ірини Заславець, попри усі спроби її врятувати, лікарі виявилися безсилими. І тоді родичі ухвалили найважче в житті рішення — віддати органи найріднішої людини для порятунку інших.

«Син затримався у лікарні, бо хотів почути слова: хто ті люди, кого зараз рятує його мама. Це йому потрібно, щоб трішки втамувати біль. Лікар ділиться: їх аж четверо. Двоє ті, що житимуть із нирочками мами, із Тернопільщини, чоловік і жінка — 47 і 35 років. Серце битиметься у грудях 45-річного одесита, а печінка врятує життя 39-річній мамі з Житомира. Хлопець плаче, але каже: так мало бути, так вирішив Бог. І просить лише потім сказати два слова — як усе минуло», — ділиться Ірина Заславець.