УКРАЇНА LIVE

25 років тому – 7 грудня 1991 року – лідери України, Росії та Білорусі зібралися на урядовій дачі у Біловезькій Пущі, де почали переговори про припинення існування СРСР.

А в цей час президент СРСР Михайло Горбачов у своєму кремлівському кабінеті давав телевізійне інтерв’ю українському журналістові.

“Зі схожих кроків, таких, як проголошення незалежності, починається ворожнеча між народами. Що ви будете завтра робити в Україні з 11 мільйонами росіян? – напосідав Горбачов. – А з представниками інших народів? Згадайте Нагорний Карабах, Тбілісі! Чи готовий народ України до кровопролитних конфліктів?”

Журналіст зауважив: “Михайле Сергійовичу, але ж у нас немає міжнаціональних конфліктів!”

Президент, який не звик, щоб його перебивали, розлютився, а тоді сказав: “Немає? Ну, тоді будуть… Обов’язково, я думаю, будуть”.

Телефонне прохання

Зрозуміло, звичайному київському журналістові потрапити до головного кабінету СРСР було абсолютно нереально. Але політичний оглядач державного телеканалу УТ-1 Зиновій Кулик був журналістом геть не пересічним – він мав солідні зв’язки у владних структурах у Москві.

Адже протягом шести років – з 1980 до 1986-го – він був секретарем парткому Державного комітету телебачення і радіомовлення УРСР, а потім три роки навчався в Академії суспільних наук у Москві.

Саме московськими зв’язками і вирішив скористатися Кулик, щоб реалізувати свою мрію – взяти інтерв’ю в керівника Радянського Союзу. До кого саме потелефонував, він ніколи не уточнював.

Натомість сьогодні про це нескладно здогадатися. Позаяк в Академії суспільних наук він навчався в групі, керівником якої був Георгій Шахназаров, помічник з міжнародних питань генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. Коли в березні 1990 року Горбачова обрали президентом, Шахназаров став його радником.

Певно, Кулик звернувся з проханням про інтерв’ю саме до свого наукового керівника. Дуже хотів, щоб бесіда відбулася до 1 грудня, тобто до Всеукраїнського референдуму про незалежність України.

Проте справа рухалася повільно. З Кремля відповідали, що президент дуже зайнятий, треба чекати. Тим часом, референдум був дедалі ближче.

Раптом у 20-х числах листопада з’явилася надія – Москва попросила надіслати факсом основні запитання. А потім все загальмувалося.

Відповідь з Кремля

Вже минув Всеукраїнський референдум, вже оголосили його результати (люди підтримали незалежність), вже Леонід Кравчук став президентом України, а відповіді з Кремля все нема.

Лише у четвер 5 грудня надійшла довгоочікувана звістка: “У суботу президент СРСР чекає на вас об 11:00”.

До Москви поїхали удвох – Зиновій Кулик та режисер УТ-1 Петро Крайницький. Взяли з собою відеокасету. За правилами, керівника СРСР знімає спеціальна “кремлівська операторська група”.

Несподівана зміна ролей

Субота, 7 грудня 1991 року, Кремль. Початок розмови з Горбачовим виявився геть не таким, як планував інтерв’юер.

Річ у тім, що операторська група затримувалася, і о 11-й годині до президентського кабінету пустили лише Кулика. Режисера з відеокасетою залишили в секретаріаті очікувати операторів.

Михайло Сергійович почав розпитувати гостя про ситуацію в Україні. Адже він очікував, що всеукраїнський референдум провалиться, тобто більшість мешканців УРСР проголосують за союз із Росією. Ось так вийшло, що не журналіст інтерв’ював президента, а навпаки.

Постійно дзвонив телефон, Горбачов переривався, відповідав, помітно нервував. На черговому дзвінку раптом зблід і попросив Кулика вийти. Це телефонував лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв, літак якого приземлився в Москві для заправки паливом. Назарбаєв летів до Біловезької Пущі.

Михайло Сергійович переконав його залишитися в Москві. І, кажуть, пообіцяв посаду голови радянського парламенту.

Подвійний ефір

Об 11:45 до кабінету президента СРСР повернувся Зиновій Кулик у супроводі режисера Крайницького та операторської групи. Почали інтерв’ю.

Тим часом, у Біловежжі йшли повним ходом перемовини керівників України, Росії та Білорусі. Нарешті лідери трьох республік, які 1922 року заснували СРСР, оголосили про денонсацію договору про утворення Радянського Союзу.

То було найдовше інтерв’ю Михайла Горбачова. Не тільки тому, що тривало аж 105 хвилин (зазвичай журналістам надавали півгодини, а рекорд встановила французька журналістка – 47 хвилин), але головним чином тому, що Горбачов почав розмову як президент СРСР, а завершив де-факто як екс-президент – поки давав інтерв’ю, розвалилася держава, якою він керував.

Сенсаційний запис, звичайно, захотів показати головний телеканал Радянського Союзу – “Останкіно”. І навіть була спроба забрати в українських телевізійників відеокасету.

Після складних підкилимних маневрів усе ж таки досягли компромісу: українське і всесоюзне телебачення поставили його в ефір у той самий день. Але Москва транслювала інтерв’ю з купюрами, а Київ показав усе повністю.