Стали відомі імена загиблих українських захисників.
Дмитро Товчигречко помер на руках у побратимів…
6 травня. Старший солдат 93-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України «Холодний Яр» Дмитро Товчигречко – перша бойова втрата Збройних Сил України у травні.
− Сьогодні, у День піхоти, змушені повідомити про загибель піхотинця. Ми схиляємо голови через смерть старшого солдата Дмитра Товчигречка, механіка-водія механізованого батальйону, – сказано в дописі на сторінці бригади.
Загинув військовий на Донеччині від обстрілу з ручного протитанкового гранатомета і стрілецької зброї. Множинні уламкові поранення виявилися несумісними з життям. Коли Дмитра виносили з окопу, він був ще живий. Але врятувати чоловіка не вдалося. Він помер у побратимів на руках…
Дмитру Товчигречці було 37 років. Мешкав у Кривому Розі. Мав середню спеціальну освіту. Багато років працював газорізальником на збагачувальній фабриці № 1 (Північний гірничо-збагачувальний комбінат). Підписав контракт із ЗСУ у січні 2021-го. І це була перша його ротація.
Він дуже любив родину. Часто розповідав друзям про двох маленьких дітей. Як згадують побратими, Дмитро був дуже працьовитим. Військовий капелан бригади Олександр Карапетян каже, запам’ятається своєю надійністю і стійкістю.
«Відчув стійкість цієї людини. Він сказав щось і це робив максимально. Ось ця стійкість потрібна сьогодні в армії, потрібна воїнам», – зазначив священник.
У Кривому Розі у день поховання оголосили день жалоби за загиблим земляком, а в місті приспустили прапори. Загиблого військового посмертно нагородили відзнакою «За заслуги перед містом» III ступеню.
Сергію Коробцову було 22 роки. У нього залишився маленький син…
6 травня. Від кулі ворожого снайпера у районі селища Піски на Донеччині загинув Сергій Коробцов − військовослужбовець 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Йому було лише 22…
Народився Сергій у Коростені Житомирської області. У 2013 році завершив навчання в НВК № 12. Родич солдата Олексій Литвинчук розповів, що спершу Сергій пішов служити на строкову, згодом пройшов навчання з керування БПЛА і підписав контракт на військову службу у ЗС України.
«Він любив життя, любив людей, – каже чоловік. – Долю пов`язав із військовою службою. Залишився у нього синочок, якому два роки. Це в нього була перша ротація. Він відслужив на передовій чотири місяці. Ще через місць мав приїхати у відпустку. У нього було сильне поранення – верхня частина голови фактично знесена…»
Попрощатися із загиблим прийшли рідні й близькі Героя, понад тисяча місцевих жителів…
В останню путь Павла Колесника проводжав живий коридор
13 травня від кулі снайпера в районі ООС поліг сержант Павло Колесник.
«Він відійшов до війська небесного і залишиться в нашій пам’яті навічно. Командування бригади та весь особовий склад висловлює щирі співчуття родині та близьким загиблого захисника України», – написали побратими в соціальній мережі.
Довідково. Народився 23 березня 1982 року в селі Нове Чернігівської області. Працював трактористом. Проходив військову службу у бригаді з вересня 2019-го. Сержант, старший водій мотопіхотної роти 58-ї ОМПБр, призваний на військову службу за контрактом Чернігівським об’єднаним міським ТЦК та СП і служив на посаді старшого водія.
«Людина, яка воює вже дуже давно, має великий досвід, надійна допомога командиру. Кілька днів тому ми з Павлом розмовляли, жартували, обговорювали побутові питання, і буквально за пів години він заступив на бойове чергування. О 18:10 надійшла доповідь, що куля ворожого снайпера обірвала життя побратима», − розповів військовий В’ячеслав Саврацький.
Попрощатись із загиблим військовослужбовцем до Кафедрального собору святої великомучениці Катерини прийшли військові Чернігівського гарнізону, побратими воїна, ветерани російсько-української війни, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, члени громадських організації й небайдужі містяни.
У храмі відбулась заупокійна літургія, а після мітингу процесія попрямувала через коридор із сотень військовослужбовців, які схилили коліна, віддаючи шану загиблому воїнові.
Павла Колесника поховали з дотриманням нових ритуалів українського війська: виконанням салюту, Державного Гімну України та врученням сім’ї загиблого Державного Прапора України, яким під час церемонії прощання була накрита труна сержанта.
У нього залишилися дружина та 16-річна донька.
Максим Польовий пройшов Луганський аеропорт, Дебальцеве…
27 травня. Від кулі снайпера під Новотошківським Луганської області загинув офіцер 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ, заступник командира 15-го батальйону Максим Польовий.
Майор, заступник командира 15-го ОГШБ 128-ї ОГШБр воював за Україну з 2014 року, пройшов бої за Луганський аеропорт, Дебальцеве, Старогнатівку, Новотошківське, Побєду й інші населені пункти. Зазнав поранення під час артобстрілу позиції поблизу смт Станиця Луганська.
«В одному батальйоні проходили службу, запам’яталось багато епізодів. Ще з того, як проводились навчання на полігонах, разом їздили на БМП, відігравали різні навчання, виховували особовий склад. Знаю обох синів його, дружину, яка теж служить. Має двох синів: меншому один рочок, старшому 11», − розповів заступник командира 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади підполковник Андрій Грузінцев.
Класний керівник Максима Тетяна Кравчук розповіла, що він любив навчатися, змалку мріяв про професію військового. Однокласники Максима чекали його на зустріч випускників.
− Наступного року планували зустріч однокласників з нагоди 20-ї річниці від завершення школи. Не судилось. Сьогодні на шкільному подвір’ї ми попрощались з ним назавжди, − розповідає друг дитинства майор Вадим Гуменюк. − Він відповів нам тоді: «Вибачайте, друзі. Та я приєднаюся до вас із превеликим задоволенням тоді, як відсвяткуємо перемогу України».
«Батько пішов на війну, щоб ми жили спокійно та мирно. Дякую йому за це, пам’ятатиму завжди…»
Молодший сержант 24-го ОШБ 53-ї ОМБр Юрій Опришко родом із Полтавщини. Служив на війні чоловік двічі: 2015-го пішов за мобілізацією, а 2019-го – за контрактом зі Збройними Силами. Мав позивний «Боня».
Помер 7 травня у ВМКЦ Західного регіону (м. Львів) внаслідок кульового поранення в голову, яке дістав 9 квітня поблизу с. Старогнатівка. Місяць воїн лікувався у шпиталі, проте врятувати його так і не змогли.
«Одразу ми потрапили на навчання. Туди приїхав командир набирати людей в «Айдар». Стояло три тисячі чоловік. Він говорить: «Ми стоїмо на передовій і воюємо. У нас гине дуже багато. Хто дійсно хоче не зарплатню отримувати, а Батьківщину захищати?» Нас вийшло 30, Юра теж. Він пішов за ідею, а не через гроші. Був дуже відданий. Про таких кажуть – йдуть найкращі. Загинув у останній день. Якби ще день дослужив, вийшов би на полігон – і все, додому на дембель», − розповідає побратим Олександр Павперов.
Поруч із Юрієм у госпіталі була його дружина. Крім неї, у чоловіка лишилася мати та двоє дітей – чотирирічна донька та двадцятирічний син.
«Дзвонив він мені з госпіталю, як у Львові лежав. Казав: «Діма, синок, приїжджай. Я у госпіталі». Двічі повторив мені й усе, після того більше нічого не сказав. Людина була дуже добра й хороша. Спокійний, усім завжди допомагав. Ніколи в житті нікому не відмовляв. Захищав нас. Пішов на війну, щоб ми жили спокійно і мирно. Дякую йому за це, пам’ятатиму завжди», − каже син загиблого Дмитро Опришко.
Городніченко Віктор мріяв повернутися до дружини та доньки…
Старший солдат, старший навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 5-ї БТГр 81-ї ОАЕМБр Городніченко Віктор − випускник 2014 року Кременчуцького військового ліцею. На військовій службі за контрактом з серпня 2016-го. У 36-й бригаді морської піхоти служив три роки, а торік перейшов у десантно-штурмові війська. Мав звання старший солдат, а позивний – «Вітямба».
Йому було всього 25… Він помер 8 травня у ВМКЦ Північного регіону (м. Харків) внаслідок важкого кульового поранення в черевну порожнину, яке дістав 28 квітня поблизу села Зайцеве на Донеччині.
«28 квітня куля снайпера влучила в нашого Віктора − нижче бронежилета. Евакуювання у таких випадках там, де виконуємо бойове завдання, у районі населеного пункту Зайцеве, відбулося дуже швидко. У місті Бахмут вісім годин тривала операція. Потім Віктора доставили у Харків»,− згадує заступник командира військової частини Петро Гоц.
«Брат завжди усміхався, навіть коли почувався недобре. І завжди у всьому бачив позитив. У лікарні був у стані медикаментозного сну, не міг говорити. Востаннє я з ним говорив за три дні до його поранення. У них вже підходив час до закінчення ротації. Він мав багато планів, мріяв повернутися до дружини та доньки»,− каже брат загиблого Микола Городніченко.
Серед тих, хто евакуював пораненого військового, був і Богдан Нос. Тоді, каже, бачив його востаннє.
«Він про себе не думав, а думав за нас. Просив, щоб ми зупинилися, перекурили. Ми його завантажили в літак. Я ще пам’ятаю: він говорити вже не міг, але мене взяв за руку, поплескав по плечу. Це був знак – наче показати, що він при тямі, що з ним все добре. Після того я вже його не бачив. Ми надіялися, що він виживе», − каже побратим загиблого Богдан Нос.
Віктор Городніченко помер у лікарні за півтора тижні після поранення – 8 травня. Поховали воїна у Миргороді на Алеї Героїв міського кладовища.
Залишилися мати, брат, дружина та донька.
Після прощання на його батьківщині у смт Ромодан Миргородського району Полтавської області, його поховали у Миргороді.
Вічна слава Героям!
Уряд підтримав постанову про реалізацію експериментального проєкту, ініційованого Міністерством внутрішніх справ України.Створення Центру дозволить значно…
hacked by trenggalek6etar- JATIM4U -Jangene_Cakep - Panataran - 0x1999 - 0xIDiot - Unlucky - Mr.Optimuz_Root
У Москві в неділю під час мітингу КПРФ затримали близько 60 осіб, на акції лунали…
“Розвідка, аналітики Генерального штабу та Міністерства оборони оцінили наслідки нещодавніх далекобійних ударів Сил безпеки та…
Цієї ночі Служба безпеки України успішно атакувала військовий аеродром «Ханська» у Республіці Адигея рф. Відстань…
У кожного з нас серце б’ється заради найрідніших, і для воїнів 92 бригади це найвищий…