facebook

Вони віддали своє життя за Україну. Втрати Збройних Сил у травні

Стали відомі імена загиблих українських захисників.

Дмитро Товчигречко помер на руках у побратимів…
6 травня. Старший солдат 93-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України «Холодний Яр» Дмитро Товчигречко – перша бойова втрата Збройних Сил України у травні.

− Сьогодні, у День піхоти, змушені повідомити про загибель піхотинця. Ми схиляємо голови через смерть старшого солдата Дмитра Товчигречка, механіка-водія механізованого батальйону, – сказано в дописі на сторінці бригади.

Загинув військовий на Донеччині від обстрілу з ручного протитанкового гранатомета і стрілецької зброї. Множинні уламкові поранення виявилися несумісними з життям. Коли Дмитра виносили з окопу, він був ще живий. Але врятувати чоловіка не вдалося. Він помер у побратимів на руках…

Дмитру Товчигречці було 37 років. Мешкав у Кривому Розі. Мав середню спеціальну освіту. Багато років працював газорізальником на збагачувальній фабриці № 1 (Північний гірничо-збагачувальний комбінат). Підписав контракт із ЗСУ у січні 2021-го. І це була перша його ротація.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

Він дуже любив родину. Часто розповідав друзям про двох маленьких дітей. Як згадують побратими, Дмитро був дуже працьовитим. Військовий капелан бригади Олександр Карапетян каже, запам’ятається своєю надійністю і стійкістю.

«Відчув стійкість цієї людини. Він сказав щось і це робив максимально. Ось ця стійкість потрібна сьогодні в армії, потрібна воїнам», – зазначив священник.

У Кривому Розі у день поховання оголосили день жалоби за загиблим земляком, а в місті приспустили прапори. Загиблого військового посмертно нагородили відзнакою «За заслуги перед містом» III ступеню.

Сергію Коробцову було 22 роки. У нього залишився маленький син…
6 травня. Від кулі ворожого снайпера у районі селища Піски на Донеччині загинув Сергій Коробцов − військовослужбовець 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Йому було лише 22…

Народився Сергій у Коростені Житомирської області. У 2013 році завершив навчання в НВК № 12. Родич солдата Олексій Литвинчук розповів, що спершу Сергій пішов служити на строкову, згодом пройшов навчання з керування БПЛА і підписав контракт на військову службу у ЗС України.

«Він любив життя, любив людей, – каже чоловік. – Долю пов`язав із військовою службою. Залишився у нього синочок, якому два роки. Це в нього була перша ротація. Він відслужив на передовій чотири місяці. Ще через місць мав приїхати у відпустку. У нього було сильне поранення – верхня частина голови фактично знесена…»

Попрощатися із загиблим прийшли рідні й близькі Героя, понад тисяча місцевих жителів…

В останню путь Павла Колесника проводжав живий коридор
13 травня від кулі снайпера в районі ООС поліг сержант Павло Колесник.

«Він відійшов до війська небесного і залишиться в нашій пам’яті навічно. Командування бригади та весь особовий склад висловлює щирі співчуття родині та близьким загиблого захисника України», – написали побратими в соціальній мережі.

Довідково. Народився 23 березня 1982 року в селі Нове Чернігівської області. Працював трактористом. Проходив військову службу у бригаді з вересня 2019-го. Сержант, старший водій мотопіхотної роти 58-ї ОМПБр, призваний на військову службу за контрактом Чернігівським об’єднаним міським ТЦК та СП і служив на посаді старшого водія.

«Людина, яка воює вже дуже давно, має великий досвід, надійна допомога командиру. Кілька днів тому ми з Павлом розмовляли, жартували, обговорювали побутові питання, і буквально за пів години він заступив на бойове чергування. О 18:10 надійшла доповідь, що куля ворожого снайпера обірвала життя побратима», − розповів військовий В’ячеслав Саврацький.

Попрощатись із загиблим військовослужбовцем до Кафедрального собору святої великомучениці Катерини прийшли військові Чернігівського гарнізону, побратими воїна, ветерани російсько-української війни, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, члени громадських організації й небайдужі містяни.

У храмі відбулась заупокійна літургія, а після мітингу процесія попрямувала через коридор із сотень військовослужбовців, які схилили коліна, віддаючи шану загиблому воїнові.

Павла Колесника поховали з дотриманням нових ритуалів українського війська: виконанням салюту, Державного Гімну України та врученням сім’ї загиблого Державного Прапора України, яким під час церемонії прощання була накрита труна сержанта.

У нього залишилися дружина та 16-річна донька.

Максим Польовий пройшов Луганський аеропорт, Дебальцеве…
27 травня. Від кулі снайпера під Новотошківським Луганської області загинув офіцер 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ, заступник командира 15-го батальйону Максим Польовий.

Майор, заступник командира 15-го ОГШБ 128-ї ОГШБр воював за Україну з 2014 року, пройшов бої за Луганський аеропорт, Дебальцеве, Старогнатівку, Новотошківське, Побєду й інші населені пункти. Зазнав поранення під час артобстрілу позиції поблизу смт Станиця Луганська.

«В одному батальйоні проходили службу, запам’яталось багато епізодів. Ще з того, як проводились навчання на полігонах, разом їздили на БМП, відігравали різні навчання, виховували особовий склад. Знаю обох синів його, дружину, яка теж служить. Має двох синів: меншому один рочок, старшому 11», − розповів заступник командира 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади підполковник Андрій Грузінцев.

Класний керівник Максима Тетяна Кравчук розповіла, що він любив навчатися, змалку мріяв про професію військового. Однокласники Максима чекали його на зустріч випускників.

− Наступного року планували зустріч однокласників з нагоди 20-ї річниці від завершення школи. Не судилось. Сьогодні на шкільному подвір’ї ми попрощались з ним назавжди, − розповідає друг дитинства майор Вадим Гуменюк. − Він відповів нам тоді: «Вибачайте, друзі. Та я приєднаюся до вас із превеликим задоволенням тоді, як відсвяткуємо перемогу України».

«Батько пішов на війну, щоб ми жили спокійно та мирно. Дякую йому за це, пам’ятатиму завжди…»
Молодший сержант 24-го ОШБ 53-ї ОМБр Юрій Опришко родом із Полтавщини. Служив на війні чоловік двічі: 2015-го пішов за мобілізацією, а 2019-го – за контрактом зі Збройними Силами. Мав позивний «Боня».

Помер 7 травня у ВМКЦ Західного регіону (м. Львів) внаслідок кульового поранення в голову, яке дістав 9 квітня поблизу с. Старогнатівка. Місяць воїн лікувався у шпиталі, проте врятувати його так і не змогли.

«Одразу ми потрапили на навчання. Туди приїхав командир набирати людей в «Айдар». Стояло три тисячі чоловік. Він говорить: «Ми стоїмо на передовій і воюємо. У нас гине дуже багато. Хто дійсно хоче не зарплатню отримувати, а Батьківщину захищати?» Нас вийшло 30, Юра теж. Він пішов за ідею, а не через гроші. Був дуже відданий. Про таких кажуть – йдуть найкращі. Загинув у останній день. Якби ще день дослужив, вийшов би на полігон – і все, додому на дембель», − розповідає побратим Олександр Павперов.

Поруч із Юрієм у госпіталі була його дружина. Крім неї, у чоловіка лишилася мати та двоє дітей – чотирирічна донька та двадцятирічний син.

«Дзвонив він мені з госпіталю, як у Львові лежав. Казав: «Діма, синок, приїжджай. Я у госпіталі». Двічі повторив мені й усе, після того більше нічого не сказав. Людина була дуже добра й хороша. Спокійний, усім завжди допомагав. Ніколи в житті нікому не відмовляв. Захищав нас. Пішов на війну, щоб ми жили спокійно і мирно. Дякую йому за це, пам’ятатиму завжди», − каже син загиблого Дмитро Опришко.

Городніченко Віктор мріяв повернутися до дружини та доньки…
Старший солдат, старший навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 5-ї БТГр 81-ї ОАЕМБр Городніченко Віктор − випускник 2014 року Кременчуцького військового ліцею. На військовій службі за контрактом з серпня 2016-го. У 36-й бригаді морської піхоти служив три роки, а торік перейшов у десантно-штурмові війська. Мав звання старший солдат, а позивний – «Вітямба».

Йому було всього 25… Він помер 8 травня у ВМКЦ Північного регіону (м. Харків) внаслідок важкого кульового поранення в черевну порожнину, яке дістав 28 квітня поблизу села Зайцеве на Донеччині.

«28 квітня куля снайпера влучила в нашого Віктора − нижче бронежилета. Евакуювання у таких випадках там, де виконуємо бойове завдання, у районі населеного пункту Зайцеве, відбулося дуже швидко. У місті Бахмут вісім годин тривала операція. Потім Віктора доставили у Харків»,− згадує заступник командира військової частини Петро Гоц.

«Брат завжди усміхався, навіть коли почувався недобре. І завжди у всьому бачив позитив. У лікарні був у стані медикаментозного сну, не міг говорити. Востаннє я з ним говорив за три дні до його поранення. У них вже підходив час до закінчення ротації. Він мав багато планів, мріяв повернутися до дружини та доньки»,− каже брат загиблого Микола Городніченко.

Серед тих, хто евакуював пораненого військового, був і Богдан Нос. Тоді, каже, бачив його востаннє.

«Він про себе не думав, а думав за нас. Просив, щоб ми зупинилися, перекурили. Ми його завантажили в літак. Я ще пам’ятаю: він говорити вже не міг, але мене взяв за руку, поплескав по плечу. Це був знак – наче показати, що він при тямі, що з ним все добре. Після того я вже його не бачив. Ми надіялися, що він виживе», − каже побратим загиблого Богдан Нос.

Віктор Городніченко помер у лікарні за півтора тижні після поранення – 8 травня. Поховали воїна у Миргороді на Алеї Героїв міського кладовища.

Залишилися мати, брат, дружина та донька.

Після прощання на його батьківщині у смт Ромодан Миргородського району Полтавської області, його поховали у Миргороді.

Вічна слава Героям!

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.

Вам також може бути цікаво...

загрузка...