Фантазія про Фані Каплан: історія кохання та внутрішній ленінопад. Рецензія
Українська режисерка Олена Дем’яненко показала свою історію про жінку, яка стріляла у Леніна. У стрічці «Моя бабуся Фані Каплан» вона сфантазувала, яким було життя антигероїні Великої Жовтневої революції. У цьому фільмі є дві відверті сцени еротичного характеру, Ленін розмовляє українською, а режисери стали акторами.
Олена Дем’яненко із Дмитром Томашпольським – співавтором сценарію – запропонували свій варіант розвитку історії, яку знав кожен радянський школяр. Навіть не так. Вони розповіли історію саможертовного та безумного кохання. Або так: їхній фільм – це акт декомунізації (за словами самої режисерки) та деміфологізації. А ще стрічка стилістично гарна: костюми, елементи побуту, місця, атмосфера – усе продумано і пропрацьовано до дрібниць.
Фані Каплан у виконанні Каті Молчанової – до шаленства закохана молода дівчина, яка розплачується за своє почуття до революціонера Віктора Горського, якого зіграв харизматичний Іван Бровін. На початку історії вона зовсім юна та жіночна, чарівна та смілива. Вона, засліплена почуттями, слідує за своїм принцом-революціонером.
Олена Дем’яненко розповідає ще одну історію – про комунізм із людським обличчям. Зокрема і через молодшого брата Володимира Ульянова – Дмитра, який, цілком імовірно, мав стосунки із Фані Каплан. Його грає Мирослав Слабошпицький – український режисер, відомий фільмом «Плем’я». Дмитро м’який, добрий, співчутливий і безмежно закоханий у Фані, хоч і має свою сім’ю. Таким його герой був із перших сцен. Хіба могли два брати Ульянови бути такими різними? Але це ж фантазія, версія, припущення, тому – могли.
Окрім нього, у фільмі Олени знялись й інші режисери та персони, що мають стосунок до українського кіно. Наприклад, Вікторія Трофіменко, режисерка фільму «Брати. Остання сповідь», зіграла каторжанку. А Влад Троїцький – засновник та режисер театру «Дах» – батька Фані. Олена Дем’яненко не прогадала: у фільмі у них ролі другого плану, але за цими епізодичними сценами видно повноцінне життя та характери героїв. Іще одна функція цього прийому – фільм набирає карнавального характеру: персонажі, що творять сучасність, одягають маски героїв історії початку минулого століття. Це може бути непомітним для пересічного масового глядача. А для тих, хто впізнає цих героїв на екрані, картина стає іще менш мелодраматичною.
Наступна доза незвичності історії – це Ленін, який заходиться істеричним сміхом. Це момент катарсису, очищення. Глядачі бачать на екрані не символ-пам’ятник, а звичайну людину. Особливо несподівано та смішно звучить звертання до нього українською – «Володю!». Зміна трафаретного подання і сприйняття Леніна як символу провокує в публіки сміх та здивування.
Щоправда, режисерська версія фільму, яку показують на фестивалях та закритих показах – ширша, аніж та, що у прокаті. Саме в ній є ті сцени, які б могли посприяти очищенню публіки від минулого – наприклад, істеричний сміх Леніна. Цього під час перегляду у кінотеатрі не буде. Але режисер обіцяє, що повну версію фільму незабаром можна буде легально подивитись у мережі.
Ще одне, чого не почують глядачі протягом фільму – це повна версія саундтреку, написаного спеціально до фільму. Лише вже під час титрів лунає пісня Джамали – «Обещание». Вона така ж солодка, гарна і лірична, як і увесь фільм, за винятком деяких сцен. Адже Олена Дем’яненко із командою зробили кожен кадр довершено естетичним.
В такій тональності – солодкій, гарній та ліричній – втілювала свою героїню і Катя Молчанова. Її Фаня Каплан витончена та саможертовна. Віриш актрисі, що Каплан і була такою – маленькою, а потім і дорослою, до безтями закоханою дівчиною. Катерина довела свою героїню до високого емоційного градусу. Абсолютна антитеза тій міфологізованій Фані, яку показували в радянській історії про революцію. Іще більш очевидний контраст, коли у фільмі Дем’яненко з’являються кадри із фільму «Ленін у 1918 році» Михайла Ромма. Зрештою, Олена грається і з іншими частинами цього фільму, вставляючи їх у свій.
Режисер не дає відповіді на питання: чи стріляла Фані Каплан у Леніна. Але якщо й стріляла, то можна нафантазувати, що зробила це на прохання Горського, який на той момент уже був есером. Він перефарбувався. А вона платить життям за підозру у скоєнні злочину, на який, можливо, підштовхнув її коханий. Фані спалюють у бочці на Красній Площі.
У фільмі декілька підтекстів, які проступають нагору. Декілька жанрів, що задовольнять кожного. Багато прекрасних акторських образів, особливо тих, що втілені режисерами. Продумані до дрібниць елементи одягу та побуту. Світло та кольори деяких сцен зачаровують. Навіть якщо вимкнути звук, то можна отримати насолоду від споглядання красивих кадрів.
Шукайте деталі в групі Facebook
