Не бачили України без війни: 3 історії про те, як учителі навчають дітей в прифронтових зонах
Цього року Global Teacher Prize Ukraine вперше відзначать вчителів, що працюють у прифронтових зонах. Адже, за даними ЮНІСЕФ, через війну на Сході діти та вчителі в 3500 закладах освіти майже щодня стикаються з небезпеками. Як вчителі навчають учнів біля лінії фронту – читайте у статті.
Понад 750 шкіл і садочків були пошкоджені або зруйновані з початку бойових дій на Донбасі. Водночас майже 400 тисяч дітей ходять до шкіл, розташованих поблизу лінії розмежування, де обстріли та міни загрожують їхньому життю.
А минулого навчального року до шкіл пішло покоління дітей, які від народження ще не бачили України без війни.
А вчителі з прифронтових зон тепер, окрім навчання, мають ще одну функцію – інтегрувати дітей в українське суспільство. Адже саме шкільні вчителі – є тим містком, який з’єднує школярів Донбасу з Україною, її культурою, мовою, цінностями та майбутнім.
Як учителі в прифронтових зонах навчають дітей
“Бачу великий сенс у тому, що я саме тут”
У прифронтових школах часто брак кадрів, адже все частіше люди виїздять з регіону. І буває, що один вчитель викладає кілька різнопрофільних предметів.
Так, педагогиня з села Михайлюки Луганської області Олена Бобришева вже 8 років працює вчителькою початкових класів. Хоча їх лише 26 років.
Військові дії не змусили її покинути рідну школу, каже, що ніколи навіть не думала про це.
Так, я – молодий учитель на Луганщині. Однак я бачу великий сенс у тому, що я саме тут – у цій маленькій сільській школі, де лише 43 учні,
– розповідає Олена Бобришева.
За її словами, у її школі достатньо молодий педагогічний колектив, але ніхто не хоче покидати школу. Її особиста мотивація залишатись тут – це учні. “Діти ж усі однакові, і всі вони потребують навчання та підтримки”, – додає вчителька.
Вчителька Олена Бобришева / Фото УП.Життя
Проте педагогиня стикнулася з двома проблемами – недостатнім технологічним оснащенням та частковим нерозуміння української мови.
Вона каже, що вдома діти спілкуються переважно російською, тож не розуміють українські фрази чи окремі слова.
Тоді доводиться пояснювати, добираючи синоніми. Моя задача – пояснювати, зацікавити, а не нав’язувати, аби в дітей формувалась любов і до процесу навчання, і до рідної мови та країни. Роль учителя тут – головна,
– зізнається Бобришева.
“Патріотизм повинен бути нормою в школі”
А вчитель Геннадій Іванченко із Приазов’я вже 34 роки працює в школі. Його активна життєва позиція, волонтерська діяльність, допомога військовим викликають у школярів повагу та захоплення.
“Події 2013 – 2014 років повністю змінили не тільки життя країни, а й кожного українця. Я зрозумів, що не можу залишатися осторонь того, що відбувається у нашій державі”, – розповів він.
Вчитель Геннадій Іванченко / Фото УП.Життя
Тому Геннадій Іванченко на предметах “Захист України” та фізкультура більше уваги приділяє саме патріотичному вихованню дітей. ”У мене чітка позиція з цього питання – національно свідома та фізично здорова молодь”, – додає він.
Учитель за сім років своєї волонтерської діяльності об’їхав усю лінію розмежування, неодноразово бував на передових позиціях, підтримуючи захисників.
За його словами, у Маріуполі багато людей знають про його проукраїнські настрої. Тому в школу часто приводять дітей батьки-патріоти.
Ці діти знають і люблять своє місто, вивчають історію України і бачать своє майбутнє в контексті країни. Вони черпають інформацію з різних джерел, постійно поповнюючи свій багаж знань,
– каже Іванченко.
Тому вчитель разом з дітьми влаштовує концерти для військових, організовує зустрічі з діячами культури та письменниками, відвідує патріотичні заходи тощо.
“Хто, як не я?”
Вчителька Ольга Олейник із Донеччини після народження доньки з інвалідністю мала багато складнощів у житті. Через хворобу доньки вона була вимушена звільнитися з посади виховательки у дитсадку.
І коли Ольгу запросили на посаду лаборанта, вона побачила у цьому “знак долі”. І наступного ж року вступила на факультет психології та педагогіки.
Нереалізовані мрії та довгі роки без улюбленої праці та заробітку далися взнаки – я поринула в самоосвіту та педагогіку з головою,
– каже вона.
Тепер Олена Олейник – вчитель, і особливу увагу приділяє навчанню дітей з ООП та психологічній допомозі сім’ям, які виховують таких дітей. “Такою є й моя донька. А хто, якщо не я? Я з власного досвіду знаю, наскільки потрібна така допомога”, – каже вона.
Вчителька Олена Олейник / Фото УП.Життя
Коли почалась війна, Ольга Олейник самостійно організувала дистанційне навчання для учнів початкових класів, створивши освітній сайт. Налагоджена “дистанційка” знадобилася під час пандемії.
А про свою роботу вона говорить дуже просто: “Моя мрія здійснилася – я вчитель! Пишаюся цим званням та успіхами своїх учнів”.
До слова, кожен може номінувати улюбленого вчителя на премію Global Teacher Prize Ukraine, заповнивши заявку на сайті. Подати заявку можуть і самі педагоги до 1 серпня 2021 року.
Приз для головного переможця – 250 000 гривень та допомога в реалізації освітнього проєкту. Переможці у номінаціях отримають освітні подорожі та цінні подарунки від організаторів та партнерів.
Шукайте деталі в групі Facebook
