УКРАЇНА LIVE

Це Іван. Його вбив власний тато. І лікар знайшов записку в руці… Якщо ви батько, не забудьте прочитати.

Це історія маленького хлопчика з великим серцем. Це історія про Івана, але не тільки про нього. Йдеться про мільйони однакових дітей по всьому світу, які живуть в одному кошмарі.Хоча історія Івана складається, його суть вражає серце. Цю проблему не можна ігнорувати. Ми не повинні забувати Івана.

Мене звуть Іван, мені 7 років. Я люблю маму і тата, але я дуже боюся їх. Вони били мене часто, і я не розумію, чому.
Я прокинувся сьогодні вранці і пішов до школи. Я хороший учень, і вчитель любить мене. Я люблю своїх однокласників, але у мене немає друзів. Тому я зазвичай залишаюся в класі на поглиблення. Ніхто не хоче зі мною грати. Я намагався подружитися з іншими дітьми, але вони переслідували мене і називали мене огидним. Вони сміються наді мною, тому що я ношу однакові старі джинси, футболку і рване взуття щодня.

Одного разу після школи я зайшов у роздягальню і вкрав куртку, яка довго там висіла. Ніхто не потребував її. Потім я пішов додому один через хуртовину. Я тремтів від холоду, мені було важко йти проти вітру. Раптом мене штовхнули ззаду, я впав у сніг, і мене тикали лицем до лиця в замет. Потім вони сказали:

“Всі ненавидять тебе!” Ахх
Вони дали мені в спину і живіт, а потім втекли і кинули мене в холодний сніг.

Я розплакався. Не тому, що я відчував себе погано і боляче, а тому, що у мене не було жодного друга, хоча мені подобаються всі мої однокласники.

Коли я повернувся додому, мама підбігла і схопила мене за волосся.

— Куди ти пішов? Чому ви всі брудні і мокрі? Дитина! Вечеря скасовується, йдіть до себе в кімнату і сидіть там. Я послухався, зайшов у кімнату і не виходив до ранку, хоча дуже хотів поїсти і було дуже холодно.

Мої оцінки ставало все гірше і гірше, і коли мій тато був проінформований про це, він вдарив мене важко. Одного разу він бив мене так сильно, що мій вказівний палець зазнав невдачі. З тих пір це не спрацювало, і всі діти в класі сміялися наді мною.

Минув час, і одного разу я відчув багато болю в багнюці.
Мамі і татові було все одно. Увечері я лежав у ліжку і мріяв про одне. Я хотів, щоб біль пішов, тому що я не хочу, щоб мама і тато сердитися. Я люблю їх багато, насправді.

Наступного дня в школі нас попросили намалювати наші найбільші мрії. Інші діти малювали машини, ракети і красиві ляльки. Але не я.

Не тому, що мені все це не подобається, а тому, що найбільше я мріяв любити маму і тата. Тому я намалював сім’ю: маму, тата і сина.

‎Вони грали в ігри, і всі були щасливі. Коли я малював, я тихо плакав. Мені б дуже хотілося, щоб мої мама і тато, які люблять мене.Коли найшла моя черга показати класу картину, всі почали сміятися наді мною.Я пішов до ради і сказав:‎

‎Моя найбільша мрія – моя сім’я.‎
‎Сміх став голосніше. Я закричав і сказав:‎

‎”Будь ласка, не смійтеся наді мною, це моя найбільша мрія!” Ти можеш мене побити, ти можеш ненавидіти мене, але я прошу тебе не сміятися наді мною, будь ласка!‎

‎Я хочу мати таких батьків, як ти, які обіймають мене і сміються зі мною, які забирають мене після школи і раді бачити мене. Я знаю, що я потворний і слабкий, я знаю, що у мене кривий палець, але, будь ласка, не смійтеся наді мною.‎

Вчитель намагався витерти мої сльози. Я думаю, що деякі діти розуміли мене, але багато людей продовжували сміятися.
Одного разу нам дали контроль, і я відразу побачив, що я написав погано. Я знав, що моя мати буде дуже злий. Я боявся йти додому, але мені більше нікуди було йти. Я схивів додому, намагаючись приїхати пізніше. Мати була розлючена. Вона схопила мене і кинула на підлогу, щоб я болісно вдарилася ногою об стілець.

Потім вона двічі вдарила мене по голові. Я лежав і не міг встати. Це було дуже боляче. Але моя мама залишила мене лежати на підлозі. Потім вона повернулася і сказала мені, щоб очистити його або тато поб’є мене, коли вона повернулася додому.

Я благав маму нічого йому не розповідати, але потім подивився і побачив, що він стоїть у дверному отворі. Коли моя мати розповіла йому про контрольну кімнату, він підняв мене з підлоги, потряс мене і дав мені вбивство в обличчя.

Я більше нічого не пам’ятаю. Я прокинувся в лікарні. Я подивився на руку і не відчував пальців. Я бачив, як батьки грають в м’яч зі своїми дітьми і обіймаються на вулиці.

Знаєш, чому я плакав?
Я не знаю, що це таке, щоб обійматися з моєю мамою. Мої батьки тільки побили мене, але я все ще люблю їх. Я завжди пробував, я добре вчився, але вони все ще незадоволені. Одного разу я вилив чай, і вони били мене знову. Раптом я знову захворів у багнюці. Я сказав мамі, але їй все одно.

Потім мені довелося їхати в лікарню, і мене ніхто не відвідував. Лікар сказав, що мама і тато, ймовірно, прийдуть наступного дня, але вони не прийшли. Я чекав і чекав, але ніхто не прийшов. Я все ще люблю своїх батьків.

Через два дні Іван отримав поранення. У руці лікарі знайшли незграбного листа.
“Дорогі мама і тато! Я боюся, тому що я потворний, потворний і дурний. Вибач, що не можеш мене любити. Я не хотів тебе дратувати. Я просто хотів, щоб моя мама обійняла мене і сказала, що вона мене любить. Тату, я просто хотів, щоб ти грав зі мною, ходжу зі мною за руку або співай мені пісні. Я знаю, що тобі соромно за мене. Я ніколи не буду правильним шляхом “.

Потім зупинилося серце Івана.

Всі діти заслуговують на любов. Але жорстоке поводження з дітьми відбувається кожну секунду, кожну хвилину, кожен день і кожен день. У всіх країнах, містах і школах.
Будинок повинен бути безпечним місцем для дитини, вільним від насильства. Дітям потрібна любов, ніжність і близькість, а іноді обійми означають набагато більше, ніж ми думаємо. Будь ласка, поділіться цією історією! Давайте не забувати, що дітям потрібна наша любов і наша турбота!