facebook

Неймовірна новина, від якої на очах з’являються сльози, вдалось здійснити мрію Софійці Науменко, якій допомагала вся країна

Неймовірна новина, від якої на очах з’являються сльози радості, надійшла з Німеччини: Софійка Науменко з Коростеня, що на Житомирщині, знову стала на ніжки! Це та дівчинка, про яку не так давно розповідав «Вісник+К» – поспішаючи до школи, вона втрапила під товарняк. По маленькій красуні пройшлися 60 вагонів… Шанс ходити їй дала німецька клініка, яка має досвід успішного протезування у подібних випадках. Волонтери оголосили збір коштів, журналісти кинули клич серед своїх читачів та глядачів. І диво таки сталося!

Хотіла прибігти до школи раніше
Про те, що трапилося у перші дні минулого навчального року, Софійка згадує без сліз. Здається, та трагедія уже не торкається її душі. Дівчинка розповідає впевнено, наче гарно завчений напам’ять вірш. А серце стискається від кожного почутого слова.

Софійка згадує, як виходячи з дому, запитала у мами, чи можна піти коротшою дорогою – через колії. Тоді кілька хвилин – й вона буде на місці. А в обхід довше кілометрів на два. «Під’їдь маршруткою, коліями – ні!» – гукнула мама. Але донечка не зважила на заборону. Вона хотіла прийти в школу якнайшвидше, й попрямувала навпростець.

На коліях стояв багатотонний товарний поїзд. Софійка не раз бачила, як люди пролазять під вагонами. Вона перекинула ранець й засунулась під потяг сама. Раптом він рушив.

60 вагонів(!) – чух-чух-чух… Колеса набирали швидкість, шматуючи дитину.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

Машиніст зателефонував мамі
Коли машиніст зрозумів, що переїхав дев’ятирічну школярку, схопився за голову. Маленькі ніжки валялись окремо, а Софійка безсило старалась обіпертись на ручки. Вона стікала кров’ю. Чоловік знайшов портфель дівчинки, а в щоденнику – номер телефону її мами, і зателефонував.

Оксана Науменко не хоче згадувати, що їй з дітьми вже довелося перенести.

– Я виховувалася у дитячому будинку, тому не можу і не хочу допустити, щоб мої дівчатка росли, як я,– каже. – Мої діти для мене – все!

Коли перший шлюб дав тріщину, жінка спробувала поєднати долю з іншим чоловіком. Та після трагедії із Софійкою почула від нього: «Інвалід у хаті мені не потрібен». Важкий удар долі. Куди йти, якщо ні родини, ні друзів, які могли би прихистити, нема. І руку підтримки сім’ї простягнули волонтери.

З великою вдячністю мама згадує свою першу помічницю Тетяну Антончук.

Лікар сам не має однієї ноги
Сьогодні вони із Софійкою в Німеччині, у клініці «Новаліс». Дівчинкою опікується головний ортопед, який добре знається на усіх особливостях протезів. Це – Сергій Еберлін. Він сам без однієї ноги, адже кінцівку втратив через рак.

– У 13 років мені поставили діагноз «остеосаркома». Це рак кісток. Лікарі вже не давали жодного шансу. Тоді наша сім’я жила в Казахстані. Але мої батьки – німці. Вони й так збиралися повертатися у Німеччину, а моя хвороба це прискорила, – розповідає лікар.

За Сергія погодилася взятися відома онкологічна клініка. Він одним з перших серед пацієнтів тоді пройшов лікування за новою технологією. І вона виявилася надзвичайно успішною. Ракові клітини вдалося вбити, у 14 років він вже бігав за допомогою протезу, який замінив йому праву ногу, а у 17 сам загорівся бажанням допомагати хворим, які втратили кінцівки.

Сьогодні його досвід протезування – два десятиліття! Лікар зізнається, за його практику через руки та серце пройшли тисячі хворих. Але з таким випадком, як у Софійки, довелося працювати лише раз у житті.

– До нас з Росії привезли хлопчика, якому комбайн пошматував дві ноги. Травма така ж, як і в Софійки. Ми його поставили на протези, – не без гордості за своїх пацієнтів розповідає Сергій Еберлін.

У розмові згадує, що родина того хлопчика знайшла можливість і переїхала до Німеччини. Софійка – перша дитина з України, яку ставить на ноги. Лікар вражений її веселою вдачею і мотивацією ходити. Але наголошує: емоційний та психологічний бар’єр дівчинці слід долати разом з мамою, бо трагедія дуже вплинула на обох.

А поки Софійка робить перші кроки! Тримається ще не дуже впевнено, але вже «ганяє» м’яча. Звісно, поки мама їй кидає з рук в руки. Але коли м’яч падає, донечка вже без боязні б’є по ньому ногою! Це велика перемога!

– Я так хочу всім подякувати – і волонтерам, і тим, хто писав про мене, і тим, хто допомагав грошима, і тим, хто все для мене робив, хто лікував, влаштовував екскурсії. Всім-всім-всім! – щебече Софійка.

Їй ще важко довго бути в протезах, докучають фантомні болі, але вона з нетерпінням чекає можливості знову вдягнути свої ніжки. Розповідає, що поки вони у неї «навчальні», але через пів року має повернутися в Німеччину по «постійні». А поки хоче побачити море. Хай щастить тобі, дитино!

Від себе хочемо подякувати усім читачам, які долучилися до здійснення мрії Софійки. Хай кожна подарована гривня повернеться вам сторицею!

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.

Вам також може бути цікаво...

загрузка...