УКРАЇНА LIVE

«Ще скучила за піснею своєю, Яка з дитинства душу обняла

І стала тут розрадою моєю, Бо повертає в Україну, до села»

Ці та цілу низку інших поетичних рядків Марія Ковальчук з Сальника написала за тисячу кілометрів від рідного дому – в Італії. У цій країні вона пропрацювала одинадцять років, а поетичні рядки та українська пісня були розрадою у хвилини, коли ятрила душу ностальгія за домівкою, ріднею, селом.

-Леся Українка писала, «щоб не плакать, я сміялась», а я, щоб не плакать, співала, – каже Марія Михайлівна.

Марія Михайлівна закінчила філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту і тридцять сім років пропрацювала у школі. А коли вийшла, як кажуть, на заслужений відпочинок, поїхала в Італію на заробітки.

-Як би мені хто сказав, що я, «старорежимна» вчителька, піду на пенсію і у 62 роки поїду за кордон працювати, ніколи б не повірила. Але все так і сталося, – каже Марія Михайлівна.

На такий відчайдушний крок її підштовхнуло серія випадковостей.

-Це був кінець дев’яностих, не надто легке життя,- розповідає Марія Михайлівна. – Онучка пішла у перший клас, донька будується, на усьому економимо. Онучці купили туфлі – вона у них в школу зайшла, а зі школи прийшла боса, бо відлетіли підошви. Після цього задумалась, невже я не можу допомогти дитині. Це був перший поштовх. А остаточно вирішила їхати на заробітки, коли побачила у Вінниці на автовокзалі як літній чоловік проводжав дружину. Я чомусь вирішила, що вона поїхала на заробітки і подумала, а хіба я не можу також поїхати.

Відтоді Марія Михайлівна загорілася цією ідеєю, поставила усіх на ноги. Просила односельчанку, яка уже працювала в Італії, допомогти їй з роботою. В Італію добиралася обхідними шляхами. Син, який на той час жив у Німеччині, зробив візу і покликав до себе в гості. А вже з Німеччини Марія Михайлівна літаком дісталася Італії.

-Було важко, – каже Марія Михайлівна, – мова спочатку не знала, жила і працювала нелегально. Шість років, поки не отримала необхідних документів, нікуди не виїжджала, не була в Україні. Працювала хатньою робітницею, доглядала сеньйору.

Нині усе це позаду. Марія Михайлівна, попрацювавши в Італії, повернулася у рідний Сальник.

Каже, що робота за кордоном багато чому її навчила.

-У мене змінилося ставлення до людей, – каже Марія Михайлівна. –Мені, здається, ще більше стало шкода самотніх, хворих людей. Я ще більше переконалася у тому, що сім’я – це одна з найголовніших цінностей в житті, яку нічим не можна замінити.