УКРАЇНА LIVE

Минулі вихідні пройшли під знаком загострення відносин між Ізраїлем та Україною.

В ніч на неділю офіс прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу повідомив, що скасовує візит українського прем’єра Володимира Гройсмана. Повідомив публічно, показово, щоби ефект від заяви був якомога більшим. А до того ж – оголосив, що мінімізує контакти з Україною.

Причина дій Ізраїлю добре відома. Таким чином в Єрусалимі відреагували на голосування резолюції ООН із засудженням Ізраїлю.

За дипломатичними канонами такі дії – один з крайніх вимірів протистояння. Жорсткіше за це могло бути хіба що розірвання базового договору про співпрацю (а його у нас немає, лише меморандум) або відкликання посла.

І хоча соцмережі моментально перетворилися на спілку експертів з питань зовнішньої політики, в них вкрай бракує даних про те, що було проголосовано в Нью-Йорку, чому проголосовано, де Україна могла, а де не могла вчинити інакше.

“Європейська правда” проаналізувала “ізраїльський кейс” та має відповіді на ці та інші запитання, що лунали в дискусіях, а також і на запитання про те, де ми зрештою програли “на порожньому місці”.

Що ухвалили в ООН?

Отже, 23 грудня на засіданні Ради Безпеки ООН було підтримано резолюцію, в якій засуджується політика Ізраїлю щодо розширення поселень на територіях Палестини, які за міжнародним правом мають статус окупованих та у всіх без винятку міжнародних документах згадуються саме в такому статусі.

Ухвалення даного документа не стало несподіванкою – в ООН давно йшла підготовка до нього, як реакція на оновлену ізраїльську політику з питання поселень. В липні так званий “Квартет” (представники ООН, США, ЄС та РФ, посередники у палестинсько-ізраїльському врегулюванні), оприлюднив жорсткий звіт. Як зазначає ізраїльське видання Haaretz,

всі тези нинішньої резолюції були у звіті “Квартету” і перекочували звідти до рішення РБ ООН.

А після того, як відносини лідерів Ізраїлю та США додатково зіпсувалися, ухвалення резолюції РБ стало питанням часу.

Ті, хто бажає, можуть прочитати три сторінки резолюції в оригіналі (pdf, англійською). Її ключові пункти такі. Документ:

– вкотре підтверджує, що Ізраїль є окупантом щодо палестинських територій і зобов’язаний виконувати відповідні міжнародні конвенції щодо дій під час війни;

– засуджує розширення ізраїльських поселень на територіях, окупованих після 1967 року, включаючи Східний Єрусалим, а також руйнування будинків, виселення та інше порушення прав палестинського населення;

– висловлює жаль через те, що дії Держави Ізраїль руйнують можливість врегулювання за раніше погодженим принципом створення двох держав;

– закликає Ізраїль припинити розширення поселень, а обидві сторони – утриматися від ескалації конфлікту;

– одночасно засуджує акти насильства та терору (з палестинського боку).

Та найбільше ізраїльську владу обурили два наступних пункти:

– про те, що заснування поселень на палестинській території, включно зі Східним Єрусалимом, не має законної сили і є кричущим порушенням міжнародного права;

– заклик до всіх держав-членів ООН розрізняти територію Держави Ізраїль (міжнародно визнану) та територію, додатково окуповану після 1967 року.

Отже, розберемося чому Україна підтримала дане рішення і в яку ціну воно виллється для нашої держави.

А правда, що ми голосували за це разом з Росією?

Так, це правда. Хоча згадка саме про РФ, що нерідко зустрічається у соцмережах, насправді є маніпулятивною.

За дане рішення проголосували 14 з 15 членів РБ ООН, в тому числі Україна, яка є непостійним членом Радбезу у 2016-2017 роках. Так само “за” проголосувала не лише Росія, але також три європейські країни в складі РБ, чотири азійські включно з Китаєм та Японією, Африка, Латинська Америка…

Одна країна, що утрималася – США, хоча в Ізраїлі це вважають зрадою, адже Вашингтон мав можливість ветувати резолюцію, та не зробив цього.

Жодна країна не проголосувала проти, що є доволі рідкісним випадком для резолюції з такими жорсткими висловлюваннями. По суті, в світі сформувався консенсус із засудження новітньої ізраїльської політики будівництва поселень. Навіть Китай, який має проблему Тибету і тому неохоче підтримує резолюції про окуповані території, проголосував “за”.

Які наслідки? Ми втратили друга-Ізраїль?

Про перші негативні наслідки українського голосування вже відомо: Ізраїль зарахував Київ до числа “недружніх столиць”. До того ж, по нас через близький візит туди Гройсмана “проїхалися” чи не найжорсткіше. Складно сказати, наскільки глибоким буде негативний вплив, але деякі наслідки можливо прорахувати вже зараз.

– Переговори про зону вільної торгівлі напевно будуть призупинені. Та це – не завелика втрата. Діалог з Ізраїлем щодо ЗВТ триває ще від часів Ющенка (!) і досі далекий від фіналу. Шансів на його завершення і до резолюції було небагато.

– Перспективи співпраці у військовій сфері напевно погіршаться. Ізраїль допомагав українським бійцям; до того ж, ця держава є виробником військової hi-tech продукції, зокрема, безпілотників. Тому тут вплив може бути серйознішим.

– В останні місяці Ізраїль наблизився до офіційного визнання Голодомору геноцидом. Тепер це рішення, швидше за все, відкладуть.

– У міжнародних інституціях, на кшталт ООН, Ізраїль (принаймні, за чинного керівництва) може уникати підтримки України. До слова, вони підтримали останню резолюцію ГА ООН щодо Криму, а от за всі попередні, у 2014-2015 роках, не голосували.

Окремо зазначимо, адже це питання для багатьох близьке: про скасування Ізраїлем безвізового режиму не йдеться і близько.

Безвіз вигідний перш за все ізраїльському бізнесу, в тому числі туристичному. Тому навіть якщо така ініціатива з’явиться, її навряд чи підтримають.

Натомість найпотужнішим негативом може стати антиукраїнська позиція світового єврейського лобі, і саме цим зараз погрожують у соцмережах прибічники єврейської держави, але тут є кілька важливих моментів.

По-перше, Ізраїль і до того не був проукраїнським. Ніколи. Деяке потепління відбулося протягом останнього року, та називати наші стосунки дружніми було б занадто сміливо. Приклад – нещодавній візит президента цієї держави до України, під час якого він з трибуни Верховної ради назвав бійців ОУН співучасниками Голокосту.

По-друге, варто ще раз нагадати, що Україна була однією з 14 держав, які проголосували за резолюцію, а не єдиною. Тому не варто робити зраду на порожньому місці – як її не роблять Британія, Іспанія, Франція, які також голосували “за” на Радбезі, або Німеччина, яка не є членом РБ, але вийшла з окремою заявою про підтримку даної резолюції. Нагадаємо: в світі є консенсус із засудження політики Ізраїлю.

І, наостанок, варто додати, що Нетаньягу – це ще не весь Ізраїль. Нинішній прем’єр вже стикнувся з хвилею критики через його дії. Зокрема, впливове ізраїльське видання Haaretz назвало провал Ізраїлю у питанні резолюції особистою помилкою та поразкою Нетаньягу, а колишній прем’єр Ехуд Барак жартома заявив, що “Нетаньягу має звільнити свого міністра закордонних справ”. Як відомо, Біньямін Нетаньягу після чергової ротації в уряді суміщає посади прем’єра та голови МЗС.

Навіщо нам та Палестина?

Це питання насправді є ключовим і на ньому варто зупинитися докладно.

Із втратами від голосування України ми розібралися, а якими є позитиви від нього?

Рішення у зовнішній політиці часто є результатом компромісу. В них поєднуються цінності, інтереси, стратегічний розрахунок і, часом, банальні помилки.  То чи не були дії України просто наслідком помилок?

На ці запитання відповісти нескладно, попри суцільну “зраду” у соцмережах.

Насправді Київ не мав іншого вибору, аніж підтримати резолюцію.

Головний аргумент на користь “антиізраїльської” резолюції має чотири літери: це слово Крим.

Вся зовнішньополітична стратегія України у питанні боротьби з російською агресією побудована на тому, що ми дотримуємося міжнародного права, а Росія його порушує. А тому світова спільнота має переступити через свої меркантильні інтереси, через фінансову та торговельну зацікавленість та зрештою покарати агресора.

Голосування щодо Ізраїлю стало тестом для Києва – чи зможемо ми діяти так само, коли йдеться про інтереси України.

Варто окремо наголосити: жодне з тверджень резолюції не стало чимось новим у міжнародному праві.

Всі без винятку тематичні рішення РБ ООН після 1967 року визначають, що наслідком переговорного процесу має бути творення двох незалежних міжнародно визнаних держав: Ізраїлю та Палестини. Це так само є солідарною вимогою світової спільноти – попри те, що Ізраїль вважає інакше.

Те, що Ізраїль є окупантом на палестинських територіях і не має права вести там нинішню діяльність, підтверджувалося багато разів – зокрема, в рішеннях на рівні ООН. Римський статут Міжнародного кримінального суду чітко зазначає, що дії Ізраїлю з будівництва поселень на окупованих територіях є воєнним злочином.

А в 2004 році був навіть ухвалений консультативний висновок Міжнародного Суду (International Court of Justice) про правові наслідки будівництва стіни на окупованій палестинській території.

Ви і досі вважаєте, що Україна, яка нині веде боротьбу за те, щоби притягнути Росію до відповідальності у міжнародних правових інституціях, могла проголосувати інакше?

А якби ми утрималися? США ж змогли!

Так, Сполучені Штати Америки справді утрималися при голосуванні щодо резолюції 23 грудня.

Щоправда, Україна – не США. Ані за потужністю, ані за впливом, ані за рівнем зв’язків з Ізраїлем. А найголовніше – у США немає територій, окупованих іншою державою, і тому буквальне дотримання міжнародного права для Вашингтона не є настільки важливим.

Лише уявімо наслідки в разі, якби Україна (єдина, окрім США, держава-член ООН) утрималася при голосуванні в Нью-Йорку. Або, на додаток, спробувала виторгувати у Ізраїлю якісь додаткові вигоди в обмін на зміну голосу із “за” на “утримався”.

Як думаєте, наскільки довгим був би список аналогічних вимог від інших держав до України перед наступним голосуванням щодо чергової української резолюції? Це не кажучи вже про втрату голосів держав, для яких недотримання Ізраїлем міжнародного права є принциповою проблемою. І це не лише держави Близького Сходу.

Довелося чути також міф про те, що Україна “змінила позицію”, бо раніше не голосувала за резолюції щодо єврейської держави. Це не є правдою. Під час нашого попереднього членства в Радбезі ООН, в 2000 році, була схвалена схожа резолюція, вкрай критична до Єрусалима. І розподіл голосів був той самий: 14 “за”, включно з Україною, США утрималися.

То виходить, ми все зробили правильно?

А ось тут відповідь – категорично ні. Нехай на перший погляд вона може здаватися дивною.

Так, Україна не могла і не мала голосувати інакше.

Але Україна повинна була запобігти інформаційному та дипломатичному програшу після голосування.

На жаль, події вихідних підтвердили: з інформполітикою у міжнародних питаннях в Україні все вкрай погано.

Наочне порівняння: як діяли США після голосування з надчутливого у своїй державі ізраїльського питання?

Вже в перші години після схвалення резолюції в Держдепі відбувся брифінг, який тривав аж цілу годину (!), доки у журналістів не вичерпалися запитання. Окрім того, було терміново поширено заяву від імені держсекретаря Джона Керрі.

А тепер порівняємо з Україною. Чи бачив хтось міністра закордонних справ, або речника МЗС, або главу профільного департаменту, або зовнішньополітичного радника прем’єра чи президента на центральних телеканалах країни із коментарями щодо “україно-ізраїльського конфлікту”? Не бачили, бо їх не було.

Або, можливо, хтось помітив на сайті МЗС текст із деталями, схожий на цей? Ні, його немає. Лише за дві доби (!!!) після голосування був оприлюднений сухий прес-реліз, який не відповідав на всі питання, що з’явилися за час його відсутності.

А запитань накопичилося чимало, адже за два дні в українському інформпросторі з’явилося чимало лідерів думок з позицією Єрусалима, але майже не було коментаторів з позицією Києва.

Підкреслимо: спрогнозувати такий розвиток подій було не важко, але нам ближчий метод граблів, коли рішення не пояснюються і не коментуються, аж доки не стане зовсім гаряче.

“Стратегічне планування? Оцінка ризиків? Ні, не чули”…

І ще, про стратегію.

Відомо, що Нетаньягу телефонував Гройсману напередодні голосування і той обіцяв підняти це питання та спробувати допомогти єврейському керівництву. Це – найяскравіша ілюстрація того, що в України просто відсутня системна, скоординована зовнішня політика.

МЗС знав про підготовку візиту Гройсмана до Ізраїлю та про те, наскільки болючою стане ухвалена резолюція для цієї держави. Чи поінформували апарат прем’єра про цю загрозу? Якщо ні, то це – відвертий провал.

Та ще більше питань – до зовнішньополітичної та протокольної служби прем’єра. Керівники урядів не телефонують один одному “по-дружньому, на мобільний”. Такі дзвінки мають свою процедуру, про них завжди відомо заздалегідь і, як правило, офіси прем’єрів повідомляють один одного про головне питання запланованої розмови.

Як так сталося, що Гройсман не знав, що Нетаньягу питатиме його про резолюцію? Адже український посол в Ізраїлі, Геннадій Надоленко, є досвідченим дипломатом і точно підказав би офісу на Грушевського, про що хоче поговорити Єрусалим. Якщо його спитали. А якщо офіс прем’єра знав про тему розмови, то чому він заздалегідь не поцікавився у Нью-Йорку, в МЗС або в АП про те, якою є позиція України?

Зрештою, якщо вже стався прокол на цьому рівні, чому Гройсман не спробував зателефонувати до Нетаньягу і пояснити мотиви України до голосування?

Адже саме ця “катавасія” позиції Києва, за даними ізраїльських джерел, підштовхнула Єрусалим до особливо жорсткої відповіді.

Відповіді на ці запитання ми не знаємо.

Але маємо результат: Україна втратила  більше, ніж могла б (і всередині України, і на міжнародній арені), лише через те, що влада не говорить одним голосом, а права рука часом не знає, що робить ліва.

Це відбувається не вперше. Але від того не менш сумно.