Я вийшла зателефонувати додому, i бiля мене зупинилася полiцiйна машина. Двоє правоохоронцiв зажадали документи…
Я була пiдлiтком, коли в нашiй сiм’ї почалася чорна смуга — батьки майже
водночас втратили роботу. Вiдкладенi грошi дуже швидко скiнчилися, а пошуки
нового заробiтку не давали результату. інформує http://poradnykzhinky.com
Я зробила так, як мама
Дiйшло до того, що в хатi не було шматка хлiба, зате в поштовiй скриньцi —
купа квитанцiй за неоплачений газ, свiтло, воду… Батько став зазирати до
чарки, а мама наважилася виїхати на заробiтки з допомогою знайомих до
Грецiї. Пригадую, як обiймала мене та плакала, що свою дитину, ще школярку,
доводиться залишати напризволяще…
П’ять рокiв мама гарувала на чужинi. Саме завдяки їй я мала змогу пристойно
одягатися, харчуватися та, головне, — вступити до навчального закладу, про
який мрiяла. Тодi, пiсля успiшних iспитiв, навiть подумати не могла, що за
якийсь рiк я вивчатиму iноземну мову не в унiверситетi, а в чужiй країнi…
Коли закiнчувала перший курс, мама, маючи вже документи, приїхала в
Україну. Звичайний огляд у лiкаря закiнчився страшним дiагнозом-вироком, з
яким довго не живуть. Майже рiк ми боролися щосили i, дякувати Богу,
перемогли недугу. Та чи не всi заощадження, якi вдалося назбирати,
витратили на лiкування мами. Тож знову борги, неоплачене навчання… Знову
безвихiдь. Ми розумiли, що мама вже не зможе працювати чи кудись їхати. Я
взяла “академку” i стала збирати документи на виїзд.
У Грецiї я п’ять днiв легально могла проживати в готелi й протягом цього
часу шукати собi роботу. Зазвичай нашi заробiтчани звертаються за цим у
фiрми з працевлаштування (є грецькi, українськi, росiйськi). Iнколи це
забирає до двох мiсяцiв.
У “графiю” — офiс фiрми — часто навiдуються самi греки i вибирають
прислугу. Збоку це скидається на торг кiньми — гречанки хочуть, щоб жiнки,
яких вони беруть на роботу, були старшими, некрасивими, охайними i
працьовитими. Якщо ж людина тривалий час без роботи, а грошi закiнчуються,
то вона може i ночувати в офiсi “графiї”, де спатиме на стiльцi. Досить
часто нашi люди ночують i на вокзалах, на лавочках у парках та скверах,
пiдшуковуючи такi мiсця, щоби не потрапити на очi полiцiї.
Нiчого страшного, то перехiдний вiк
Напередоднi першого дня працi я проплакала цiлу нiч. Було дуже страшно
їхати до чужих людей. З господарями я спiлкувалася англiйською, а вони мiж
собою говорили по-грецьки. Тому в мене часто було враження, що вони
говорять про мене i що я щось не те роблю. Дуже важко було переламати себе
психологiчно: перехiд вiд бiльш-менш нормального життя до статусу служницi
нестерпний. Усвiдомлюєш, що ти — нiхто.
Щодня я прибирала чотири поверхи величезної вiлли, варила їсти, прала
бiлизну, прасувала та вичищала дорiжки на подвiр’ї. На кожному поверсi по
три кiмнати, одна ванна, балкони. Мала начистити все до блиску, навiть
стiни мила. Їла завжди нашвидкуруч: однiєю рукою пуцувала умивальник, а в
другiй — тримала канапку. Щоразу намагалася упоратися з хатньою роботою до
приходу господарiв — здавалося, якщо вони побачать, що я щось не зробила,
то виженуть.
Спочатку господиня нiби “ненароком” могла залишити пiд лiжком грошi або
золотi прикраси. Так мене перевiряли. Пригадую, тодi за мiсяць роботи менi
заплатили 420 доларiв, що було дуже мало. Наступного мiсяця ситуацiя не
змiнилася, i я попросила господиню, аби пiдвищила менi платню, однак та не
погодилася. Тим часом моє становище у цiй сiм’ї погiршувалося i тим, що
господар “накинув на мене оком”. Вiн старався швидше за дружину прийти з
роботи, телефонував до мене, коли я була вихiдна. Урештi-решт став виразно
натякати на близькiсть. Розумiючи, що вiн не зупиниться, я вирiшила
звiльнитися. Крiм того, господиня дедалi частiше почала затримувати менi
виплату заробiтку.
Коли жiнка працює у сiм’ї служницею, живе у чужому домi та харчується за
рахунок господарiв, це називається месою. Морально витримати на такiй
роботi молодим людям дуже важко. Адже ти не маєш права покинути дiм,
будь-якої години дня чи ночi господиня може наказати щось зробити, i ти
змушена виконувати. Саме на месi почуваєшся рабинею. Лише в недiлю тобi
дають вихiдний. I це велике щастя, коли тебе вiдпустять у суботу ввечерi.
Бувало таке, що пiсля вихiдного запiзнюєшся на кiлька хвилин, тодi
господарi вiдразу показують на годинник i навiть можуть знизити зарплату.
Остання моя праця на месi була в дуже багатiй грецькiй родинi. Молода
господиня мешкала зi своєю свекрухою та двома дiтьми: дiвчинцi було десять
рокiв, а хлопцевi — дванадцять. 80-лiтня бабця дуже мене полюбила, та i я
прив’язалася до неї. Саме вона навчила мене говорити грецькою. Старенька не
любила лишатися у кiмнатi сама i просила, щоб я з нею посидiла.
У цiй родинi я пропрацювала чотири мiсяцi i за той час не дуже наробилася.
Але великою проблемою були дiти. Крiм прибирання, я мала з ними бавитися,
розважати їх. Одного разу я залишилася з ними сама вдома. Коли ми сидiли
троє на кухнi, малий схопив нiж i почав кричати, що зараз нас зарiже.
Налякавшись, я з дiвчинкою зачинилася у ваннiй кiмнатi. Просидiли там у
темнотi майже годину. Помiркувавши, що вiн, мабуть, уже вгамувався, ми
вирiшили вийти i втекти з хати через чорний хiд. Але бiля виходу на нас
чекав цей малий недоумок з ножем у руках. Накинувшись на нас, вiн порiзав
руку сестрi, яка зi страху впала i почала задихатись. Хлопець теж зрозумiв,
що дожартувався, i почав помагати менi приводити її до тями. Дитину я ледве
вiдкачала. А коли прийшла мати i я їй все розповiла, жiнка сказала, що
нiчого не сталося: просто в її сина — перехiдний вiк.
Найкраща подруга
Пiсля працi на месi я взагалi почала боятися людей та виходити на вулицю.
Знайшла помешкання, за яке не платила, але щодня, встаючи о п’ятiй ранку,
мила будинковi сходи. З часом у мене з’явилися новi знайомi та друзi. Хоча
довiряти нашим не варто. Навiть найкращiй подрузi не треба розповiдати, що
в тебе гарна робота та дешеве помешкання. Я в цьому переконалася на своєму
досвiдi.
Якось познайомилася я iз Галею. Вона, як i я, винаймала житло та працювала
на погодиннiй роботi. Спершу все було добре. Але одного разу, коли Галя
побачила, що я сподобалася її знайомому хлопцевi, ставлення до мене одразу
змiнилося. Вона всiляко намагалася менi в чомусь дорiкнути, i ми
посварились.
Певний час я сидiла без роботи. I тодi одна знайома порадила менi пiти
працювати до її колишньої господинi. Жiнка одразу попередила, що платитиме
менi мало, та не сидiти ж без дiла. Сiм’я виявилася хорошою. Господарi були
задоволенi моєю працею, i з часом почали платити бiльше. Iнколи брали iз
собою у кiно, театр чи на прогулянку, могли подарувати якусь рiч. Жила я
поблизу вiд них, тому господиня, яка весь день нiчого не робила, могла до
мене зателефонувати та попросити, аби я прийшла й обiбрала картоплю.
Роботою я була задоволена, i коли знайома питала, як менi працюється,
розповiдала їй про високу зарплатню та подарунки. Та з часом стала
помiчати, що ставлення господинi до мене змiнилося. Вона всiляко намагалася
створити конфлiктну ситуацiю, а згодом сказала, щоб я взагалi не приходила.
Лише через кiлька тижнiв до мене зателефонував колишнiй господар i
розповiв, що жiнка, яка мене рекомендувала їм, часто дзвонила до його
дружини i наговорювала на мене, мовляв, що я хворiю на венеричнi недуги та
хочу вiдбити в господинi чоловiка.
Лiпше туди не потрапляти
У Грецiї я перебувала нелегально, тому намагалась не потрапляти на очi
полiцiї. Однак не вдалося. Уперше мене зупинили через кiлька днiв пiсля
приїзду. Я вийшла зателефонувати додому, i бiля мене зупинилася полiцiйна
машина. Двоє правоохоронцiв зажадали документи. Щоправда, я не розумiла
жодного слова по-грецьки i розплакалася. Не знаю, чому, але один iз них
змилосердився i вiдпустив мене. Пiсля того випадку взагалi боялася вийти на
вулицю.
Один мiй знайомий побував у грецькiй в’язницi. З його розповiдi,– туди
краще не потрапляти. У маленькiй камерi сидить до 50 осiб. Звiсно, мiсць на
всiх бракує, тому починається “битва” за нари: якщо не виборов собi мiсяця
— спиш на холоднiй пiдлозi. Щоб пiти у туалет, в’язень грюкає у дверi
майже пiвгодини. Охорона вiдчиняти не поспiшає, зате може ще й стусанiв
надавати. Тому терпиш стiльки, скiльки зможеш.
Раз на день усiх водять у душ, на який видiляють 20 хвилин. Не встиг
помитися — ходиш брудний, тому у душовiй теж часто виникають бiйки мiж
в’язнями. Заборонено користуватися мобiльними телефонами. Коли ж приходять
родичi чи друзi i приносять пакунки, то всi продукти прискiпливо
перевiряють охоронцi, половину забирають собi.
Загалом, якщо нелегал уперше потрапив до в’язницi, то вiн має право
винайняти адвоката, який за свої послуги бере вiд 800 до 1500 євро. В’язня
вiдпускають i видають довiдку, у якiй вказано, що упродовж мiсяця ця особа
має покинути країну. Звiсно, нiхто нiкуди не їде. Якщо людина не має грошей
на адвоката, то вона чекає доти, доки наберуть групу нелегалiв i коштом
держави вiдправлять на батькiвщину. Якщо ти потрапив за грати удруге, то
можеш там затриматися надовго. Iнколи це триває до року, допоки хтось iз
друзiв чи знайомих не викупить тебе.
“А у вас ходять до школи?”
Коли я приїхала на роботу до Грецiї, то важила 56 кiлограмiв, тепер — 42.
Стає якось не по собi, коли одного дня ти зауважуєш, що робота тебе знищує.
З’являються зморшки, страшенно болять ноги. Такої митi починаєш себе дуже
шкодувати i мiркувати: якого бiса це все менi потрiбно?
Але наступного ранку пiдводишся з лiжка i знову йдеш на роботу. Хоч i дуже
важко, але нiхто не хоче повертатись. А буває i таке, що за роботу взагалi
можуть не заплатити. У таких випадках нiхто i нiкуди не скаржиться, бо
господарi можуть викликати полiцiю. Кожен заробiтчанин розумiє: якщо з ним
щось станеться, то його навiть нiхто не шукатиме. Бо якщо ти в країнi
нелегально, це означає — тебе немає. За законом, господар повинен видати
заробiтчаниновi, який має документи, двiчi на рiк — Паску та Рiздво —
додаткову зарплату, але мало хто це робив.
Греки люблять скандалити. Щоранку, коли на дорогах тиснява, чоловiки
виходять з автомобiлiв i починають кричати один на одного, щоби дали
дорогу, але нiхто нiкому не поступається. У грецькiй мовi є тiльки одна
лайка — “малакiя”, що в перекладi українською означає прикра ситуацiя
(дурнувата людина, негарний випадок тощо), тому зранку до ночi звiдусiль
лунає тiльки це слово.
Серед грекiв теж є такi, що працюють прислугою. Щоправда, їм значно бiльше
платять, за таку ж роботу, яку виконуємо ми. Адже нашi заробiтчани не
висувають жодних претензiй, бо не мають нiяких прав.
Про Україну греки знають дуже мало. Здебiльшого, наша держава в них
асоцiюється з футбольним клубом “Динамо”, братами Кличками та Русланою.
Можна натрапити i на таких грекiв, якi слово “Україна” чують уперше. Одного
разу я їхала в таксi, i водiй став розпитувати мене, звiдки я, бо дуже
здивувався, що знаю англiйську. Коли почув, що з України, з цiкавiстю
розпитував, чи у нас є радiо, телевiзор, чи ми вчимося у школах. Виявилося,
чоловiк був переконаний, що українцi живуть у халупах! Я йому розтлумачила,
що у нас є усе, тiльки не вистачає грошей. Тобто на прожиття вистачає,
однак, аби придбати машину i квартиру, зарплати замало. Грек вельми
дивувався, коли таке почув, бо мiркував, що українцi приїжджають до них на
заробiтки тому, що дуже бiднi i їм нiчого їсти.
…В Україну я повернулася з “депортацiєю” у паспортi. А ще — з розхитаною
нервовою системою, купою нових зморщок та спустошеною душею. Пробувши
кiлька рокiв на заробiтках, удома почуваєшся чужинцем серед своїх. Хоча й
там теж нiколи їхнiм не станеш. Менi лише 29 рокiв, i ще не пiзно розпочати
життя з чистого аркуша. Адже тепер я добре знаю: навiть коли бракує грошей,
тут ти — вiльна людина, а в наймах завжди будеш нiким.
Iрина К., Львiвська область