Європейці – такі ж друзі Україні, як росіяни брати
У свята не хочеться про несвяткове, але, судячи з політичних новин, 2017 рік буде дуже важким
На Україну будуть тиснути, примушуючи до так званої «фінляндизації». Мусимо не піддаватись.
Коротко про те, що відбувається. Наскільки я розумію, ще тоді, коли розпався Союз, виникла геополітична домовленість, що Україна буде буферною державою між Росією, з одного боку, та ЄС і НАТО з іншого. З Україною підпишуть євроасоціацію (бо це необхідно буферній державі, щоб вижити), але до ЄС і НАТО не приймуть, і до Росії теж не приєднають.
Путін порушив цю угоду, спробувавши втягнути Україну в ТС. Після цього Захід підтримав Майдан. Скориставшись Майданом, Путін спробував організувати в Україні громадянську війну, щоб потім ввести своїх «миротворців» на білій броні – тобто, окупувати Україну. Як тепер стало відомо, силовики, які охороняли Януковича, напряму підпорядковувались Москві. За наказом з Москви у потрібний момент вони зникли, покинувши «гаранта» напризволяще і цим спровокувавши його до втечі. Вочевидь, за планом Москви Янукович мав утекти – скоріше за все, у Харків і почати звідти війну з Києвом. Оце б і була справжня масштабна громадянська війна, бо проросійські бойовики мали б тоді на чолі не якихось абсолютно нелегітимних відморозків, а законно обраного президента, якому на доволі законних підставах Росія могла б допомагати.
Але бідолашний Федорович злякався сильніше, ніж від нього чекали, і втік занадто далеко. Довелося Путіну воювати тим, що є.
Як усі ми знаємо, йому не вдалося організувати проросійські повстання у Дніпрі, Харкові, Одесі… Путінський бліцкріг захлинувся, всі його історичні шанси упущені.
Що буде далі. Захід буде намагатися повернути статус-кво, тобто, залишити Україну буферною державою. На даному етапі це для нас не настільки погано. Кажучи відверто, усі ці ЄСи і безвізи нам нафіг не потрібні – ні зараз, ні раніше, ні в майбутньому – мене завжди дивувало, навіщо цьому приділяють так багато уваги. Кажучи зовсім відверто, це розвод для лохів.
А що нам потрібно? Україноцентрична Європа в майбутньому і (для цього) зберегти свою державу і не потрапити під Росію зараз. У ЦЬОМУ ПИТАННІ НЕ ПОВИННО БУТИ ЖОДНИХ КОМПРОМІСІВ. Ніякої фінляндизації. Ніяких виборів на окупованих територіях до перемоги і «розватнення». Ніякої федералізації. Ті, хто воювали на боці нашого ворога, як мінімум, не повинні мати більше прав, ніж ті, хто воювали на нашому боці.
«Поетапне зняття санкцій» – ще один розвод для лохів. Припустимо, росіяни місяць не будуть по нас стріляти і за це з них знімуть частину санкцій. Після цього вони знову почуть стріляти – а зняті санкції вже не поновлять, так не буде, бо за це має проголосувати весь ЄС, а він, враховуючи мільярдні збитки від санкцій, ніколи за це не проголосує.
Більше того, припустимо теоретично, що росіяни перестали стріляти взагалі. Тоді ми стаємо явними порушниками мінських угод, бо ми ж не стріляти не можемо – поки вони не склали зброю або не забралися з нашої землі. Тобто, нам вигідно, щоб вони стріляли і ми могли стріляти у відповідь. Миру на Донбасі не повинно бути, аж поки українські війська не встануть на українському кордоні.
У 2017 році світова спільнота здійснюватиме на Україну шалений тиск, примушуючи до миру з окупантом. Поки наша влада на це не йде, вона для нас легітимна і ми мусимо підтримувати її, попри всі її недоліки – крадійство, корупцію, брехню, неповагу до свого народу і фабрику у Ліпецьку. Підтримувати аж до кінця війни або до явної здачі владою державних інтересів – наприклад, до оголошеного нею рішення провести в ОРДЛО вибори.
На популярний аргумент, що владі не вигідно закінчувати війну, бо війна дає широкі можливості красти і одночасно «утилізує» рішучих людей, налаштованих проти влади, відповім, що нам ще більше невигідно закінчувати цю війну – на тих умовах, які нам пропонують, а інших умов, прийнятних, поки що нема.
Отже, будемо робити, як робили досі: потихеньку, з дозованим піаром, віджимати у ворога кілометр за кілометром. Зовсім без піару ніяк – бо тоді захоплені кров’ю наших солдатів території примусять віддати, щоб не порушувати Мінськ. Так вже бувало не раз, але є деякі сигнали, і серед них і події на Світлодарській дузі, і мобілізація офіцерів запасу – які підказують мені, що більше так не буде.
Отже. Більше покладатися на власні сили. Що не зробимо ми, не зробить ніхто. Європейці – такі ж друзі, як росіяни брати. Ніхто і нічим не зобов’язаний нам, крім нас самих. І шлях, який показує нам в тому числі й різдвяна зірка, ніхто замість нас не пройде.
Шукайте деталі в групі Facebook
