“Буквально секунда, він стоїть в дверях і стріляє в мене”: найтяжчі поранені нацгвардійці розповіли подробиці стрілянини на “Південмаші”
За словами поранених, ніхто з них особливо не контактував з Артемієм Рябчуком, а деякі його навіть не знали.
У лікарні імені Мечникова у Дніпрі перебувають четверо нацгвардійців, який поранив 20-річний строковик Артемій Рябчук. Двох з них готують до виписки.
Найважчі поранені вже можуть говорити і розповіли ТСН.ua подробиці тієї кривавої ночі.
Найважчими з 5 поранених, яких медики лікарні Мечникова буквально повертали з того світу були нацгвардійці-контрактники Жанна Шарова та Ігор Семенченко.
“Буквально секунда, і він стоїть в дверях і стріляє в мене”
Пораненний Ігор Семенченко почувається вже краще, він переніс кілька операцій. Він отримав кульове поранення живота та стегна. Хлопець говорить, що зі стрільцем Артемієм Рябчуком пересікався кілька разів, оскільки він служить за контрактом, а Рябчук був строковиком і на чергування він заступав рідко.
Ніч, коли він ледь не розпрощався з життям, він пам’ятає в деталях.
“Я спав. Крізь сон я почув постріли. Я також почув, як кухар впустив кастрюлі. Коли тут забігає сам кухар і кричить: “Там Рябчук з’їхав з глузду, і він вбив керівника”. Буквально секунда, і він (Рябчук – Ред.) стоїть в дверях і стріляє в мене. Я встигнув тільки повітря в груди набрати. Він пішов отак стріляти спочатку в мене, потім в того, хто спав поруч, потім ще в одного і ще”, – розповідає Ігор.
Він говорить, що Рябчука він не зачіпав, бо рідко з ним пересікався в караулі. Артемій Рябчук заступав у караул раз на 2 місяці, а контрактники, такі як Ігор, 8 разів на місяць. Про хлопців, які були в караулі, нацгвардієць говорить – добре спілкувався з усіма і зокрема й керівництвом.
“Він убив Левковського, Черник – вони були чудовими хлопцями, з якими ми спілкувалися. Жодного булінгу, чи “дідівщини”, про які говорять, не було, це все – нісенітниці. Я не знаю, чому він так зробив, але в усьому винен тільки він. Я вважаю, що він має сидіти довічно. На відео видно – він сидів у тривожній групі. У них магазини з собою. Він підійшов до “пірамідки” і почав вести вогонь. Мені здається, це – якась диверсія. Він достатньо професійно поводився зі зброєю. Достатньо холоднокровно. Людина, яка прослужила 2 місяці так поводитися не може. Він вираховував час”, – говорить Ігор Семенченко.
Хлопець додає, що навички зі стрільби у Рябчука були такими, що їх не міг мати хлопець, який прослужив 2 місяці.
“Коли його затримали, він сказав, що “один примудрився втекти”. Він розумів, якщо він вийде з караула, він назад не зайде, бо треба щоб хтось відкрив зсередини. Якби той хлопець не втік, він би нас всіх постріляв. Чому відкрилися двері в КХО? Тому що той хлопець зі старшого призову Женя, прийшов з нічної перевірки постів. Він був у “сушилці” поруч. І коли він почув що Рябчук стріляє, він відкрив двері і йому вдалося вибігти, я думаю завдяки йому ми залишилися живими”, – говорить хлопець.
Ігор говорить, що з багатьма, кого Артемій Рябчук застрелив, стрілець не був знайомий, тож булити вони його не могли.
“Якби він був загнаний і з нього би знущалися, мені здається, він би стріляв у тих, хто це робив, а він стріляв по всіх, кого бачив. Отой керівник, якого він застрелив, він взагалі був зі штабу – вони заступають раз на кілька місяців. Той чоловік йому точно нічого поганого не зробив. Чому він так вчинив, треба питати у нього, за що і чого. На режимному підприємстві розстріляти караул – як на мене це достатньо резонансно”, – говорить Ігор.
Хлопець розповів, що з Рябчуком спілкувався кілька разів і був про нього позитивної думки.
“Коли строковики попали в роту і проходили стажування, вони в окремому “кубрику” були. Я зайшов до них і спитав: “Що вам хлопці подобається?”. Я одразу його виділив. “От з цього буде толк”, – подумав. Він здоровий, міцний. Ми з ним добре порозмовляли. До нього претензй ніколи не було. Скромний, небалакучий. Хочу щоб його покарали. Те, що про частину говорять, це – неправда, я за півтора року з таким не зтикався. Не хочеться, щоб за його дії страждав ще хтось”, – говорить поранений нацгвардієць.
Ігор Семенченко ще перебуватиме в лікарні, але мріє трохи побути вдома. Також він говорить, що збирається повернутися на службу за контрактом, якщо не буде проблем зі здоров’ям. Єдине що його бентежить і дещо лякає, це те, що отримати кулю в мирному місті можна від колег по службі.
“Я його взагалі не знала”
Жанна Шарова родом з Харківської області. Кілька років тому дівчина приїхала вчитися до Дніпра і тут й залишилася, займалася дзюдо. Вона закінчила навчання в університеті внутрішніх справ за спеціальістю “правоохоронна діяльність”, а після закінчення вишу вирішила відслужити за контрактом у Нацгвардії. Вона працювала у караулі і на спеціальному обладнанні передавала інформацію до керівництва частини.
Події тієї ночі Жанна воліє не згадувати. Вона отримала 3 важкі поранення, а одна з куль перебила дівчині хребет. Їй зробили кілька операцій та перелили понад 4 літри крові. У ніч проти 27 січня дівчина була на чергуванні у караулі.
“Я не можу знати, чому він це зробив. Він поцілив у мене, бо я могла доповісти в частину, я не встигла цього зробити, він у мене вистрілив, і я не змогла підвестися. Я його взагалі не знала. Я рідко заступала в караул, і я заступала лише в контрактний підрозділ. Я навіть не знаю всіх поранених. Я ніколи не спостерігала, щоб у нас був булінг, всі були дружні. Як у срочників я не знаю. Контрактний підрозділ був нормальний. Служба йшла тихо без подій. З того караулу знала лише трьох людей”, – говорить Жанна.
У лікарні Мечникова вважають дивом, що дівчина при таких травмах може ворушити ногами і руками.
“Як мені зізналися наші хірурги, було багато ризиків. В животі все розірвано, кишківник розбитий, хребці на уламки. І коли вони йшли на операцію, ризик був такий, що вони не знали, чим вона закінчиться. Після першої операції ризик, на другу пішли – ще більший ризик. З’єднати кишківник майже не було ніякої можливості. Зараз я дивлюсь на Жанну, вона рум’яна, хоче вставати. Хочу сказати спасибі усім нашим лікарям і медсестрам, які зробили все, щоб ця дівчинка отримала можливість іще пожити”, – сказав Риженко.
Зараз дівчина чекає на операцію. Вона мріє знову стати на ноги і повернутися до того автивного життя, яке в неї було до тієї трагічної ночі.
І Жанні, і Ігор дякують медикам лікарні Мечникова, які зробили все, аби вони вижили. Двох їхніх поранених товаришів по службі вже готують на виписування з лікарні.
Шукайте деталі в групі Facebook
