Чоловіки опікувались старенькими і жінками із дітьми.
Брати Коновалови стали для десятків бучанців рятівниками. Двоє – і нині готують на вогнищі їжу та підтримують усіх стареньких, які залишилися у їхній багатоповерхівці. А от – третього наймолодшого – окупанти розстріляли, коли той ніс в укриття ковдри і продукти. Брати хочуть поховати Дмитра по-людськи – в домовині і на цвинтарі. А поки носять на його могилу у дворі багатоповерхівки цукерки і сухарі.
Про це йдеться в ТСН.
Марія Петрівна зустрічає Сергія, як рідного. 46 день він єдиний, хто приходить на 4 поверх до 85 літньої жінки. «Якби не вони, я б давно вмерла», – розповідає жінка.
Трьох братів – старшого Сергія, середнього – Сашка, і молодшого Дмитра Коновалових тут називають героями. Саме вони допомагали виживати усім, хто залишався у будинку і тим, хто прийшов у їхній підвал сховатися від війни.
Найменший Дмитро до звільнення Бучі не дожив. «Брата вбили просто тут на сходах, коли Діму застрелили, він біг в укриття, тут було 20 людей із сусідніх будинків, і він ніс для них ковдри і продукти», – розказує брат.
Тіло лежало на сходинках 3 доби. Вийшло так, що Діма рятував людей, коли був живий і прикривав підвал вже мертвим. «Рашисти тут ходять, коли бачать, що тіло лежить… Люди кажуть, він нас охороняє – рашисти бачать тіло і не заходять в підвал», – розповідають врятовані.
Після розтрілу тіло вдалося поховати лише на 4 день у дворі будинку. «Ми самі ховали. Я, брат, мати. Мам, кинь лопату, а вона плаче і копає, плаче і копає», – розповідає чоловік.
Коли все стихло Сергій заходить на могилу до брата щодня. Майже у кожному дворі їх кварталу – саморобні хрести і могили.
Сергій каже, вони з братами не збиралися ставити героями. Просто по іншому не могли чинити. В будинку залишилися лише старі бабці. Їм не було від кого чекати допомоги – брати Коновалови і нині їхня єдина підтримка.
83-річна пані Надія, каже коли смерть підбирається так близько, вже не страшно. Але жити хочеться далі попри все. «Як, дитино, жити не хотіти, хочу жити, як лежала, я молилася, щоб не ховали мене під парканом, ось там», – каже жінка.
Пані Надія благає допомогти перепоховати і Дмитра і решту загиблих, яких розстріляли рашисти у їх дворах, по людські. У цих людей не залишилося нічого і самотужки вони зробити цього не зможуть. А Дмитро, як ніхто, каже пані Надія, заслуговує бути похованим на цвинтарі і мати пам’ятник. Він не хотів бути героєм, але ним став. Усім людям, яким він допомагав у підвалі вдалося вижити і згодом вибратися з Бучі – а це близько 20 мешканців, серед яких 6 дітей.
Обвал гривні? Експерти спрогнозували, скільки невдовзі коштуватиме долар. Здорожчання готівкового долара очікується вже до кінця…
У 2025 році чорнобильці зможуть отримати надбавки до пенсій в розмірі 2361 грн. Про це…
В Україні вже почали вручати повістки через пошту. Але суттєве покращення мобілізаційного процесу поки не…
Погода у грудні в Україні дійсно дивує. Спершу сонячно, потім захурделить чи заллє дощами. З…
Нововведення обіцяють принести значні зміни, які позитивно позначаться на кожній родині та допоможуть виховувати нове…
Недотримання цієї вимоги може призвести до неприємних наслідків, включаючи повернення незаконно виплачених коштів Для багатьох…