“Осколок потрапив під серце”: на війні загинув правнук холодноярця з Черкащини

Менш ніж за місяць змінився з усміхненого юнака на змореного воїна — так про свого сина Андрія, який загинув на Донеччині, розповів Олександр Вдовенко. Спогадами про сина — нащадка холодноярця Адама Вдовенка чоловік поділився із Суспільним.

Андрій служив у 95 десантно-штурмовій бригаді Збройних Сил України. Загинув 21 березня у Солодкому на Донеччині.

“Син дуже любив солодке – торти, цукерки та всяке таке. І так вийшло, що у селі з такою назвою загинув. Неподалік – населені пункти де він народився, ріс і навчався”, – розповів Олександр Павлович.

Зі слів чоловіка, його з дружиною корені – на Черкащині. Син же народився в Оленівці, на Донеччині. Там похований і його дід, який народився і воював у Холодному Яру.

“Моя сім’я по батьковій лінії з Трушівців, на Чигиринщині. Мій дід, Адам Вдовенко, воював у Холодному Яру. Потім, коли було розкуркулення, вони втекли з сім’єю на Донбас. Мій батько вже народився під Волновахою, як розповідала бабуся, – в наметі.

Дід працював на Донеччині, а коли почалася війна, то німці покликали – всі, кого комуністи виселили, можуть вертатися додому і працювати. Вони повернулися у Трушівці, дід був старостою. У 43-му році радянські війська вже визволили ті території, і хтось з місцевих написав “доповідну”. Діда відправили на 10 років у заслання, у виправно-трудові табори”, – розповів чоловік.

Коли у 2014 почалася війна на Донбасі, Вдовенки були змушені переїхати з Донбасу до Києва. Тоді Андрієві було 15. На хлопця впливало середовище, у якому він знаходився, розповів Олександр Павлович:

“Коли навчався у технікумі в Докучаєвську, то приходив звідти і розповідав про тамтешні настрої, далеко не проукраїнські. А у Києві за два тижні купив собі вишиванку”.

Син, зі слів чоловіка, був спортсменом, займався руферством, подорожував автостопом. Своє вісімнадцятиріччя святкував у Грузії.

“Так сталося, що прадід боровся за самостійну Україну разом з іншими добровольцями Холодного Яру у 1917-1922 роках, а правнук продовжив його справу і став на захист своєї країни у 2014. Він був активним хлопцем, його було важко стримати. Коли виповнилося 18, пішов у військкомат, пройшов комісію і поставив нас перед фактом, що підпише контракт. Захотів бути розвідником. Дружині тоді дзвонив командир, казав: «Одне ваше слово – і відправлю назад. Люди різні приходять, у кожного своя ситуація в родині, щоб не плакали потім тут мені під воротами». А син передзвонює і каже «Якщо ви скажете йому ні, я піду в Правий сектор чи ще кудись, де вас і не питатимуть». Тому ми змирилися”, – розповів Олександр Вдовенко.

Дві з половиною ротації, зі слів батька, Андрій прослужив у 58-ій бригаді, воював на Донеччині та Луганщині:

“Мені й зараз хлопці телефонують, його побратими. Він умів з усіма знаходити спільну мову, попри те, що він на той час був 18-річним хлопцем, а там були дорослі чоловіки років під 50. Пройшов шлях від розвідника до командира БМП, має нагороди та медалі”.

Після того, як звільнився, з армії, Андрій почав, як і батько, займатися перевезеннями. Всього, за словами чоловіка, хотів досягти сам: починав з невеликого авто, а згодом уже мав свою вантажівку. Одружився, обживалися. Все змінив повномасштабний наступ Росії 24 лютого.

“Йому перед цим телефонували з військкомату, казали, що справи серйозні. Він питав у своїх хлопців із 58 бригади, вони відповідали, що поки все спокійно і якщо є робота, то нехай приходить до них, коли ситуація загостриться. Вранці 24-го він був у рейсі. Я йому дзвоню: «Син, війна, ракетами стріляють». Спершу він не повірив, а потім почав телефонувати побратимам. Ввечері повернувся, пішов до військкомату. Хотів у свою бригаду, а виявилося, що вони вже в оточенні”, – розповів Олександр Вдовенко.

Зрештою Андрій потрапив у 95 бригаду. Спочатку, за словами Олександра Павловича, їх перекинули під Горлівку, потім – у Солодке:

“Я виходив із ним на зв’язок у суботу, 19 березня. Він говорив, що все нормально, мовляв, ми тут качечку смажимо, борщ їмо. Це вже потім мені хлопці, які теж там були, казали: «Та яка качечка, ми сиділи в окопі, води не могли нормально попити». У ніч на 21 березня він загинув під час обстрілу. Один із осколків потрапив під серце”.

Зі слів Олександра Вдовенка, про те, що вони є нащадками холодноярця з Черкащини, родина дізналася після Революції гідності: подали запит в СБУ, отримали документи, які це підтверджують.

“Хотілося б, щоби люди знали, що загинув герой, в якому була кров із Холодного Яру, і щоб українці завжди пам’ятали про таких хлопців, своїх земляків”, – сказав Олександр Павлович.

Нині чоловік займається волонтерством та зберігає пам’ять про сина.

Шукайте деталі в групі Facebook