Менш ніж за місяць змінився з усміхненого юнака на змореного воїна — так про свого сина Андрія, який загинув на Донеччині, розповів Олександр Вдовенко. Спогадами про сина — нащадка холодноярця Адама Вдовенка чоловік поділився із Суспільним.
Андрій служив у 95 десантно-штурмовій бригаді Збройних Сил України. Загинув 21 березня у Солодкому на Донеччині.
“Син дуже любив солодке – торти, цукерки та всяке таке. І так вийшло, що у селі з такою назвою загинув. Неподалік – населені пункти де він народився, ріс і навчався”, – розповів Олександр Павлович.
Зі слів чоловіка, його з дружиною корені – на Черкащині. Син же народився в Оленівці, на Донеччині. Там похований і його дід, який народився і воював у Холодному Яру.
“Моя сім’я по батьковій лінії з Трушівців, на Чигиринщині. Мій дід, Адам Вдовенко, воював у Холодному Яру. Потім, коли було розкуркулення, вони втекли з сім’єю на Донбас. Мій батько вже народився під Волновахою, як розповідала бабуся, – в наметі.
Дід працював на Донеччині, а коли почалася війна, то німці покликали – всі, кого комуністи виселили, можуть вертатися додому і працювати. Вони повернулися у Трушівці, дід був старостою. У 43-му році радянські війська вже визволили ті території, і хтось з місцевих написав “доповідну”. Діда відправили на 10 років у заслання, у виправно-трудові табори”, – розповів чоловік.
Коли у 2014 почалася війна на Донбасі, Вдовенки були змушені переїхати з Донбасу до Києва. Тоді Андрієві було 15. На хлопця впливало середовище, у якому він знаходився, розповів Олександр Павлович:
“Коли навчався у технікумі в Докучаєвську, то приходив звідти і розповідав про тамтешні настрої, далеко не проукраїнські. А у Києві за два тижні купив собі вишиванку”.
Син, зі слів чоловіка, був спортсменом, займався руферством, подорожував автостопом. Своє вісімнадцятиріччя святкував у Грузії.
“Так сталося, що прадід боровся за самостійну Україну разом з іншими добровольцями Холодного Яру у 1917-1922 роках, а правнук продовжив його справу і став на захист своєї країни у 2014. Він був активним хлопцем, його було важко стримати. Коли виповнилося 18, пішов у військкомат, пройшов комісію і поставив нас перед фактом, що підпише контракт. Захотів бути розвідником. Дружині тоді дзвонив командир, казав: «Одне ваше слово – і відправлю назад. Люди різні приходять, у кожного своя ситуація в родині, щоб не плакали потім тут мені під воротами». А син передзвонює і каже «Якщо ви скажете йому ні, я піду в Правий сектор чи ще кудись, де вас і не питатимуть». Тому ми змирилися”, – розповів Олександр Вдовенко.
Дві з половиною ротації, зі слів батька, Андрій прослужив у 58-ій бригаді, воював на Донеччині та Луганщині:
“Мені й зараз хлопці телефонують, його побратими. Він умів з усіма знаходити спільну мову, попри те, що він на той час був 18-річним хлопцем, а там були дорослі чоловіки років під 50. Пройшов шлях від розвідника до командира БМП, має нагороди та медалі”.
Після того, як звільнився, з армії, Андрій почав, як і батько, займатися перевезеннями. Всього, за словами чоловіка, хотів досягти сам: починав з невеликого авто, а згодом уже мав свою вантажівку. Одружився, обживалися. Все змінив повномасштабний наступ Росії 24 лютого.
“Йому перед цим телефонували з військкомату, казали, що справи серйозні. Він питав у своїх хлопців із 58 бригади, вони відповідали, що поки все спокійно і якщо є робота, то нехай приходить до них, коли ситуація загостриться. Вранці 24-го він був у рейсі. Я йому дзвоню: «Син, війна, ракетами стріляють». Спершу він не повірив, а потім почав телефонувати побратимам. Ввечері повернувся, пішов до військкомату. Хотів у свою бригаду, а виявилося, що вони вже в оточенні”, – розповів Олександр Вдовенко.
Зрештою Андрій потрапив у 95 бригаду. Спочатку, за словами Олександра Павловича, їх перекинули під Горлівку, потім – у Солодке:
“Я виходив із ним на зв’язок у суботу, 19 березня. Він говорив, що все нормально, мовляв, ми тут качечку смажимо, борщ їмо. Це вже потім мені хлопці, які теж там були, казали: «Та яка качечка, ми сиділи в окопі, води не могли нормально попити». У ніч на 21 березня він загинув під час обстрілу. Один із осколків потрапив під серце”.
Зі слів Олександра Вдовенка, про те, що вони є нащадками холодноярця з Черкащини, родина дізналася після Революції гідності: подали запит в СБУ, отримали документи, які це підтверджують.
“Хотілося б, щоби люди знали, що загинув герой, в якому була кров із Холодного Яру, і щоб українці завжди пам’ятали про таких хлопців, своїх земляків”, – сказав Олександр Павлович.
Нині чоловік займається волонтерством та зберігає пам’ять про сина.
Відьма зробила прогноз Тарологиня та відьма Тетяна Гай спрогнозувала, що на росію чекає нещасливе майбутнє.…
Складні погодні умови, що склалися 21 листопада майже по всій Україні, наприкінці тижня охоплять усі…
Важлива інформація для українців, які мають борги за комуналку Багато українців через важкий час не…
Керівниця медичної служби 108-го окремого батальйону "Вовки Да Вінчі" 59-ї бригади, дівчина загиблого Героя України…
Реформа орієнтована не лише на встановлення статусу інвалідності, а й на підтримку реабілітації та відновлення…
Студентам відмінили відстрочки - хто потрапляє під мобілізацію Як стало відомо, що деяким студентам відмінили…