Я бачив, як тварини їдять людей, – лікар, який рятував і хоронив людей під час окупації Бучі
Місто Буча сильно постраждало від окупації росіян. Вони розстрілювали людей, ґвалтували, нищили та мародерили будинки. Коли місто вдалося звільнити, весь світ жахнувся. Лікар Антон Довгопол, який рятував людей під час окупації в Бучі, каже, що не має пояснення ситуації, яка сталася, і не розуміє, чи росіяни взагалі можуть називатися людьми.
Злочини, скоєні збройними силами Росії під час повномасштабної війни в березні 2022 року у Бучі, увійшли в історію як геноцид або Бучанська трагедія. Тоді загинуло понад 420 жителів міста, а українська влада звернулась до Міжнародного кримінального суду з проханням розслідувати ці події, пише 24 канал.
Про страшні дні, що супроводжувалося викраденнями, тортурами, зґвалтуваннями, у тому числі дітей, та мародерством в “Інтерв’ю24” розповів Антон Довгопол – директор КНП “Ірпінська центральна міська лікарня”, депутат Ірпінської міської ради та заслужений лікар України. Він, разом з іншими лікарями, опинився в окупації, рятувала людей і хоронив їх.
Для Антона Довгопола війна розпочалася о 5 ранку, коли його, як депутата Ірпінської міської ради викликав міський голова разом з іншими представниками влади регіону на позачергову сесію. Там вони і дізналися про масштабне вторгнення Росії на територію України.
Звичайно, на той момент я не усвідомлював, що це, як з цим жити, що робити. Але, як керівник з досвідом, я розумів, що мій напрямок – медицина. І ми повинні забезпечити надання медичної допомоги всім мешканцям наших та сусідніх громад на територіях, де є наші медичні заклади. А в нашому випадку – це Ворзель, Буча, Ірпінь,– розповів чоловік.
За його словами, КНП “Ірпінською центральною міською лікарнею” з перших днів війни, враховуючи розгалуженість бази, залишився керувати Євген Левківський. Разом з ним працювали як і його лікарі сімейної медицини, так і лікарі стаціонарної допомоги.
Антон Довгопол своєю чергою прийняв керівництво багатопрофільного стаціонару у Бучі та над пологовим будинком, який розміщений у Ворзелі. Він розповів, що перша проблема, з якою зіштовхнулися лікарі, – це комунікація між закладами. Адже всю критичну інфраструктуру регіону почали знищувати окупанти в першу чергу. Зокрема, перекривали дороги та знищували вишки радіозв’язку.
Тому, перший складний процес – це була комунікація. І на той момент я був дуже задоволений тим рішенням, що ми розділили функціонал. І його мета полягала в тому, що заклад повинен мати можливість надати допомогу як вагітній жінці, як звичайному мешканцю, так і пораненому солдату, який звернувся за допомогою,– зазначив він.
У Бучі війна та обстріли почалися з 24 лютого. Гостомель – селище-герой, яке в першу чергу прийняло удар. Зокрема, перших поранених в медзаклад Бучі почали привозити 24 лютого з аеропорту “Антонов. Це були пожежники, які брали участь в гасінні вогню на Гостомельському аеродромі.
Вже на другий-третій день війни в регіоні почали відбуватися сутички між диверсійно-розвідувальними групами, територіальною обороною та ЗСУ. Тому лікарі отримували поранених військовослужбовців Збройних сил України. Також вже почали поступати поранені мешканці, які отримали травми внаслідок вибухів, пожеж та кульових поранень.
За словами лікаря, заклад був повністю забезпечений кров’ю. Також він мав всі необхідні ресурси для того, щоб мати змогу надавати допомогу. З четвертого дня медики зіштовхнулися з тим, що важлива інфраструктура міста була пошкоджена. Лікарня залишилася без світла, води та водовідведення.
Дуже пощастило, що було накопичено достатньо резервів дизпалива, що були дизель-генератори і компанія, яка ставила їх під обстрілами. Ми мали свої генератори, але ми не розуміли, наскільки цей процес буде затягуватися. У поліклініці був встановлений 110 кВт генератор, в стаціонарі був встановлений 260 кВт генератор, в пологовому – 50 кВт. Були і свої, але вони менші,– розповів лікар.
У лікарню зверталися і російські солдати
Основна мета полягала в тому, щоб повністю забезпечити роботу закладу. Адже це реально рятувало людей. Якщо немає світла, глохне дизель-генератор, чи закінчується в ньому пальне, то протягом 30 хвилин можна отримати 57 трупів. Це ті пацієнти, які залишилися в закладі та на той момент лікували COVID-19. Також були і поранені.
Протягом цього часу, коли проходили бої на території Бучі, заклад надав допомогу близько 200 людям з пораненнями різного типу. Було проведено близько 80 операцій і проліковано близько 18 військових, які також були з пораненнями.
Дякую колективу, що вони всі вижили, що вони професійно та вчасно надали цю допомогу. Також у заклад зверталися російські солдати. Але вони зверталися не самостійно, їх доставляли мешканці. Аналізуючи цю ситуацію, я думаю, що це були колаборанти, які привозили диверсійно-розвідувальні групи росіян, які зазнали ушкоджень та поранень внаслідок бойових дій з нашими ЗСУ,– розповів Довгопол.
Перші три росіяни, які давали пресконференцію в Україні, – це були росіяни з медзакладу в Бучі. Їх лікарі також евакуювали через спецслужби і потім передавали у Київ. За словами Довгопола, допомогу російським солдатам також надавали, бо працює “Женевська конвенція”.
Ми лікарі, є закони війни. Але якщо ми дотримувалися правил Женевської конвенції, то для росіян це був просто нуль. Як в процесі ви побачили на прикладі цього корпусу, де є пряме влучення. Так і в Бучі вони стріляли з автоматів по території лікарні,– сказав він.
Медичний заклад був постійно під загрозою прямих влучань, бо сусідні будинки за адресою Буча Польова, 19 були пошкоджені. І постійно була загроза життю як і для медиків, персоналу, так і для пацієнтів.
Довгопол пригадав, що перше серйозне знайомство з російськими окупантами відбулося 4 березня. За день до цього прозвучала заява, що Буча звільнена. Але насправді протягом ночі відбулися бої і ЗСУ змушені були відступити на лінію оборони до Ірпеня. А Буча, Ворзель, Гостомель були взяті в кільце. І тоді логістики та сполучення з іншими регіонами вже не було.
Буча і ми, лікарі, опинилися в окупації, починаючи з 4 березня. І тоді відбулося перше “знайомство”. Не в сенсі, що ми з ними дружили, а вони прийшли в заклад. Вони почали шукати представників російського світу в цьому закладі та наших поранених захисників,– додав він.
Однак, напередодні – 1 – 2 березня було прийняте адміністративне рішення. Представників ТрО та ЗСУ евакуювали у військовий шпиталь в Ірпені. На момент, коли росіяни зайшли у медзаклад, там налічувалося 180 пацієнтів та 150 людей персоналу.
“Хто це, хто вони, що це за люди і чи взагалі люди?”: лікар шокований поведінкою росіян
Вони зайшли озброєні, повністю взяли в оточення медичний заклад, виставили бронетехніку. І почали шукати свій російський світ, аргументуючи це тим, що “ми прийшли вас рятувати”.
Зрозуміло, що, крім того, що вони нам нашкодили, та того жаху, який вони заподіяли для нашої держави, нічого корисного від цього не було. Від ситуації, яка сталася, в мене взагалі немає пояснення, хто це, хто вони, що це за люди та чи взагалі це люди? Ті звірства я бачив особисто – розстріли людей на вулицях, постріли в голови, тіла, які валялися вулицями, які лежали просто на дорозі, на відкритому просторі,– розповів лікар.
За словами Довгопола, жахіття було і в тому, що з моменту окупації до 10 березня лікарям навіть не давали хоронити людей. Російські окупанти повністю забороняли підходити до тіл.
З моменту, як вони зайшли, я повинен був кожен день приходити на блокпост з піднятими руками, розповідати про ситуацію у лікарні та інше. Наприклад, як ми працюємо, чи надаємо ми допомогу, що ми робимо. Мені пояснювали: “Якщо ви не приходите на відмітку, то ви ставите під загрозу весь колектив, пацієнтів”,– додав чоловік.
Однак, єдине, про що лікарі тоді думали, – це про те, що треба утримати, надавати допомогу, дочекатися евакуації, щоб неушкодженим вивезти персонал та пацієнтів. 7 березня почалися коридори евакуації, які були організовані за домовленістю. Антон Довгопол зазначив, що звичайно, вони також скористалися цією можливістю і по-максимуму намагалися відправляти пацієнтів і медичний персонал.
Лікарня інфраструктурно була зруйнована, води і світла не було. І ми розуміли, що 20 операцій за день, як раніше, ми вже не зробимо. Утримувати для цього 20 хірургів нам не потрібно. Тому, на період 10 березня з закладу були евакуйовані всі пацієнти, основна частина персоналу. Залишався виключно той кістяк, який був необхідний мені, щоб надати будь-яку медичну допомогу за необхідності, починаючи від пологів, закінчуючи будь-якою операцією,– розповів лікар.
Бачив, як тварини їдять людей, – про масові поховання в Бучі
10 березня російські окупанти дозволили поховати перших загиблих, які були на території Бучі. На той момент в патологічному відділенні медзакладу вже було 67 тіл. Вони розділялися на три категорії:
люди, які померли в процесі окупації та які були госпіталізовані в заклад; люди, які померли внаслідок поранень, несумісних з життям; люди, які були застрелені навколо лікарні та яких вдалося забрати з вулиць для того, щоб їх не їли тварини.
Я також особисто все бачив, як тварини їдять людей. Але ми робили все, що могли. Звичайно, постало питання, де ховати людей і як це зробити. Тоді вирішили зробити це на території церкви в Бучі на вулиці Богдана Хмельницького. Зі мною були мої лікарі, представники комунальної сфери – Сергій Масіпака, Сергій Капличний. Нам вдалося завезти трактор. Ми знайшли тракториста, який викопав нам цю яму,– пригадав чоловік.
За словами Довгопола, людей хотіли похоронити на кладовищі, але в той момент на міському кладовищі міста Бучі працювали снайпери. І самі ж росіяни казали: “Ми відповідальність там за вас не несемо. Де той розумний Довгопол, який хотів людей хоронити? Якщо хоче, то нехай сам і хоронить”.
Медики зрозуміли, що їхати туди небезпечно, бо там періодично лунали постріли і вбивали людей. Потім там назбирали близько 20 тіл з вогнепальними пораненнями в голову. Щоб не ставити інших членів команди під загрозу, вирішили ховати на території церкви. 10 березня поховали 67 людей. Ще 15 поховали наступного дня.
У лікарні були накопичені запаси та резерви. Вона працювала, як медичний заклад та як гуманітарний штаб допомоги. На той момент, більша частина містян вже покинула територію. Більшість людей вже були евакуйовані, але при цьому все одно залишалася достатня кількість місцевих мешканців.
Тому головний лікар Антон Довгопол розумів, що має залишатися до останнього. Як і та команда, яка залишилася разом з ним. Але, на жаль, відбулася ситуація, коли до них прийшов російський командир. Потім з’ясувалося, що він відповідав за бучанський напрямок.
Росіяни поставили ультиматум, щоб очолити окуповану Бучу
За словами лікаря, окупанти приїхали в медзаклад на бронетехніці, танках і в супроводі близько 40 озброєних орків. Вони зайшли на територію закладу і в присутності колективу озвучили наступне: “Оскільки в Бучі немає представників місцевої влади, ви залишаєтесь тут одні й при цьому надаєте допомогу, ми прийняли рішення, щоб ви тимчасово очолили адміністрацію Бучі”.
Я пояснив, що я лікар, що не маю ніякого відношення до самого управління та керівництва містом, що я не буду займатися цим питанням. Ми дали відмову, але, на жаль, вони сказали, що “ніякі відмовки не приймаються, нас це не цікавить, ми приїдемо до вас завтра – 12 березня об 11:00”,– розповів він.
За словами Довгопола, та ніч була безсонна, була паніка за колектив та за сім’ю. Адже він не розумів, чим ця історія може закінчитися. Проте було твердо прийняте рішення, що треба евакуйовуватися. За ніч медики зібрали все обладнання закладу, яке можна було демонтувати. Потім завантажили все це у спецтранспорт, організували всіх працівників – це близько 50 людей і готувалися до евакуації.
Евакуацію проводили під пострілами танків, снарядів і “Градів”
12 березня мав бути офіційний коридор евакуації. Але о 10 годині міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук повідомила, що коридору з Бучі не буде, хоча напередодні всі готувалися до нього.
О 10 годині я чую цю інформацію і розумію, що через годину вони прийдуть в лікарню. Але при цьому я бачу, що навпроти Бучанської міської ради стоїть близько 100 автомобілів з цивільними людьми, які готувалися до евакуації. На трасі також близько 100 автівок з дітьми та жінками. Це була година такого стану, який я вже навіть не можу передати, бо я не розумів, що буде з цими людьми, що буде з нами,– зазначив Довгопол.
Були загрози масових розстрілів. Однак, близько 11 години почався бій. На Варшавку виїхали російські танки і відкрили вогонь в напрямку Ірпеня. Летіли снаряди, стріляли танки та били “Гради”. Тоді Антон Довгопол прийняв рішення, що треба виїжджати. І в той день, за його словами, він вперше злякався.
Коли мешканці побачили, що виходить колона з лікарні, то вони її сприйняли за організовану колону, яка йде на евакуацію. До колони медиків долучилося близько 200 автомобілів з цивільними людьми.
Нам вдалося евакуюватися, ми пройшли всі російські блокпости. Як вже потім мені стало відомо, для росіян це був шок, бо їхала величезна колона людей. Окупанти думали, що це погоджено, а насправді це не було погоджено. І тоді я зрозумів, що все в руках Божих,– сказав він.
У той день вдалося евакуювати персонал та близько тисячі цивільних осіб. Ніхто з них не постраждав і всі виїхали. Потім Довгопол долучився до ТрО міста Ірпінь. І як тільки був звільнений регіон – почалася відновлювальна робота в медзакладі Бучі.
Шукайте деталі в групі Facebook
