facebook

Українські біженці в Італії: сонячна гостинність та багато бюрократії

Італія не є країною-чемпіоном з кількості прийнятих українських біженців. Частково – через зрозумілі географічні причини, частково через власну бюрократію. Однак понад 120 тисяч українців з початку війни на Апенніни таки прибули. Як же їм тут живеться?

Права та бюрократія
З цих понад 120 тисяч українців абсолютна більшість – жінки та діти. Точніше, понад 60 тисяч – жінки, понад 40 тисяч – діти. Основними містами, які прийняли українських біженців, є Мілан, Рим, Неаполь та Болонья. Що їм запропонувала Італія?

Українці мають тут право на дозвіл на проживання на рік з мотивів «тимчасового захисту», який юридично не є статусом біженця, але для зручності тих, хто втікає від війни, називають все ж «біженці». Цей дозвіл дає право на роботу, а дітям – на навчання у місцевих школах. Українців, що живуть в країні за програмою тимчасового прихистку, включають у національну систему охорони здоров’я і таким чином вони можуть отримати рецепти на ліки, записатися на прийом до широких та вузьких спеціалістів, лікувати гострі чи хронічні хвороби.

Деякі регіони, як-от столичний регіон Лаціо, надають також безкоштовний проїзд майже на всіх видах транспорту у межах регіону.

На практиці досить добре працює влаштування дітей в школи, проїзд та медобслуговування. Щоправда, не всі контролери в транспорті в курсі нововведень і не всі медичні структури знають, як проводити по своїй бухгалтерії медичні послуги для українців, але здебільшого все зрештою розв’язується.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

Набагато складніше з документами на проживання та матеріальною допомогою. На дозвіл на проживання можна чекати місяцями: регіональні адміністрації не дуже пораються з напливом біженців, тож тільки на те, щоб прийти здати відбитки пальців та подати власне запит на дозвіл йде кілька тижнів. Тому власниками пластикового «пермессо» (дозволу на проживання) поки що є дуже невелика кількість новоприбулих. Відповідно, і на офіційну роботу можуть влаштуватися тільки ті, кому пощастило цей документ отримати. І якщо така робота знаходиться, адже абсолютна більшість працездатних біженців – це мами малих дітей, які природно не можуть залишити малечу та йти працювати. Тож, якщо не враховувати тих, хто і до цього працював і заробляв через інтернет, то лише дуже невеликому відсоткові українських біженців вдається заробляти в Італії.

Але ж мають бути субсидії? Мають. Власне, Італія виділила 800 млн. євро на матеріальну допомогу прибулим українцям. Ці виплати розраховані на три місяці, 300 євро на дорослого і 150 – на дитину на місяць. Отримати її мають право всі, хто знайшов житло самостійно (у родичів, друзів чи знайомих), а не живе у наданому державою (готелі, шелтері тощо).

Щоправда, і це теж – для дуже терплячих людей. Адже перші біженці з України прибули в Італію вже наприкінці лютого, а перші виплати почали отримувати тільки 27-го травня. Звичайно, зараз це знов-таки ті, кому вдалося чи пощастило швидко побороти італійську бюрократичну гідру й подати відповідну заяву до 9-го травня. Всі інші мають почекати.

«Ми неодмінно повернемося»
А як же тримаються без грошей ті, хто втікав з-під бомб? На щастя, італійці набагато щедріші за власну державу. Біженцям дуже допомагають благодійні організації, релігійні центри, волонтери та просто малознайомі люди: влаштовують звані обіди, приносять продукти, купують одяг чи взуття, організують розваги для дітей. Тобто померти з голоду в Італії, звичайно, не дадуть.

Втім, Італія – не та країна, в яку слід їхати, не маючи тут нікого. З цим погоджується і киянка Анна Дяченко:

«Приїхала сюди на запрошення подруги, вже тут познайомилася з чудовою родиною, якій я безмежно вдячна, – каже Анна. – А от виплат поки що немає і невідомо, коли будуть: електронна система чомусь в одному місці «бачить», а в іншому – «не бачить» моєї заявки. Добре, що є заощадження (я мала власний бізнес у Києві). Тож не скажу, що у практичному сенсі тут легко. Але я завжди намагаюся дивитися на кращий бік подій: під моїм вікном хитаються пальми, пролітають довгохвості зелені папуги – краса! Я можу будь-коли поїхати гуляти центром Рима, посидіти біля мого улюбленого Circo Massimo. Мене дуже надихає і підживлює італійська природа та архітектура. Ми з сином дуже сильно хочемо додому, але зараз рано ще повертатися – це нам і приймаюча родина каже. Коли це стане безпечно, ми одразу повернемося в Україну, а в Італію будемо приїжджати на канікули – як робили це до війни».

Також ні хвилини не сумнівається, що «італійські канікули» не повинні затягнутися на більше, ніж потрібно з міркувань безпеки, і харків’янка Ольга Скорик:

«Я живу з відчуттям «відкладеного життя». Ці дві реальності – мирна римська та немирна харківська – надто несумісні між собою. Хоча не можна сказати, що ми нічого не робимо: діти ходять в школу, беремо участь у благодійних концентрах, вчимо італійську… Вона нам потрібна і тут, і – я впевнена! – буде потрібна в Україні. Італія чудова країна, але ми точно не плануємо тут залишатися: ми хочемо жити в нашій квітучій Україні».

Разом з новоприбулими кількість українців в Італії зросла до майже півмільйона. Така велика діаспора – теж підтримка для тих, хто втік від війни: наших людей можна знайти скрізь, навіть у найменших італійських містечках. Тож зараз багато з новоприбулих долучилися до традиційної діяльності діаспори: допомагати Україні. Зокрема, «нові» та «старі» італійські українці щодня розшукують-закупають-пакують-відправляють гуманітарну допомогу для тих, хто в Україні. Для військових та для цивільних, для всіх, хто наближає перемогу.

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.

Вам також може бути цікаво...