УКРАЇНА LIVE

Битва за Харків, яка зробила його Героєм України. Не так давно він дістав важке поранення – осколком у голову, але вже повернувся на фронт.

Сьогодні в ТСН історія лейтенанта Євгена Громадського. Молодий офіцер в першу ніч війни разом з побратимами прийняв запеклий бій під Харковом – палили російські «Гради», але втратили у бою одного з найдорожчих людей.

Район Харкова, який має назву П’ятихатки, саме ним на початку великого вторгнення росіяни намагалася пройти на Харків. На захист тоді і став Євген Громадський, якому тоді було 21 рік. Випускник академії Нацгвардії зустрів велику війну як лейтенант. І у перші дні війни одразу став Героєм України. «Командир частини поставив нам задачу утримувати цей рубіж до прибуття резерву», – розповідає Євген.

Його позивний “Гром”, і він насправді любить, коли гримить українська техніка і знищує окупантську.

Ранок 24 лютого. Вибухи та дзвінків батька. «Сину у вас все нормально. Я кажу, що нє, батько, війна почалась. Він такий: «Все, я тебе зрозумів», – переказує розмову військовий.

Батька Євгена полковник Олег Громадський, який у 2016 році командував батальйоном 58 бригади, що в той час тримала авдіївську промзону. Громадський старший виховував сина воїном і в обстріляну Авдіївку Громадський молодший вперше потрапив у 16 років. «На канікули до батька їздив, ну, це було неформально, приїжджі в гості, працював там, було цікаво», – розповідає Євген.

Незадовго до повномашстабного вторгнення Олег Громадський пішов на пенсію, але не зміг всидіти вдома, коли в рідному місті війна, а єдиний син на передовій. «Батько приїхав і почав привозити боєприпаси. До Бєлгорода тут пару кілометрів, і пряма траса до Росії і сюди могло їхати що завгодно, і велика техніка, тому цю трасу було важливо втримати», – розповідає військовий.

На зустріч трьом десяткам нацгвардійців сунули ворожі “Гради”. «Приблизно десь 10 вечора, була колона, вони проривалися через окружну, вони змогли прорватися і ми їх там зустріли. У них була поставлена задача заїхати в місто, і заїхати, чим далі, тим краще. Я саме працював з автоматичного гранатомету АГ-17, батько працював з ПКМ, кулемету», – розказують бійці про ті події.

Ворожі «Гради» загорілися. «Він підпалюється легко і горить дуже гарно і дуже швидко вони тікали», – пригадує військовий.

Наступного дня ця траса була повна попаленими машинами, розкиданими ракетами – русня не пройшла. В тому бою Євген втратив зв’язок із батьком. «Ми їхали і горіла одна машина, цивільна, і вона була схожа на машину мого батька. Кажу, що та нє, у тата джип був, а це кажу, якась мала машина і проїхали далі. До 4-5 ранку ніхто не знав, що він загинув. Мені сказав командир батальйону, що знайшли тіло батька», – пригадує військовий.

Ця втрата не зламала Євгена. Він з гордістю і вдячністю згадує батька, чи як він його дражнив – пана полковника. «Так, він сміявся, я завжди його підколував цим. Тим, що я тебе колись “переплюну”. Бо учень завжди перевершує свого вчителя. Він багато чого мене навчив», – розказує Євген.

«Євген почав просто мститися всім, хто прийшов на нашу землю. І чим більше він їх кришить, тим краще для нас», – додають побратими.

Він палить ворожі позиції, і кожен постріл з танку – його особиста помста. З чого тільки не стріляв сам, і з чого тільки не обстрілювали його.

Це інтерв’ю з Євгеном планували записати ще у травні, але лейтенант Громадський отримав важке поранення. «Я повернув обличчя і щось прилетіло. Коли зробив уже обстеження, то сказали, що осколок пройшов на виліт, зламав щелепу, зламав лицеву кістку і вийшов збоку», – розповідає «Гром».

Про приліт осколка мамі сказав сам, щоб не переживала. «Ми сім’я оптимістів, ми завжди до цього так ставимося», – додає він.

Молодий офіцер швидко прийшов до тями – жартує, це вже далеко не перше поранення. «Шрами прикрашають чоловіків, до того ж, військових, залишиться й залишиться»,- каже він.

Свою відпустку «Гром» проводив у шпиталях, де провідував поранених побратимів та друзів. Але повернувся на фронт раніше, аби відсвяткувати день народження по своєму.

Тепер Герою України 22 і він продовжує воювати – поруч із рідним Харковом. «Я давав присягу на вірність народові України, а не на вірність того самого Харкова, тому для мене всі важливі, і всі міста важливі, тому вибір в мене був один- воювати, продовжити війну. Продовжуєш бій, через не можу, через те, що у тебе сил немає, але ти встаєш і йдеш, і продовжуєш це робити», – каже він.