УКРАЇНА LIVE

«Мелітополь – це Україна», – викладачка аграрного ліцею Ганна Бут щодня в окупованому місті виходила на мітинги за Україну і не боялася говорити про це окупантам в обличчя.

Зараз на сайті Global Teacher Prize Ukraine триває збір історій про героїв освітнього фронту. Це історії про вчителів, котрі пішли на фронт, чинять опір на окупованих територіях, волонтерять, відновлюють освітній процес попри війну. Відправити історію про вчителя або вчительку може будь-хто. Кожна історія — це подяка всьому вчительству воєнного часу, йдеться в ТСН.

Відео з Ганною Бут стало вірусним, на ньому викладачка просить світ звернути увагу на окуповані росіянами міста, зокрема Мелітополь, з якого їй довелося виїхати. Викладачка мелітопольського аграрного ліцею 72 дні прожила в окупації, все час не припиняла боротьби за Україну.

Багато років Ганна викладала громадянську освіту – вчила юнаків та дівчат бути національно свідомими. Від першого дня окупації Мелітополя замість уроків у неї – мітинги українського опору з однодумцями. Кількагодинна хода, з дня у день.

«Приходили і падали, і оце лише в голові: «Україно, вставай! Мелітополю, вставай, окупанти додому». 18 березня нас розігнали повністю світлошумовими гранатами, закидуванням до автозаку. Виривали з колони людей і вивозили», – розповідає жінка, яка зараз мешкає у Києві.

Її донька наполягала на евакуації, коли боротьба за Україну там вже стала небезпечною для життя, тож викладачка на початку травня зголосилася виїхати. «Я, звісно, переживала про те, що її можуть схопити, а коли почали з’являтися новини про захоплення і викрадення активістів, про викрадення директорок мелітопольських шкіл, то я розуміла, що мама ще в більшій небезпеці», – розповідає донька Ганни.

Більшість учнів Ганни Бут залишилися там. Від першого дня широкомасштабного вторгнення вона зі своїми дітьми лише на онлайн зв’язку. Вперше за двадцять років роботи не набрала перший курс, але з нетерпінням чекає на завтра, коли почнеться онлайн, і всіх студентів, які зможуть до нього приєднатися.

«20 відсотків будуть навчатися там, під триколорами. Там треба зсередини вивчати кожного учня, а як це зробити, я не знаю, я говорила про повідомлення, яке мені прийшло 25 лютого від однієї з мам, яка мені два роки до цього купувала синові аркуші і відправляла малюнки на фронт, то вона мені написала, що мене не турбуйте, я за РФ, тобто скільки таких відсотків, що батьки послали туди своїх дітей, я не знаю», – каже викладачка.

На приміщенні ліцею вже давно триколор, щонайменше двоє її колег перейшли на бік колаборантів. Загалом, за даними викладачки, орієнтовно сотня мелітопольських вчителів працюватиме на окупантів. «Їздили до Криму на перекваліфікацію за російською програмою, вони вже отримали посвідки, я не знаю, як це відбувалося, тому я не можу їх звинувачувати ні в чому, можливо це було добровільно, бо деякі з них хвалилися цими посвідками», – каже Ганна.

Вона додає, що ніколи не змогла б викладати під окупацією, і таких, як вона – немало. Тому брак освітян окупаційна влада Мелітополя компенсує завезеними спеціалістами. «Привозять своїх вчителів з Пермі, з Росії, і вселяються у квартири тих людей, яких немає, тобто просто вибивають двері – це факт, це не фейки вигадані, заходять і заселяють ці родини туди»,- каже жінка.

Нині в Мелітополі не лише гуманітарна катастрофа, а й суцільна русифікація. Ганна каже, що її цьогорічного випускника побили окупанти саме за українську мову. «Сказав, що ще раз почую, що ти будеш говорити на цій мові, ми будемо з тобою говорити інакше. Все ж наступного дня у нього вискакують українські слова. Йому одягли пакунок на голову, побили конкретно», – розповідає історію жінка.

Вони не знають, коли повернуться додому, але неймовірно сумують не лише за домівкою – Ганна постійно повертається до своїх студентів. Каже, під час війни місія вчителя 0 не лише знання, а й психологічна опора. Її предмет «Громадянська освіта» цьогоріч набуває особливого значення. Головний лейтмотив уроків – стійкість українців та віра в перемогу.