“Освідчився під обстрілами і врятував кохану”: під Херсоном, рятуючи побратимів, героїчно загинув розвідник-морпіх (ФОТО)
Розвідник 35-ї окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Остроградського Володимир Малецький (позивний “Маорі”) героїчно загинув під Херсоном, рятуючи побратимів, які потрапили в засідку.
Як інформує “Obozrevatel”, усі обставини загибелі морпіха й точне місце, де це сталося, розповідати зараз не можна – про це лише згодом.
Але, як повідомив товариш по службі Малецького Руслан Пустовойт (“Павук”), Володимир зголосився допомогти воїнам, які потрапили в засідку.
“Під Херсоном наші танкісти потрапили в засідку, по них працювали снайпери та авіація ворога – були поранені. Наші хлопці кинулися на допомогу – як і завжди. Росіяни накрили, за попередньою інформацією, з “Урагану”. “Рекс” загинув на місці, “Маорі” отримав дуже тяжкі поранення, зокрема в голову, але пульс ще промацувався. Його змогли довезти до шпиталю, а там уже лікар констатував смерть. Сказав, що Малецького більше немає. В один день ми втратили двох таких хлопців…” – розповів розвідник.
Освідчився під обстрілом і врятував кохану з оточеного міста: розвідник-морпіх героїчно загинув під Херсоном
Пустовойт не може стримати біль, згадуючи Володимира, який був йому дорогий, як власна дитина:
“Ми познайомилися ще у 2014 році, коли Володя прийшов до “Аратти”. Світлий, чистий, чесний. Був час, що й мешкав у мене вдома. За вісім років війни він став частиною нашої з Танею сім’ї. Навіть мій син Олежик трішки ревнував по-пацанячому, коли бачив моє ставлення до Володі”.
За словами товариша по службі, “Маорі” мав рідкісну людську рису: не казав, що щось неможливо.
“Він виконував будь-яку роботу – абсолютно будь-яку. “Це неможливо” – не для нього. Хоч о другій годині ночі підйом або о третій – не має значення, він не скаржився, не відмовлявся. Робив усе не на сто, а на тисячу відсотків. З початку війни з дитини він перетворився на справжнього чоловіка. Був неймовірно сміливим та світлим”, – каже Руслан Пустовойт.
Освідчився під обстрілом і врятував кохану з оточеного міста: розвідник-морпіх героїчно загинув під Херсоном
Веселого та життєрадісного воїна любили абсолютно всі. Разом із Володимиром та іншими захисниками під час відрядження я їздила Приазов’ям, заїжджали і в Широкине.
На обличчі “Маорі” не було жодного граму хвилювання в небезпечній ситуації – тільки легка, світла посмішка. Своїм оптимізмом він буквально заряджав оточення.
На війну пішов добровольцем
Володимир Малецький народився в одному із сіл Запорізької області, яке зараз перебуває в окупації.
Ріс у багатодітній родині – не знаючи батька. У нього є два старші брати й сестра. Маму дуже любив і поважав – приїжджав щотижня, щоб допомогти.
Навчався у Бердянську на винороба, але війна різко змінила звичне життя. Наприкінці 2014 року Володимир вирушив захищати Україну в 8-й окремий батальйон УДА “Аратта”, якийсь час воював у складі “Азову”, а потім уже офіційно оформився в 54-й окремий розвідувальний батальйон ЗСУ.
Те, що воїнам довелося пережити у Маріуполі, не передати словами. Під авіаударами, у повному оточенні, їхня група продовжувала відчайдушно воювати й знищувати ворога. Воїни координували свою роботу з контррозвідкою СБУ, ССО, “Азовом” і робили неможливе.
Коли ситуація стала критичною, зуміли пішки вийти з оточеного міста – вони, місцеві, знали всі стежки. Але про це зараз також не можна.
Після виходу з Маріуполя, який став рідним, Володимир воював у Миколаївській та Херсонській областях – уже будучи розвідником морської піхоти. За їхню групу спеців “билися” одночасно кілька структур.
Мріяв про весілля та про сина
У Маріуполі, який уже став йому рідним, Володимир зустрів і своє кохання – Галину.
Пара була разом понад три роки, весь цей час Галина та Володимир щасливо жили в орендованій квартирі. Ось тільки побратися не встигли – відклали на “після війни”.
“Коли Володя приїхав до мене під обстрілом, то освідчився. Сказав, що коли війна закінчиться, ми обов’язково одружимося. Ми дуже хотіли діток, просто розуміли, що не на часі.
Володя мріяв про синочка, якого навчить їздити на мотоциклі. Дуже хотіли свій будинок. І нехай це прозвучить смішно, але ще й завести третього кота – ми дуже любимо тварин”, – розповіла Галина.
Своє 30-річчя 15 березня Володимир зустрічав у Маріуполі – воюючи. Його кохана разом із її мамою сиділи у підвалі багатоповерхівки, рятуючись від обстрілів російської армії.
“Завдяки йому нам було що їсти. Ми з мамою жили в підвалі, а Володя проривався до мене, привозив найнеобхідніше. Завдяки йому ми також і виїхали з Маріуполя. Того дня він “передав” мене іншим людям, які вивезли мене на машині. У той момент ми попрощалися – я не знала, чи побачу його ще”, – поділилася дівчина.
Таких як Володимир, переконана дівчина, один на мільйон. Навіть будучи на війні, він завжди намагався вийти на зв’язок і побажати коханій доброго ранку та доброго дня:
“Ми були постійно на зв’язку. Я ніколи не була ні в кому такою впевненою за свої 25 років життя, як у ньому. З ним ніколи не мовчиш, із ним завжди посміхаєшся. Розумний, надійний, однолюб. Він вселяв таку впевненість, що я знала: він зможе все. Ніколи нікого не підводив і дотримував слова”.
Володимир хотів здобути вищу освіту, до отримання диплома йому залишався рік.
“Нещодавно йому зателефонували з Міжрегіональної академії управління персоналом (навчальний заклад переїхав із Маріуполя), запитали, чи продовжуватиме навчання. Він відповів: “Так”. А коли дізналися, що Володя зараз воює, заспокоїли – сказали, що жодних проблем, усе буде добре. Сказали: “Захищайте нас”, – згадує дівчина. І він захищав.
Востаннє Галина розмовляла з Володимиром по відеозв’язку за добу до його загибелі. Потім він пів дня не виходив на зв’язок, а вночі 5 вересня надіслав голосове повідомлення. Сказав: “Усе добре. Ми працюємо”. Цього ж дня стало відомо про страшне горе…
“Я не вірю в те, що сталося, намагаюся триматися, тому що Володя сердився б, що я не тримаю себе в руках”, – плаче Галина, яка у свої 25 фактично стала вдовою.
Шукайте деталі в групі Facebook
