Продовжуємо нашу серію про те, як живеться нашим переселенцям у різних країнах. На черзі – сонячна, туристична та, з першого погляду, райська Італія.
Із чим українцям доводиться стикатися в країні, розташованій на Апеннінському півострові, в чому наші заздрять італійцям, а чим господарі їх шокують – «КП» в Україні» розповіла мешканка Львова Ірина Буреніна, яка виїхала з 13-річною донькою Лізою у перші дні війни.
Будь-якому насильству над дитиною – червоне світло
В Італії Ірина Буреніна виявилася невипадково – знайомі запропонували безкоштовно пожити у маленькій літній кухоньці. Тому після кількох тижнів вимушених подорожей по Угорщині і Словаччині, що здалися не надто гостинними, вона з донькою приїхала сюди.
Спочатку під італійським сонцем теж було нелегко, але тепер, на сьомий місяць свого перебування там, куди простіше судити про переваги і реальні недоліки.
– Хоча основна перевага, звісно, в тому, що немає бомбардувань, ракет, не стріляють, – зізнається «КП в Україні» Ірина. – Тут немає сирен, і моя донька знову нормально говорить – у перші дні війни в Україні вона замовкла. У плані втечі від війни мої очікування здійснилися на 200%.
Однією з перших проблем, з якою зіткнулася Ірина, було влаштування дитини до школи. Зробити це непросто – вільних місць нема… І класи не збільшують. Але за законом в Італії дитина повинна вчитися, а не просто “має право на освіту”.
– Ось так бігаєш по всіх школах ближніх і далеких – і ніде не беруть, бо немає місць, – нарікає Ірина. – Я ходила і до місцевих шкіл – ми живемо у невеликому містечку на півночі Італії, і їздила до сусідніх містечок – скрізь відмова. Візити до місцевого «районо» не допомагають. Лише після листа до чиновника «з прав дітей» взяли до однієї зі шкіл. Це була моя найбільша проблема, з якою я зіткнулася в Італії.
Коли вдалося налагодити побут, стало зрозуміло – хорошого в Італії та у її мешканців чимало, а дещо Ірина із задоволенням запозичила б у італійців і після повернення в Україну.
– Ставлення в Італії до дітей та між ними колосально відрізняється, і я, правда, розмірковую, як би це «перетягнути» в Україну, – розповідає Ірина. – Тут дітей не карають. Взагалі я не бачу, щоб їх хоч якось обмежували в суспільстві. Тут немає толерантності до насильства – і діти ростуть добрими. Вони бувають, звичайно, «з заскоками», з особливостями, але навіть до них інші діти не стають жорстокішими. Вони з ними дружать.
Не піддається завдання – бери легше
13-річній дочці Ірини Лізі в Україні ставили діагноз «розлад дефіциту уваги та гіперактивность». Дівчинка не могла сконцентруватися на уроках, постійно відволікалася, що призводило до погіршення успішності в школі, проблем з вчителями, постійно потрібні були додаткові заняття з репетиторами. В Італії проблема ніби зникла, принаймні жодних складнощів із навчанням в італійській (!) школі у Лізи немає.
Ірина пояснює – тут інший підхід до шкільної освіти. Тут ніхто не примушує вчитися. “Ти не розумієш фізику? Ну і добре, дамо тобі завдання легше”.
– Їх не муштрують у школі, – продовжує Ірина. – У них сильна програма, але якщо хтось відстає – з ним не займаються додатково, як у нас, а переглядають під нього програму, щоб була легша, і дитина справлялася.
Натомість італійську мову доведеться вивчати і дітям, і дорослим – англійською в Італії говорять менше, ніж в Україні. Тож без мови реально ніяк не обійдешся.
– Тут говорити іноземною не прийнято, чи що, – дивується Ірина.
У кожній країні є свої слівця, які аборигени пхають мало не в кожне речення. В Італії це – va bene, читається так же. Застосування – дуже широке, це може означати «добре», «ясно», «зрозуміло», «відмінно», «прекрасно», «так», «не проти», «нічого», «вірно», «все гаразд», «нормально».
Окрім шкільної освіти, відрізняється і саме ставлення до дітей та між ними.
– Ліза не мала за фактом друзів в Україні, а тут з’явилися свої компанії, – ділиться Ірина. – Тут вона має друзів: вони граються разом, запрошують на дні народження. Вони не вважають її якоюсь не такою, у них це не прийнято. У них у групі друзів є дівчинка із синдромом Дауна – і вони гуляють усі разом, все здорово, дружать – бо «так правильно». У них ось цим “так правильно” пронизане суспільство. Це основна відмінність, яку я бачу між середньостатистичним українцем та середньостатистичним італійцем. Так що респект, однозначно, італійцям.
Ранкові тусовки у барах
Порівняно з Україною навіть до 24 лютого, життя в Італії значно спокійніше.
– В Україні і до війни не було чіткої впевненості у тому, що завтра все буде добре, – зазначає наша співрозмовниця. – А тут – живеш, працюєш, за будинком дивишся, все чудово. Є досить дешеві продукти нормальної якості, навіть з огляду на те, що все подорожчало – дещо вдвічі і більше. Наприклад, пресоване паливо для печей навесні коштувало 3,5 євро, а зараз – 11 євро. Виглядає як наповнювач для котячого туалету, і схоже, що це він і є – принаймні в лотки його й сиплють. Цього пакета, якщо топити в печі без перерви, вистачає на добу. Але тут так не заведено.
Пічки часто зустрічаються у будинках італійців. Ірина також мешкає в будинку з піччю.
За словами українки, італійці хоч і здаються відкритими та доброзичливими, але на реальну допомогу від незнайомців не варто особливо покладатися.
Ще дивує – вже зранку в понеділок бари в Італії забиті відвідувачами. І хай вас це не шокує – це не похмільні сеньйори та сеньйорити прийшли перекинути стаканчик перед роботою, люди просто прийшли поспілкуватися з друзями та колегами та випити кави. На годиннику – сьома ранку?! Ну і що тут такого? Бари – місце місцевих тусовок на зорі.
Місцева кухня – квадратні італійські вареники
Тугу за салом наші в Італії не відчувають – все можна купити в українських магазинах, які є в кожному місті.
– Вареники, борщі роблять наші біженці та пропонують, тож можна знайти все, що хочеш, – продовжує Ірина. – Хоча вареники вважаються місцевим блюдом – їх тут називають «ньоки», і вони квадратні. Є скрізь. Це ті ж самі вареники.
Якщо любите гречку або на дієті – приготуйтеся розщедритися на неї, як на делікатес. Ця крупа нині й в Україні не дешева, а в Італії менше ніж за шість євро за кіло гречку ви не купите. У звичайних магазинах її немає, лише в українських. Деякі звичні нам крупи в частині країн Європи чомусь вважаються їжею лише для птахів.
– Чого мені не вистачає – так це мого «устаканеного» життя в Україні, сумую за облаштованим побутом, своєю квартиркою, можливостями ходити на тренування, їздити в гори і пити каву в центрі, – зітхає Ірина.
І ще одне – в Італії велику роль відіграє релігія. Все, що тут відбувається, каже Ірина, робиться через церкву. Розподілом гуманітарної допомоги також займаються церкви.
– Ось Ліза ходить в групу продовженого дня – вона при церкві, більшість секцій – при церквах, – перераховує Ірина. – Церква – це дуже важливий член суспільства, вона присутня скрізь, і на неї покладено певні завдання. У школах є уроки релігійного виховання – католицизм, якщо ти сповідуєш іншу віру – можуть начебто зробити, щоб була твоя. Можеш відмовитися від цих уроків, і тоді твоя дитина просто сидітиме в школі і своїми справами займатиметься.
У неділю, на відміну від Польщі чи Німеччини, магазини працюють. Але не всі – як і в Україні.
На пломбу запис за рік, а зуб вирвуть безкоштовно
Щоб потрапити на прийом до лікаря, треба записуватись в електронну чергу – цим українців не здивуєш. Чекати на прийом у вузького фахівця можна до двох місяців.
– Медицина мені дуже подобається, ми вже спілкувалися з місцевою швидкою допомогою – і Ліза, і я, – розповідає Ірина. – Лікар виписує рецепт – в аптеці безкоштовно видають ліки. У медицині тут все зроблено “на ура”. Крім гінекології та стоматології – з цим тут проблема. До них не записує сімейний лікар. Ургентна стоматологія буде безкоштовною, але пломби ставити не будуть – хіба що зуб вирвуть. Запис на пломбу – за рік-два.
Ставлення до українців в Італії хороше, хоча не кожний місцевий Адріано сам спробує розібратися в тому, що у нас в країні відбувається.
– Тут нікого не вважають людьми другого ґатунку – ні українських біженців, ні сирійців чи афганців, яких тут досить багато, і частина з них уже вкоренилася та допомагає українцям, – каже Ірина. – Тут немає поділу на добрі та погані нації. Звичайно, італійці скаржаться на нахлібників, адже хто тікає від війни – в основному, це жінки з дітьми, і це не зовсім та робоча сила, що їм хотілося б бачити. Настрої переважно проукраїнські, але обережні. Італійці кажуть, що вже давно б здалися і не розуміють, навіщо «це все влаштовувати»…
Що ще слід врахувати новачкам в Італії
Якщо зіпсувалася зачіска чи вітер все розтріпав і потрібно зібрати волосся гумкою, не робіть цього на вулиці. Це здається італійцям дуже непристойним, занадто інтимним, щоб робити це при сторонніх. А от якщо італієць при вас чухає промежину – не дивуйтеся. Це саме місцева «норма».
Уряд підтримав постанову про реалізацію експериментального проєкту, ініційованого Міністерством внутрішніх справ України.Створення Центру дозволить значно…
hacked by trenggalek6etar- JATIM4U -Jangene_Cakep - Panataran - 0x1999 - 0xIDiot - Unlucky - Mr.Optimuz_Root
У Москві в неділю під час мітингу КПРФ затримали близько 60 осіб, на акції лунали…
“Розвідка, аналітики Генерального штабу та Міністерства оборони оцінили наслідки нещодавніх далекобійних ударів Сил безпеки та…
Цієї ночі Служба безпеки України успішно атакувала військовий аеродром «Ханська» у Республіці Адигея рф. Відстань…
У кожного з нас серце б’ється заради найрідніших, і для воїнів 92 бригади це найвищий…