УКРАЇНА LIVE

Продовжуємо нашу серію про те, як живеться нашим переселенцям у різних країнах. На черзі – сонячна, туристична та, з першого погляду, райська Італія.

Із чим українцям доводиться стикатися в країні, розташованій на Апеннінському півострові, в чому наші заздрять італійцям, а чим господарі їх шокують – «КП» в Україні» розповіла мешканка Львова Ірина Буреніна, яка виїхала з 13-річною донькою Лізою у перші дні війни.

Будь-якому насильству над дитиною – червоне світло
В Італії Ірина Буреніна виявилася невипадково – знайомі запропонували безкоштовно пожити у маленькій літній кухоньці. Тому після кількох тижнів вимушених подорожей по Угорщині і Словаччині, що здалися не надто гостинними, вона з донькою приїхала сюди.

Спочатку під італійським сонцем теж було нелегко, але тепер, на сьомий місяць свого перебування там, куди простіше судити про переваги і реальні недоліки.

– Хоча основна перевага, звісно, в тому, що немає бомбардувань, ракет, не стріляють, – зізнається «КП в Україні» Ірина. – Тут немає сирен, і моя донька знову нормально говорить – у перші дні війни в Україні вона замовкла. У плані втечі від війни мої очікування здійснилися на 200%.

Однією з перших проблем, з якою зіткнулася Ірина, було влаштування дитини до школи. Зробити це непросто – вільних місць нема… І класи не збільшують. Але за законом в Італії дитина повинна вчитися, а не просто “має право на освіту”.

– Ось так бігаєш по всіх школах ближніх і далеких – і ніде не беруть, бо немає місць, – нарікає Ірина. – Я ходила і до місцевих шкіл – ми живемо у невеликому містечку на півночі Італії, і їздила до сусідніх містечок – скрізь відмова. Візити до місцевого «районо» не допомагають. Лише після листа до чиновника «з прав дітей» взяли до однієї зі шкіл. Це була моя найбільша проблема, з якою я зіткнулася в Італії.

Коли вдалося налагодити побут, стало зрозуміло – хорошого в Італії та у її мешканців чимало, а дещо Ірина із задоволенням запозичила б у італійців і після повернення в Україну.

– Ставлення в Італії до дітей та між ними колосально відрізняється, і я, правда, розмірковую, як би це «перетягнути» в Україну, – розповідає Ірина. – Тут дітей не карають. Взагалі я не бачу, щоб їх хоч якось обмежували в суспільстві. Тут немає толерантності до насильства – і діти ростуть добрими. Вони бувають, звичайно, «з заскоками», з особливостями, але навіть до них інші діти не стають жорстокішими. Вони з ними дружать.

Не піддається завдання – бери легше
13-річній дочці Ірини Лізі в Україні ставили діагноз «розлад дефіциту уваги та гіперактивность». Дівчинка не могла сконцентруватися на уроках, постійно відволікалася, що призводило до погіршення успішності в школі, проблем з вчителями, постійно потрібні були додаткові заняття з репетиторами. В Італії проблема ніби зникла, принаймні жодних складнощів із навчанням в італійській (!) школі у Лізи немає.

Ірина пояснює – тут інший підхід до шкільної освіти. Тут ніхто не примушує вчитися. “Ти не розумієш фізику? Ну і добре, дамо тобі завдання легше”.

– Їх не муштрують у школі, – продовжує Ірина. – У них сильна програма, але якщо хтось відстає – з ним не займаються додатково, як у нас, а переглядають під нього програму, щоб була легша, і дитина справлялася.

Натомість італійську мову доведеться вивчати і дітям, і дорослим – англійською в Італії говорять менше, ніж в Україні. Тож без мови реально ніяк не обійдешся.

– Тут говорити іноземною не прийнято, чи що, – дивується Ірина.

У кожній країні є свої слівця, які аборигени пхають мало не в кожне речення. В Італії це – va bene, читається так же. Застосування – дуже широке, це може означати «добре», «ясно», «зрозуміло», «відмінно», «прекрасно», «так», «не проти», «нічого», «вірно», «все гаразд», «нормально».

Окрім шкільної освіти, відрізняється і саме ставлення до дітей та між ними.

– Ліза не мала за фактом друзів в Україні, а тут з’явилися свої компанії, – ділиться Ірина. – Тут вона має друзів: вони граються разом, запрошують на дні народження. Вони не вважають її якоюсь не такою, у них це не прийнято. У них у групі друзів є дівчинка із синдромом Дауна – і вони гуляють усі разом, все здорово, дружать – бо «так правильно». У них ось цим “так правильно” пронизане суспільство. Це основна відмінність, яку я бачу між середньостатистичним українцем та середньостатистичним італійцем. Так що респект, однозначно, італійцям.

Ранкові тусовки у барах
Порівняно з Україною навіть до 24 лютого, життя в Італії значно спокійніше.

– В Україні і до війни не було чіткої впевненості у тому, що завтра все буде добре, – зазначає наша співрозмовниця. – А тут – живеш, працюєш, за будинком дивишся, все чудово. Є досить дешеві продукти нормальної якості, навіть з огляду на те, що все подорожчало – дещо вдвічі і більше. Наприклад, пресоване паливо для печей навесні коштувало 3,5 євро, а зараз – 11 євро. Виглядає як наповнювач для котячого туалету, і схоже, що це він і є – принаймні в лотки його й сиплють. Цього пакета, якщо топити в печі без перерви, вистачає на добу. Але тут так не заведено.

Пічки часто зустрічаються у будинках італійців. Ірина також мешкає в будинку з піччю.

За словами українки, італійці хоч і здаються відкритими та доброзичливими, але на реальну допомогу від незнайомців не варто особливо покладатися.

Ще дивує – вже зранку в понеділок бари в Італії забиті відвідувачами. І хай вас це не шокує – це не похмільні сеньйори та сеньйорити прийшли перекинути стаканчик перед роботою, люди просто прийшли поспілкуватися з друзями та колегами та випити кави. На годиннику – сьома ранку?! Ну і що тут такого? Бари – місце місцевих тусовок на зорі.

Місцева кухня – квадратні італійські вареники
Тугу за салом наші в Італії не відчувають – все можна купити в українських магазинах, які є в кожному місті.

– Вареники, борщі роблять наші біженці та пропонують, тож можна знайти все, що хочеш, – продовжує Ірина. – Хоча вареники вважаються місцевим блюдом – їх тут називають «ньоки», і вони квадратні. Є скрізь. Це ті ж самі вареники.

Якщо любите гречку або на дієті – приготуйтеся розщедритися на неї, як на делікатес. Ця крупа нині й в Україні не дешева, а в Італії менше ніж за шість євро за кіло гречку ви не купите. У звичайних магазинах її немає, лише в українських. Деякі звичні нам крупи в частині країн Європи чомусь вважаються їжею лише для птахів.

– Чого мені не вистачає – так це мого «устаканеного» життя в Україні, сумую за облаштованим побутом, своєю квартиркою, можливостями ходити на тренування, їздити в гори і пити каву в центрі, – зітхає Ірина.

І ще одне – в Італії велику роль відіграє релігія. Все, що тут відбувається, каже Ірина, робиться через церкву. Розподілом гуманітарної допомоги також займаються церкви.

– Ось Ліза ходить в групу продовженого дня – вона при церкві, більшість секцій – при церквах, – перераховує Ірина. – Церква – це дуже важливий член суспільства, вона присутня скрізь, і на неї покладено певні завдання. У школах є уроки релігійного виховання – католицизм, якщо ти сповідуєш іншу віру – можуть начебто зробити, щоб була твоя. Можеш відмовитися від цих уроків, і тоді твоя дитина просто сидітиме в школі і своїми справами займатиметься.

У неділю, на відміну від Польщі чи Німеччини, магазини працюють. Але не всі – як і в Україні.

На пломбу запис за рік, а зуб вирвуть безкоштовно
Щоб потрапити на прийом до лікаря, треба записуватись в електронну чергу – цим українців не здивуєш. Чекати на прийом у вузького фахівця можна до двох місяців.

– Медицина мені дуже подобається, ми вже спілкувалися з місцевою швидкою допомогою – і Ліза, і я, – розповідає Ірина. – Лікар виписує рецепт – в аптеці безкоштовно видають ліки. У медицині тут все зроблено “на ура”. Крім гінекології та стоматології – з цим тут проблема. До них не записує сімейний лікар. Ургентна стоматологія буде безкоштовною, але пломби ставити не будуть – хіба що зуб вирвуть. Запис на пломбу – за рік-два.

Ставлення до українців в Італії хороше, хоча не кожний місцевий Адріано сам спробує розібратися в тому, що у нас в країні відбувається.

– Тут нікого не вважають людьми другого ґатунку – ні українських біженців, ні сирійців чи афганців, яких тут досить багато, і частина з них уже вкоренилася та допомагає українцям, – каже Ірина. – Тут немає поділу на добрі та погані нації. Звичайно, італійці скаржаться на нахлібників, адже хто тікає від війни – в основному, це жінки з дітьми, і це не зовсім та робоча сила, що їм хотілося б бачити. Настрої переважно проукраїнські, але обережні. Італійці кажуть, що вже давно б здалися і не розуміють, навіщо «це все влаштовувати»…

Що ще слід врахувати новачкам в Італії
Якщо зіпсувалася зачіска чи вітер все розтріпав і потрібно зібрати волосся гумкою, не робіть цього на вулиці. Це здається італійцям дуже непристойним, занадто інтимним, щоб робити це при сторонніх. А от якщо італієць при вас чухає промежину – не дивуйтеся. Це саме місцева «норма».