“Україна через два-три покоління стане українською. Цей процес уже запустився”: історик Ярослав Грицак
На 29-му Форумі Видавців у Львові історик і професор УКУ Ярослав Грицак розповів ведучому Захару Давиденко і слухачам Радіо Культура про те, якою Україну тепер бачить світ, про пробудження Заходу, силу української культури, ілюзію “великої російської культури” та агресію Росії в контексті глобальної історії.
Україна і світ
Україна зараз має потужну геополітичну підтримку. Раніше вона ніколи не мала політичного консенсусу щодо всіх своїх попередніх звитяг, а зараз має. Ми завжди були, як частина Росії. А коли намагалися у своїх війнах стати якось окремо, весь світ намагався нас не побачити.
До нас може бути прикуто з часом менше уваги, але при цьому повинно бути завжди багато зброї. Знань щодо України у світі зараз достатньо.
Найкращим уявленням про Україну є і будуть ЗСУ.
Наше найслабше місце — Африка і Південна Америка. Ми повністю програли Південь. Ми не маємо там підтримки. На Півдні вважають, що Україна є колонією, яка зараз відходить від однієї держави іншій. Багато країн також не можуть собі дозволити підтримку Україні. Інші вичікують. Але що є добрим, що за нами Захід.
Україна і свобода
Україна тепер буде завжди асоціюватися зі свободою. Із великим бажанням свободи і вільним життям. Це як ідея Давида і Голіафа. Україна не є аж такою великою спільнотою. Але вона тримає удар страшнішого і сильнішого суперника і перемагає його. І тут виникає питання, як Україна, настільки поділена в різний спосіб всередині, є такою згуртованою і має можливість тримати цей удар?
Концепція свободи і концепція гідності — це концепція, яка виникла в європейській культурі. І потім поступово поширилася на весь світ.
Європейці нас цього навчили, а ми тепер їм про це нагадуємо. Ми боремося за те, чого вони нас навчили.
Часто свобода в Європі не означає комфорт, а комфорт не означає свободу. Зараз у світі спостерігається криза свободи. Щоб були цінності свободи, їх треба постійно доводити і підтверджувати.
Ми бачимо, як Європа зараз починає мобілізовуватися. Україна примушує Європу молодшати і стрункішати. Українці є своєрідною віагрою для Європи.
Що таке геноцид і чи вчиняє його Росія в сучасній Україні? Говоримо з істориком Ярославом Грицаком
Україна та світовий інформаційний простір
Добре, що ми навчилися всім говорити про нас. Але у нас досі немає таких інформаційних пропагандистських ресурсів, які має Росія. Неможливо контролювати інформаційний потік. Потрібно в нього входити.
Нація — це комунікація. Нема комунікації — нема нації. Якщо населення не виїжджало за межі свого села або міста, то це багато про що говорить. Комунікатор будується державою. Держава свого часу не виробила достатньо трансформації, щоб її було чутно у світі. А це питання безпеки, це питання образу України.
Війни Росії
Російська армія воює однотипно. Ми це бачимо в Чечні, у війні на Кавказі. У них немає поваги до людського життя і людської гідності. Люди в Росії є витратним матеріалом. Вони готові терпіти все, лише б мати “великий” статус. 140 мільйонів дозволяють керувати собою одній божевільній людині.
Їхні методи на полі бою — закидати ворога трупами. Один солдат повернувся на поле бою через кілька десятиліть і побачив гори непохованих скелетів. Якщо вони своє життя не вважають гідним, то чого вони повинні вважати життя когось іншого гідним?
Для нас методи війни Росії “по старинці” є трагедією та щастям одночасно. Чому щастям? Бо якби було інакше, то ми б зараз не були переможцями.
Ця війна нагадує багато попередніх їхніх воєн: затяжних, позиційних. Тут виграє той, хто може довше її витримати. Той, хто перший колапсує, той і програє. Якщо Путін використає ядерну зброю, тоді це і буде відрізняти цю війну Росії в Україні від інших.
У багатьох було очікування, що ця війна буде високотехнологічною. Але з’явилася лише нова риса в новій війні Росії: це незалежна Україна і те, що ніхто не сподівався, що Україна може добре воювати.
Світ і російська культура
Країни Балтії або ті європейські країни, які останніми приєдналися до ЄС добре знають, що таке Росія і її культура. Стара Європа закохана в російську культуру. Особливо Франція та Німеччина. Німці ще й мають комплекс перед Росією. Уся Європа занадто далеко від Росії, щоб бачити її справжню.
Російська культура — це красива вітрина. Усі бачать лише одну сторону Достоєвського, але не бачать іншу. Бо треба бути поляком, литовцем або українцем, щоби показати токсичність того ж Достоєвського. Француз чи німець цього не зрозуміє.
Я не вважаю, що музей Булгакова в Києві треба закривати. Там має бути обов’язково експонат, який вказуватиме на російську токсичність. Митці є дуже різні. Часто вони є навіть небезпечними. І про це також треба знати і постійно нагадувати.
Путін сам знищує російську мову та російську культуру, сам нівелює її. Російська культура має існувати, але перестати бути “великою”.
Шукайте деталі в групі Facebook
