УКРАЇНА LIVE

Минуло трохи більше місяця відтоді, як присягу склав 45-й президент США.
Побоювання зростання прагматизму нової адміністрації почали більш ніж справджуватися. Це стосується всіх сфер, у тому числі і таких чутливих, як міжнародні фінанси.

За останні кілька років вщухли дискусії 2010-2012 років про валютні війни. Здавалося, світ переймається зовсім іншими проблемами. Здавалося навіть, що не все вже так безнадійно і світ вже не летить у безодню.
Тепер усе змінилося. І це абсолютно чітко продемонстрував нещодавній дзвінок міністра фінансів США директору Міжнародного валютного фонду, новина про це одразу ж з’явилася на сайті міністерства.
Було чітко зазначено: США сподіваються, що “МВФ забезпечить проведення чесного і глибоко аналізу політики обмінного курсу серед країн-членів Фонду”.
Що це означає? Почалася нова валютна війна. І вона обіцяє бути дуже жорстокою.
Хоча ця подія може здатися незначною, в ній проглядається глибокий сенс, який може змінити контури існуючих досі підходів до суверенних курсових політик, які проводять центральні банки світу. Раптом стало зрозуміло, що на ці центральні банки можна досить сильно впливати, та ще й ззовні.
Саме тому багатьом країнам доведеться понервувати, думаючи про те, як вписатися в нові (ще більш прагматичні порівняно з минулими часами) реалії. Звичайно, якщо ці “інші” хотіли б отримати якісь вигоди від подібної перспективи. Сподіваюся, що Україна відносить себе саме до такої групи “бажаючих отримати вигоди”.
Я інтерпретував би цю телефонну розмову таким чином. Очікування американського мінфіну полягає насамперед у тому, що буде розпочато серйозний тиск на ті країни, де місцеві валюти “недооцінені”.
Логіка чітка й зрозуміла. Такі країни, у випадку торгівлі з США, мають серйозні конкурентні переваги. Йдеться, насамперед, про Китай.
Про недооціненість юаня в США говорили вже досить давно. А враховуючи те, що США для Піднебесної – найважливіший споживач її експорту, то у разі початку такого “чесного” тиску і аналізу Китай почуватиметься набагато гірше.
США стурбовані тим, що імпорт з Китаю перевищив в 2016 році $500 млрд (ця цифра дорівнює шести ВВП України) і його зростання триває. Тільки в січні 2017 року цей показник збільшився майже на 10%. І це при тому, що у зворотному напрямку США вивозять товарів на суму втричі меншу.
Економічна експансія Китаю в США не подобається дуже багатьом. Про це обережно говорили і раніше. А зараз – сказали привселюдно.
Будьте певні, китайці не лише почули цей меседж – за великим рахунком, він і не був для них несподіванкою. Так, це змусить нервувати, але план Б у Пекіна був давно.
І не тільки тому, що вони завжди уважно стежать за глобальними процесами, але й тому, що звикли грати “в довгу”.
У короткостроковій перспективі наслідки для КНР можуть бути найнесприятливішими. Експорт давно не є основним драйвером економічного зростання країни. Минули ті часи, коли понад 30% ВВП Китаю залежало від експорту.
І ніколи вже не повториться 2006 рік, коли було досягнуто піку частки експорту, який дійшов практично до позначки в 35%. Зараз він знаходиться на рівні близько 20%. Решту зростання країна забезпечує завдяки абсолютно іншим факторам, і насамперед інвестиціям і внутрішньому споживанню.
Та уявіть, що означає в цифрах навіть одновідсоткове зниження китайського експорту? Йдеться про величезну цифру в $25 млрд (більше, ніж ВВП України за окремий квартал).
Чому важливо пам’ятати, що ми працюємо з великими цифрами, які характеризують економіку великої країни? Тому що навіть незначні зрушення у них можуть лихоманити маленьких гравців з надзвичайною силою.
А тепер уявіть, яка хвиля може утворитися, якщо експорт Китаю зменшиться на 10%. І як це вплине на невеликі економіки.
Після цього “дипломатичної” телефонної розмови ступінь геоекономічної невизначеності миттєво зріс в рази. Абсолютно реальною стала необхідність коригування всіх прогнозів щодо зростання Китаю.
І це вкрай небажано для керівництва КНР. Зниження експорту (за інших рівних умов) негайно призведе до гальмування економічного зростання.
Продукцію треба намагатися все одно кудись продавати. Питання – куди? Хто зможе компенсувати Китаю можливе зниження валютних надходжень з США?
Визначено, що одна з можливостей, яка активно розглядається – це Європа. Але тут не все так просто. Якщо юань зміцниться “під палицею МВФ” і за “сприяння” США, то він зміцниться не тільки щодо долара, але й щодо євро.
Одна з можливостей для Китаю компенсувати втрату – зробити свій експорт до ЄС дешевшим. Але як це зробити?
Можливий варіант – не платити імпортні мита. Теоретично це можливо в разі створення зони вільної торгівлі з ЄС. Але на практиці в найближчому майбутньому це нереалістично.
Інша потенційна можливість – відкривати свої виробництва в ЄС. Однак і цю ідею неможливо реалізувати на практиці через різке збільшення витрат.
Можна спробувати пробитися збоку. І саме цей “бічний вхід” вже почала тестувати китайська влада. Торішня заява посла Китаю в Україні про бажання почати переговори щодо створення спільної ЗВТ – це був пробний шар.
А тим часом (за всіма правилами інвестиційного жанру) ми побачимо різке збільшення зацікавлення китайських інвесторів Україною. Їхня логіка абсолютно зрозуміла.
Навіщо платити імпортне мито при перетині митного кордону ЄС (в середньому близько 10%), якщо можна скористатися тією ЗВТ, яку вже мають інші. Наприклад, Україна.
ЗВТ з Європою дозволяє будь-кому (зацікавленому в ЄС) скористатися цим. Тим більше, що Україна має цілу низку переваг, включно з такою “принизливою”, як дешева, але кваліфікована робоча сила. При середній зарплаті в китайських містах на рівні понад 700 доларів на місяць зарплата в Україні, що становить близько 200 доларів, може бути серйозним мотиватором.
То чому б китайському бізнесмену не зекономити 10% на імпортні мита, та ще й на дешевизні робочої сили українців, і не переїхати сюди?
І він це почне робити дуже активно вже в найближчому майбутньому. При цьому отримавши благословення і від свого політичного керівництва. Що для всіх, хто розуміє логіку китайських дій, аж ніяк не здасться нонсенсом.
На жаль для України, китайського інвестора не налякати недостатньо якісним бізнес-кліматом. Це не європеєць і не американець. У нього інший менталітет – він проб’ється крізь терни до зірок.
У такому сценарії безсумнівним позитивом для України буде додатковий і суттєвий імпульс для її економічного зростання, що його так потребує стражденна економіки, яка впала в 2014-2015 роках на 17% і відвоювала 2% зростання в 2016-му.
Але в довгостроковій перспективі стати новою “фабрикою Європи” з, м’яко кажучи, не дуже якісним бізнес-кліматом не дуже б хотілося.
Бути “фабрикою” наче і добре, та чи не буде так, що українські “політичні еліти” так зрадіють цій можливості, що залюбки згорнуть плани реформування України?
Чи не розслабляться вони? Тим більше, що у перспективі на них чекатиме додатковий імпульс для зростання, який приведе машину в дію, а вони для цього практично не докладуть зусиль.
Ось питання, яке не дає мені спокою.

Автор: Олег Устенко,

виконавчий директор
Міжнародного фонду Блейзера