Чоловік і дружина, що обоє захворіли на рак, разом долають важку хворобу
Давно омріяне весілля Ешлі та Кевіна Сочанчаків із штату Нью-Джерсі відбулося напередодні Дня cвятого Валентина, у день 11-ї річниці знайомства. Попередні плани щодо одруження були зруйновані, коли спочатку жінка, а потім чоловік захворіли на рак. Роки боротьби з хворобою наклали свій відбиток на життя пари. Ешлі розповіла «Голосу Америки», як це – хворіти на рак, коли твоє життя тільки починається, як лікарі помиляються в своїх діагнозах та прогнозах, як вони з чоловіком мріють стати батьками і відвідати одного дня Україну, звідки походить Кевін.
Перші випробування
Пара познайомилася ще під час навчання в школі, через спільних друзів: Ешлі було 14, а Кевіну – 16. Юнак подобався дівчині ще до того, але вона соромилася підійти і заговорити, мовчки спостерігаючи за ним у шкільних коридорах. Батьки Ешлі були проти того, щоб донька зустрічалася з кимось у такому ранньому віці, проте коли дівчина вперше потрапила в лікарню через рік після перших побачень, і Кевін був весь час поруч із нею, вони прийняли їхні стосунки як факт.
Сама Ешлі згадує, як сиділа на лікарняному ліжку і плакала, говорячи мамі: «Я не можу дозволити цьому хлопцю проходити те, через що проходжу я. Я не можу забрати його від нормального життя, від друзів». Тимчасом Кевін нікуди не збирався йти і залишався поруч, підтримуючи дівчину у важкі часи. «Протягом старших класів школи я майже весь час хворіла, – розповідає Ешлі. – Кевін проходив зі мною через усі випробування і цим здобув мою любов».
Усе почалося з того, що Ешлі почала непритомніти, і це продовжувалося протягом трьох років. Лікарі не могли з’ясувати причину, ставили неправильні діагнози та призначали різні курси лікування. Врешті, коли дівчині виповнилося 18, медикам вдалося знайти відповідь – синдром постуральної ортостатичної тахікардії (ПОТС), за якого перехід із горизонтального у вертикальне положення викликає аномальне прискорення серцевого ритму, від чого виникають запаморочення і людина може непритомніти. До того Ешлі приймала безліч медикаментів, і після встановлення діагнозу їй потрібен був час, щоб повернутися в звичну колію.
Рак вносить свої корективи
Минув рік із того моменту, коли життя Ешлі нарешті внормувалося. Стан здоров’я був задовільний, дівчина вступила в коледж, закохана пара планувала одружитися. Але життя внесло свої корективи: в Ешлі виявили рак щитовидної залози. Крім того, батьку Кевіна поставили діагноз: рак простати. Молодому чоловікові довелося одночасно справлятися з хворобами двох близьких людей.
Стан тата був значно гірший через його вік та характер пухлини. Йому призначили хіміотерапію у той час, як Ешлі проходила радіотерапію. Дівчині видалили щитовидну залозу, і рак більше не повертався. Батька Кевіна не стало через два роки після встановлення діагнозу. У них були близькі стосунки, і Кевін важко переживав втрату рідної людини.
Тимчасом в Ешлі на фоні гормональних змін, пов’язаних із видаленням щитовидки, відновилися симптоми ПОТС.
Нова битва – діагноз Кевіна
«Кевін завжди був здоровим у той час, як я проводила багато днів у лікарні. Він ніколи не ходив до лікарів, поки в мене був один огляд за іншим, – ділиться Ешлі. – Звичайно, я ніколи не підозрювала, що хто-небудь із нас захворіє на рак. Це могло б бути менш несподіваним у моєму випадку через постійні проблеми зі здоров’ям, але коли Кевіну поставили діагноз… весь мій світ просто зупинився. Це була остання річ, яку я сподівалася почути в своєму житті».
Родина Кевіна, за словами його дружини, старомодна: вони ніколи не зверталися до медиків із грипом, не проходили щорічних медичних оглядів, не консультувалися з лікарями. Пухлину в чоловіка виявили випадково. У нього виник кислотний рефлекс. Лікарі довго не могли з’ясувати причину, не розглядали рак шлунку як можливе пояснення, оскільки цей вид раку не характерний для такої вікової групи. На момент встановлення діагнозу рак встиг значно поширитись.
Стан Кевіна виявився значно важчим, ніж Ешлі: четверта стадія раку шлунку та стравоходу. Лікарі прогнозували йому шість місяців життя. Хірургічні спроби не давали бажаних результатів, і чоловікові призначили 38 циклів хіміотерапії. В один момент Кевін та Ешлі отримали добру звістку, яка була для них справжнім дивом – пухлина зникла. Але минулого травня рак повернувся.
Одруження – мрія, що постійно відкладалася
Пара обговорювала плани щодо одруження ще в 2011-му, через п’ять років після того, як почали зустрічатися, але сумні події стали на заваді їхній реалізації. У 2015-му, в день дев’ятої річниці їхнього знайомства, Кевін, який у цей час боровся з раком, зробив Ешлі романтичну пропозицію. Він запросив кохану на прогулянку в парк, де вони часто проводили час, і освідчився на містку, який Ешлі якось, ще в шкільні роки, назвала «ідеальним місцем для освідчення». Пропозиція стала приємною несподіванкою для дівчини: «Той факт, що він пам’ятав мої слова, зробило цей момент особливим».
У грудні минулого року пара виграла конкурс від місцевого ресторану, і заклад запропонував покрити всі витрати на весілля. За словами Ешлі, вони до останнього моменту не були впевнені, чи церемонія відбудеться, через поганий стан здоров’я чоловіка.
«Кевіну надавали госпісну допомогу протягом дев’яти днів перед весіллям, – пояснює Ешлі, – тому ми не знали, чи нам доведеться скасувати або перенести дату події. Врешті-решт ми вирішили: нехай усе буде настільки нормальним, наскільки це можливо; нехай у нас буде особливий момент, адже ми разом уже одинадцять років, і це те, про що ми завжди мріяли, що відкладалося через різні причини – чому б нам просто не насолодитися цим моментом, і він допоможе нам пройти через наші випробування? Тут людей випускають з госпісної допомоги весь час, я постійно про це чую».
Весілля – особливий день
«Наше весілля було всім, про що я тільки мріяла. У мене навіть нема слів, щоб передати мої почуття. Це був магічний, ідеальний день», – розчулено говорить жінка.
Для наречених властиво хвилюватися в день одруження, але для Ешлі, яка пройшла через стільки випробувань зі своїм коханим, побутові та організаційні деталі не мали значення. Протягом останніх років, і особливо в останній місяць, вони з Кевіном пережили стільки нещасть, що це в порівнянні – дрібниці, не варті уваги. «Нам був потрібен цей гарний момент. Я вбирала в себе кожну секунду того дня, – ділиться жінка. – Кевін мав чудовий вигляд біля вівтаря. Так, його шкіра жовтувата через жовтяницю, але в порівнянні з останніми днями він має кращий вигляд, більше енергії. Повільно, але впевнено, він робить кроки до здоровішого майбутнього».
Весілля Ешлі та Кевіна Сочанчаків
Весілля Ешлі та Кевіна Сочанчаків. 11 лютого 2017 р.
Одруження мало особливе значення для Ешлі – це була кульмінація сили їхньої співпраці, перемога в багаторічній боротьбі: «Навіть просто бачити його біля вівтаря – це було дивовижно. Лікарі говорили мені стільки речей, коли я хворіла: ти не вступиш до університету – я зробила це; ти не доживеш до свого весільного дня – я зробила це. Ми продовжуємо досягати нових вершин усупереч усім прогнозам».
Хворіти раком, коли ти молодий
Завдання молодих – будувати своє життя і насолоджуватися молодістю. Хвороби, як рак, істотно ускладнюють ці завдання. «Коли ти починаєш хворіти, ти не можеш проводити час із приятелями чи займатися справами, типовими для 25-літніх, – зауважує Ешлі. – Друзі зустрічаються з тобою, коли це зручно для них. Проте ми маємо кілька близьких людей. Важкі часи показали, хто є добрим другом, готовим поїхати в аптеку і привезти ліки, допомогти приготувати вечерю або прибрати в домі, бо це буває справді важко».
Ешлі також зазначає, що поради знайомих щодо різних методів лікування та рекомендації щодо фахівців, які можуть допомогти, часто викликає відчуття вини та пригнічення: «Ти розумієш, що в них добрі наміри, але буває важко це чути через реалії діагнозу. Ти починаєш сумніватися в тому, чи робиш достатньо для близької людини, яка хворіє раком, чи робиш усе, що в твоїх силах».
Важким аспектом для пари є питання батьківства. «Рак – важка хвороба в будь-якому віці, – говорить Ешлі. – Але коли стикаєшся з нею молодим, є багато речей, з якими доводиться справлятися помимо діагнозу: як оплачувати рахунки, коли ти ще не здобув професію, і як будувати сім’ю, коли в тебе проблеми з безпліддям. Наш вік впливає на те, як ми справляємося з речами. Ми щойно одружилися і намагаємося насолоджуватися цим, але водночас мій чоловік потребує госпісної допомоги».
Коли Кевіну поставили діагноз, парі порекомендували зустрічатися з іншими хворими та їхніми рідними в групі підтримки. Але це перетворилося на інше випробування: більшість пацієнтів – це літні люди, що прожили левову частку свого життя, виростили дітей, а для Ешлі та Кевіна – це болюче питання. «Розмовляти з людьми, що жили довше, ніж ми, і мали в житті трішки більше всього, ніж мали ми – це важко. Деякі люди сприймають дітей як належне. Я ж мрію бути матір’ю. Це важкий момент, з яким ми не змирилися». Подружжя хоче мати дітей, розглядає альтернативні шляхи.
«Те, що ми мали одне одного, зробило нас сильнішими»
Бувають часи, коли Ешлі не хоче виходити з дому. Вона боїться, що Кевін відчуватиме тиск із боку людей – вимушеність говорити про свій стан. «Я відчуваю тривогу, коли люди починають розмовляти з ним, – зізнається Ешлі. – Навіть якщо це його реальність, йому потрібна перерва від усього. Кевін не завжди хоче говорити про рак. Зараз йому особливо важко, бо це страшно».
Два роки боротьби з хворобою чоловіка не зробили життя простішим для Ешлі, але вона навчилася сприймати речі, як вони є.
«Я ніколи не почувалася настільки сильною, як зараз, – говорить жінка. – Я більш відкрита до людей. Кевін зміцнив мене, навчив справлятися з критикою, уникати негативу та концентруватися на позитиві. Маленька драма, речі, що трапляються з дня в день – це все не має значення. Найважливіше – бути поруч, підтримувати та цінувати одне одного, жити одне для одного. Дива трапляються. Ми не втрачаємо надії».
Шукайте деталі в групі Facebook
