Рік російських таборів, а потім названа сім’я: знадобилася спецоперація, щоб повернути мамі вкраденого окупантами сина
12-річний Євген тепер із мамою, жінка досі не може повірити, що змогла пройти складний шлях, аби повернути сина.
Україна шукає нові маршрути повернення незаконно вивезених до Росії українських дітей. Натепер відомо про понад 19 тисяч 499 наших дітей, які вивезені на ворожу територію. Жодного міжнародного алгоритму, який би гарантував повернення маленьких українців, на сьогодні не існує. Кожного разу це спецоперація, така була і для семикласника Євгена Благушина з Харківщини, йдеться в ТСН.
12-річний Євген тепер із мамою. Жінка досі не може повірити, що змогла пройти складний шлях, аби повернути сина. “Дитина поїздила по таборах російських”, – каже мама хлопчика Ірина.
Вони через Київ і Харків повертаються до рідного селища Борове, де вже два тижні на маму чекають ще двоє дітей. Борове – це їхній другий дім. Туди вони переїхали ще до повномасштабного вторгнення з окупованої Донеччини. У так званій “ДНР” досі живе мама Ірини, але коли росіяни дісталися Харківщини, переїжджати вдруге не захотіли. “В 15-му році поїхали з Донецької області, через 7 років наздогнали”, – каже жінка.
Історія вивезення Жені до Росії схожа на тисячі інших. Коли родина опинилася в окупації, росіяни почали пропонувати вивезти дітей до безпечного місця, і тоді здавалося, що це єдиний спосіб уберегти хоча б одну дитину. Старша донька не хотіла залишати маму, молодшому на той час було лише 5 років. “У Боровий і поруч снаряди, у знайомої до будинку прилетіло. Він до кінця вересня повинен був повернутися – і в школу, повинні були привезти додому”, – пригадує свою мотивацію Ірина.
Але у вересні Женя не повернувся, а коли Харківщину звільнили – можливості поїхати й забрати сина вже не було. В цей час росіяни перевозили Женю із санаторію до санаторію, з одного міста до іншого, дитина змінила 9 шкіл. Єдине, що заспокоювало Ірину, – із сином вона була на телефонному зв’язку.
Остання зупинка Жені в Росії була у Воронежі, його віддали до названої родини, де призначили тимчасову опіку. “Ситуація дуже дивна, він перебував у будинку сімейного типу, і це за живих батьків. Мамі, бабусі, яка перебувала на території, підконтрольній їм. Це маніпуляція, використання наших дітей, яких тисячами вивезли під соусом таборів”, – кажуть українські активісти, які допомагають повертати дітей додому.
Як повернути Євгена, за якими документами і яким маршрутом – волонтери і представники громадської організації шукали шляхи кілька місяців. “Є, коли дитину переміщують із табору до табору, є, яких влаштовують у прийомні сім’ї, і після того ще треба довести, що мама може виконувати обов’язки. Нам допомагають зібрати всі ці документи. Щоразу ми розраховуємо, які можуть бути ризики, і ми не можемо всі ризики врахувати”, – пояснює правозахисниця, директорка “SOS дитячі містечка – Україна” Дар’я Касьянова.
Ситуацію ускладнювало те, що в Ірини не було закордонного паспорта і був страх кудись далеко їхати і залишати ще двох дітей. Отже, з окупованої Донеччини до Росії по хлопця поїхала його бабуся з довіреністю від мами. А Ірина все ж таки наважилася поїхати за ним до так званої “ДНР”, і заради сина Ірина все ж подолала кордони кількох країн. “Польська, Фінляндія, Росія, Ростовська область і назад також – російський, білоруський, український”, – перераховує жінка кордони, які довелося перетнути, щоб забрати викраденого сина.
Узяти в заручники дітей та їхніх батьків – це один із методів гібридної війни, який використовують росіяни. Жодна світова організація не має тут гарантованого механізму впливу на країну-агресорку. Загалом до України за понад рік від повномасштабного вторгнення вдалося повернути лише 373 дитини. “Коли до мене звертаються батьки викраденої дитини, і я знаю, що цю дитину викрали до Росії, що вона на окупованій території, то я не знаю, до кого звернутися, щоб повернути цю дитину”, – каже уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.
Офіційно ж Україні відомо про понад 19 тисяч вивезених до Росії дітей. Проте за розрахунками експертів, дітей там набагато більше. “За нашими даними, цифри дітей, які проживали на окупованій територій від початку окупації РФ – приблизно 700 тисяч. Росіяни хочуть вивезти всіх українських дітей у статус з українського етносу до російського. Для цього Путін підписав два акти – один у травні 2022 року, де максимально спростив процедуру всиновлення українських дітей. Другий, яким він визнав усіх дітей на окупованій території як діти-росіяни”, – додає Дмитро Лубінець.
Українські чиновники та організації шукають шляхи повернення дітей додому. Адже, кажуть, зволікати не можна – і це доводить приклад Євгена. Рік тому він закінчив 6-й клас української школи і говорив українською, а зараз йому навіть складно зрозуміти питання.
“Ми розбирали із психологом, тут велика шкода ідентичності дитини – це намагання цю ідентичність знищити, якщо їй кажуть, що ти повинен забути про свою країну, про сім’ю, і ми будемо за тебе вирішувати, де ти будеш і з ким жити”, – пояснює Дар’я Касьянова.
“В цій історії важливо, що Ірина пройшла цей шлях, не побоялася осуду, почала повертати дитину”, – переконують волонтери.
Вже вдома, на Харківщині, де на нього чекали братик і сестричка, Женю впізнає їхній старий пес Босяк, і він витягає свого велосипеда, який чекав на нього майже рік.
Шукайте деталі в групі Facebook
