Мріяв грати у військовому оркестрі: історія загиблого героя з позивним “Музикант”

Останнім бажанням воїна було, щоб на прощанні з ним звучала його улюблена пісня.

22-річний Олександр Рицький мріяв грати у військовому оркестрі, а став взірцевим штурмовиком. Минулого місяця він розповідав ТСН, як разом з побратимами звільняє нашу землю від ворога. Нещодавно герой загинув під час артилерійського обстрілу під Бахмутом. Останнім бажанням воїна з позивним “Музикант” було, щоб на прощанні з ним грала його улюблена пісня. І родичі виконали його.

Про це йдеться в сюжеті ТСН.

Друзі згадують Олександра, як завжди позитивного парубка, завжди з усмішкою в яскраво-блакитних очах, але щедрого на міцні слова для ворога.

“Не знаєш, що тебе чека в тому кущі чи під тим деревом…. Як кажуть чи розтяжка чи який під*р”, – говорив Олександр в інтерв’ю минулого місяця, розповідаючи, як метр за метром штурмовики очищають українську землю від окупантів.

Його побратими кажуть, що в просуваннях на Бахмутському напрямку є велика заслуга Олександра.

“Мінометний снаряд попав прямо в будинок. В край будинку, в дах, де він сидів”, – розповідає про загибель товариша боєць ЗСУ на ім’я Василь.

Сашка у його рідних Бистричах знали ледь не всі. Під час останнього приїзду додому він дякував односельцям за збір на його авто.

“Він був дуже такою позитивною, спокійною, гарною дитиною”, – пригадує свого учня заступниця директора Бистрицького ліцею Лариса Боровець.

Ще навчаючись у школі, він обожнював музику. Тож після 9 класу пішов у музичне училище. Вчителі гадали, що повернеться до школи, в оркестр. Але натомість 19-річний Олександр підписав контракт із ЗСУ.

“Там дуже така смішна історія була: він мав попасти в оркестр, а попав у штурмову роту”, – пригадував його товариш Василь.

З позивним “Музикант” Олександр Рицький став взірцевим командиром.

“Зібрати людей, підготувати людей, довести їм завдання та повести у бій – він з цим усім справлявся, люди тягнулися, йшли за ним”, – пригадував боєць ЗСУ на ім’я Віталій.

За його словами, Сашко вірив, що скоро буде перемога, вірив в український народ. І жодного дня, кажуть побратими, не минало без його жартів і насмішок з російської пропаганди.

Сестра Олександра Віта Луцик каже, що він завжди був на позитиві, його неможливо було побачити сумним.

Рідним він ніколи не розповідав про війну і не згадував про високі нагороди, які отримував — “За мужність” та “За взірцевість у військовій службі””.

Загибель Олександра – це надважка втрата для усієї 80-ї бригади, каже його командир. “Він був справжній воїн, справжній патріот своєї країни, справжній друг. Він завжди був першим і назавжди з нами”, – говорить він.

Побратими кажуть, що уже поставили собі завдання — прикладати надлюдські зусилля, щоб помститися за смерть Олександра.

На прощанні з “Музикантом” грав духовий оркестр. І звучала його улюблена пісня – “Мене вже немає” гурту “Тартак”, яку Сашко просив увімкнути, якщо загине.

Шукайте деталі в групі Facebook