УКРАЇНА LIVE

З травня 2022 року КМІС у своїх власних опитуваннях регулярно ставить запитання щодо готовності населення до територіальних поступок для якнайшвидшого досягнення миру та збереження незалежності. Востаннє КМІС публікував відповідні результати в грудні 2023 року. Після цього ми повторно ставили запитання в лютому і травні 2024 року (важливо нагадати, що в травні опитування збіглося в часі із активними наступальними діями росіян на Харківщині).

Враховуючи інтенсивність попередніх обговорень, варто одразу звернути увагу на наступні методичні аспекти. Так, формулювання запитання звучить «З яким з цих тверджень щодо можливих компромісів для досягнення миру з росією Ви згодні в більшій мірі?», а респондента просили обрати одне з двох таких тверджень (при цьому різним респондентам твердження зачитувалися в різному порядку для зниження ефекту порядку):

«Для якнайшвидшого досягнення миру і збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких своїх територій» «За жодних обставин Україна не має відмовлятися від жодних своїх територій, навіть якщо через це війна триватиме довше і будуть загрози збереженню незалежності»

Ми окремо підкреслюємо, що перше твердження не містить в собі уточнення, які саме території можуть бути предметом поступок. Також мова не йде про офіційне визнання належності певних територій до Росії (наприклад, частина людей готові відкласти визволення окремих територій на майбутнє у більш слушний для цього час, але наразі не визнавали офіційної належності до Росії). Також у жодному випадку перше твердження не є тотожним «миру на будь-яких умовах» чи тим більше готовності до капітуляції. Зазначене твердження вимірює, наскільки в цілому українці готові обговорювати можливі параметри миру в контексті питання контролю територій. (Проте водночас оскільки реальність є складнішою, у другій частині пресрелізу представлені експериментальні дані, які краще проливають світло на ставлення українців до параметрів миру.)

На графіку 1 наведені відповіді респондентів. У період з травня 2022 року до травня 2023 року ситуація була відносно стабільною: близько 8-10% респондентів були готовими на територіальні поступки, а абсолютна більшість – 82-87% – стабільно виступали проти жодних поступок. Після травня 2023 року простежується поступове зростання частки тих, хто готовий до територіальних поступок. Так, до кінця 2023 року готовність до поступок зросла до 19%, у лютому 2024 року – до 26%, у травні 2024 року – до 32%.

Частка тих, хто виступає проти жодних територіальних поступок, відповідно, стабільно знижувалися в зазначений період. Водночас попри все станом на травень 2024 року більшість українців – 55% – виступали проти жодних територіальних поступок.

Графік 1. З яким з цих тверджень щодо можливих компромісів для досягнення миру з росією Ви згодні в більшій мірі?

На графіку нижче дані наведені в розрізі регіону проживання респондентів. Хоча у всіх регіонах порівняно з травнем 2023 року стало помітно більше тих, хто готовий до територіальних поступок, але при цьому у всіх регіонах таких – не більше третини. І також у всіх регіонах (зокрема, на Півдні і Сході) більше тих, хто виступає проти жодних поступок, ніж тих, хто підтримує поступки.

Графік 2. Готовність до територіальних поступок у регіональному вимірі

Для уникнення хибних ототожнень тих, хто обрав варіант «Для якнайшвидшого досягнення миру і збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких своїх територій», із «проросійськими настроями», нижче в таблиці наведені дані, як ці люди бачать відносини з Росією та якою бачать мету Росії у війні проти України.

Так, і серед тих, хто загалом готовий до поступок, 73% хочуть відгородження від Росії – щоб між Україною і Росією були закриті кордони, візи та митниці (аналогічний показник серед тих, хто проти жодних поступок – 79%). Щодо мети Росії, то ці люди трохи менше відчувають екзистенційність загрози, але і серед них 46% вважають, що Росія прагне знищити українську націю або здійснити фізичний геноцид (серед тих, хто проти жодних поступок – 68%). При цьому лише ті ж 5% поділяють дійсно проросійський наратив, що Росія «прагне здійснити денацифікацію і демілітаризацію без посягання на незалежність України».

Таблиця 1. Якими бачать відносини з Росією та якою бачать мету Росії у війні проти України ті, хто готовий / категорично проти поступок

% у стовпчику Готові до поступокПроти жодних поступокЯкими б Ви хотіли бачити відносини України з росією? Відносини України з росією мають бути такими ж, як з іншими державами – із закритими кордонами, візами, митницями 73 79 Україна й росія мають бути незалежними, але дружніми державами – з відкритими кордонами, без віз і митниць 16 9 Україна й росія мають об’єднатися в одну державу 1 0 Важко сказати 11 12 За Вашими відчуттями, якою є остаточна мета росії щодо України? Провести денацифікацію і демілітаризацію України без посягань на незалежність України 5 5 Збереження за собою вже окупованих територій без претензії на всю або більшість територій країни 15 3 Зміна влади та створення в Україні маріонеткової держави, яка буде у всьому слухатися Росію 16 11 Приєднання всіх українських територій до Росії із збереженням певної культурної автономії 7 5 Знищення української нації та національної самосвідомості, примусова асиміляція українців і перетворення в росіян 20 32 Геноцид та фізичне знищення більшості українців 26 36 Важко сказати 11 8 Ставлення до окремих пакетів мирних домовленостей

Після початку повномасштабного вторгнення в опитуваннях звичними стали запитання, наскільки українці готові чи ні до конкретних можливих поступок (наприклад, відмова від вступу до НАТО). Отримані результати є безумовно цінними для розуміння і загалом готовності до поступок, і визначення умовного «рейтингу прийнятності» поступок.

Проте такий підхід (коли ми для окремої можливої поступки ставимо окреме запитання) має свої недоліки. Насамперед проблема полягає в тому, що в реальності будь-які домовленості є пакетними та є, насправді, батогами і пряниками. Людина можна відкидати певну поступку, але якщо вона буде «запакована» у пакет з іншими, більш важливими аспектами, то такий пакет може хоч і без ентузіазму, але отримати схвалення.

Далі в пресрелізі наведені результати власного експерименту КМІС. Зазначений експеримент насамперед є ілюстративним, оскільки вимірів мирних домовленостей може бути значно більше (як і можливих варіантів кожного виміру). Ми же обмежуємося декількома особливо важливими моментами з їх більш рельєфними описами (наприклад, через виразну обережність щодо безпекових угод ми говоримо про членство або заборону членства в НАТО, оскільки «членство в НАТО» має більш рельєфне і зрозуміле сприйняття населенням). Можливо, надалі у когось з наших українських чи закордонних партнерів, які ознайомляться з цими результатами, з’явиться інтерес та ресурси для більш масштабного і детального дослідження цього питання.

Отже, ми розробили три можливі пакети, які включають в себе як позитивні, так і негативні аспекти для України. Для кожного респондента випадковим чином відбирався один пакет (split-sample). Запитання звучало так: «Є різні варіанти завершення війни. Зараз я зачитаю Вам один варіант, а Ви скажіть, як Ви би поставилися до нього. Використовуйте шкалу «я легко погоджуюся на цей варіант», «це буде важкий варіант, але загалом прийнятний» чи «цей варіант зовсім неприйнятний». Отже, цей варіант включає в себе…» («усередині» пакету для зниження ефекту порядку частині респондентів складові зачитувалися в одному порядку, частині респондентів – в іншому). Ми спеціально додали варіант «це буде важкий варіант, але загалом прийнятний», оскільки він у більш соціально прийнятній формі дозволяє людині висловити згоду на певний компроміс.

Самі пакети звучали наступним чином:

Пакет №1:

Росія зберігає контроль над усіма окупованими зараз територіями Україна відмовляється від вступу до НАТО Україна стає членом Європейського Союзу та отримує від Заходу все необхідне фінансування для відбудови

Пакет №2:

Хоча Україна офіційно цього не визнає, але Росія зберігає контроль над окупованими територіями Запорізької, Херсонської, Донецької, Луганської областей та Криму Україна стає членом НАТО та має справжні гарантії безпеки Україна стає членом Європейського Союзу та отримує від Заходу все необхідне фінансування для відбудови

Пакет №3:

Хоча Україна офіційно цього не визнає, але Росія зберігає контроль над окупованими територіями Донецької і Луганської областей та Криму Україна повертає контроль над Запорізькою і Херсонською областями в повних межах Україна стає членом НАТО та має справжні гарантії безпеки Україна стає членом Європейського Союзу та отримує від Заходу все необхідне фінансування для відбудови

На графіку нижче наведені результати для кожного пакету. Як можна бачити, варіант з відкладенням визволення окупованих зараз територій та забороною на вступ до НАТО, проте із вступом до ЄС, підтримують 38%, а для більшості – 54% – такий варіант є категорично неприйнятним. (Варто зазначити, що одне з опитувань КМІС раніше показувало, що цінність членства ЄС сприймається не тільки як соціально-економічний прогрес, але і як питання безпеки.)

Водночас якщо Україна отримає членство в НАТО (на додачу до членства в ЄС), то навіть із відкладенням визволення окупованих зараз територій 47% готові підтримати цей варіант, а категорично проти будуть – 38%.

А якщо Україна крім членства в НАТО і ЄС також зможе визволити хоча би Херсонщину та Запоріжжя, то на такий варіант будуть згодні (хоч і переважно як «важкий компроміс», оскільки інші території залишаться під контролем Росії) 57%. Категорично неприйнятним такий варіант буде для 33%.

Ці ілюстративні результати допомагають краще зрозуміти, як українці оцінюють різні підходи до миру. Важливо врахувати такі моменти:

Хоча українці є гнучкими і відкритими до дискусій щодо параметрів мирних домовленостей, але водночас однозначно не згодні на «мир на будь-яких умовах». Ставлення до розглянутих пакетів показує, що якби пакети включали нинішні вимоги Росії, то абсолютна більшість категорично відкинули би їх; Критично важливим, навіть пріоритетним, є питання забезпечення безпеки та захисту від майбутніх вторгнень. Попередні опитування КМІС показували дуже обережне ставлення до безпекових угод і наразі фактично лише членство в НАТО виступає для українців маркером надійності гарантій безпеки. Якщо це зараз є неможливим, тоді має бути конфігурація, якій українці дійсно повірять; Питання повернення всіх територій є болючим для населення. Опитування КМІС показують, що абсолютна більшість населення хотіли би відновлення повної територіальної цілісності. Проте частина можуть вважати це більш віддаленою можливістю і наразі скоріше намагаються «прагматично» дивитися на це питання. Ці результати показують, що повернення контролю над усією Херсонщиною та Запоріжжям у ближчій перспективі було би особливо бажаним для українців.

Графік 3. Є різні варіанти завершення війни. Зараз я зачитаю Вам один варіант, а Ви скажіть, як Ви би поставилися до нього.

 

Нижче на графіку дані наведені у розрізі окремих регіонів (потрібно враховувати, що в кожному регіоні було не так багато респондентів, що зумовлює вищу похибку на рівні окремих регіонів). Загалом серед населення всіх регіонів тенденції подібні. Більшість у всіх регіонах (зокрема, і на Півдні та Сході) відкидають варіант без членства в НАТО, але з членством в ЄС. Водночас у разі членства в НАТО стає більше тих, хто (хоча і без ентузіазму), але могли би прийняту таку домовленість (особливо у разі визволення Херсонщини і Запоріжжя).

Графік 4. Ставлення до можливих пакетів мирних домовленостей у регіональному вимірі

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Ми знову в ситуації, коли результати опитування можна трактувати або як «наполовину повну», або як «наполовину порожню» склянку. Для коректного трактування обов’язково треба враховувати контекст. У травні, коли ми в черговий раз запитували про готовність до територіальних поступок, повномасштабне вторгнення тривало вже понад два роки, росіяни почали масштабний наступ на Харківщині, затримки з постачанням необхідної зброї продовжували мати місце, Україну намагалися розхитувати питанням про легітимність Президента, набув чинності Закон про мобілізацію тощо. Тому те, що попри всі складнощі сучасних реалій більшість українців продовжують відкидати територіальні поступки, говорить, що склянка «наполовину повна». Безумовно, тривожні тренди є і на них необхідно виважено та конструктивно реагувати, але не варто і занадто драматизувати ситуацію.

Також важливо, що в контексті можливих «поступок» українці проти «миру на будь-яких умовах». Хоча амбівалентність у поглядах українців і є (і це – цілком нормальна ситуація для демократичних суспільств), але вона не така разюча, як її намагаються представляти, і результати опитування показують гнучкість українців у рамках можливого діалогу. Пріоритетною вимогою є безпека і дійсно переконливі гарантії. Якщо не буде переконливої безпекової конфігурації, українці не приймуть такий варіант. Сподіваємося, Західні друзі України та інші «коментатори» будуть більш інтенсивно доповнювати свої гуманістичні заклики до миру реалістичними пропозиціями забезпечення справжньої безпеки українців від подальшої російської агресії.

Водночас нам, українцям, необхідно дотримуватися рамок цивілізованого діалогу всередині країни щодо можливих сценаріїв розвитку ситуації. Як показують результати опитування, ті, хто в цілому готовий до певних поступок, також хочуть відгородження від Росії, насправді ненавидять її і розуміють екзистенційність загрози. Не варто записувати одразу таких людей у «зрадники» і підвищувати градус і без того занадто емоційних розмов. Проте ми також закликаємо і громадян, які з певних причин готові до поступок, зі свого боку цивілізовано підходити до комунікації. Наразі у багатьох українців їх позиція ототожнюється із скандальними заявами деяких українських блогерів. Вочевидь, блогери із сумнівною репутацією та відсутньою експертністю не можуть бути голосом цих людей.

Ми в опитуваннях бачимо багато точок дотику та наявність спільного фундаменту для абсолютної більшості українців. Ми всі маємо вести спокійний діалог один із одним, обмінюватись аргументованими міркуваннями і зберігати єдність української громадянської нації.

Упродовж 16-22 травня 2024 року і 20-25 червня 2024 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів два окремих власних всеукраїнських опитування громадської думки «Омнібус», до якого за власною ініціативою додав власне моніторингове запитання про готовність до територіальних поступок для завершення війни та про сприйняття окремих можливих мирних домовленостей. Методом телефонних інтерв’ю (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI)на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 1067 респондентів протягом 16-22 травня і 2008 респондентів протягом 20-25 червня. Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася Урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України (водночас у кожній вибірці близько 2% – це українців, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1% для результатів опитування, проведеного в травні. В опитуванні, яке було проведене в червні, проводився експеримент і 2008 респондентів були випадково розподілена на три еквівалентні підвибірки (644-694 респондентів кожна) (див. деталі нижче). Результати аналізувалися для кожної вибірки окремо і для кожної підвибірки похибка близько 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу», наводилися раніше КМІС.

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.