УКРАЇНА LIVE

Тема, про яку я хотів би зараз говорити дуже особиста та специфічна. Ми будемо торкатися речей, ще більш особистих і глибоких, ніж плотські стосунки. Ми будемо говорити про віру в Бога та чесність перед самими собою. Ми будемо говорити про нашу любов до себе, до свого партнера та про те, як зробити свої стосунки з Богом глибшими та змістовнішими. А відтак – наша розмова буде про те, як стати щасливими не тільки після смерті, але ще тут, у своїх життєвих обставинах. Спробуємо пошукати відповідь на питання: як із допомогою Господа та нашого подружнього партнера – , коханого чи коханої, наповнити власне життя справжнім сенсом. Отже, почнемо.

Що таке шлюб по своїй природі?

У позацерковному житті, чи як кажуть по-іншому «в миру», шлюб – це союз двох осіб чоловічої та жіночої статі задля певної мети. У різні часи та в різних народів сенс та значення такого союзу могли суттєво відрізнятися. Тут варто особливо підкреслити, що світська мета шлюбу завжди залежить від духовного, морального та інтелектуального рівня партнерів.

Для когось шлюб – це в першу чергу узаконене статеве життя. Для когось – це впорядковані домашні справи та побут – завжди гарячий борщ та свіжі пиріжки з часником. Інші одружуються заради дітородження та радощів батьківства. Іншим у шлюбі потрібен партнер-інтелектуал, із яким можна обговорювати пережите чи прочитане. Ще комусь потрібен партнер задля будівництва будинку та ведення господарства, або для спільних вічних розваг.

Звісно, не можна сказати, що в таких випадках партнер стає виключно засобом досягнення певних цілей, без уваги на нього самого. Все ж, у більшості випадків, світська оболонка шлюбу частіше надає нареченому чи нареченій цінність лише відповідно до того, наскільки якісно він чи вона справляються із покладеними на них обов’язками. Якщо не справляються – логіка та «здоровий» глузд дозволяє зовсім просто поміняти одну людину на іншу.

Саме тому в наш час спостерігається настільки вражаюча статистика розлучень. До вибору подружніх партнерів підходять із суто меркантильних, навіть цинічних підстав: Якщо ти будеш давати мені те, що мені в цей момент хочеться, я буду і надалі в міру сил створювати для тебе прийнятні умови проживання зі мною, намагаючись зробити наше співжиття максимально тривалим і комфортним. Якщо ж ти перестанеш задовольняти мої потреби – вибачай. Незамінних людей не існує.

Розуміння онтологічної єдності в шлюбі

На такому прикладі дуже добре помітно, якими фальшивими та хиткими з самого початку можуть бути стосунки, побудовані на егоїзмі та речах, що мають лише тимчасову цінність. Безперечно, що одружуватися заради статевих відносин хтось і може. Особливо в молодому віці. Але жити лише цією пристрастю все життя – не розумно, та й не можливо. Для нормального, повноцінного сімейного життя потрібно щось інше та значно більше.

Так само й з дітьми. Я цілком припускаю, що люди можуть одружитися заради спільної мети – народження дітей. Однак, якщо це станеться, метою життя таких осіб буде не власне життя, і не турбота один про одного, але гіперопіка власного потомства. Зазвичай, такі пари розлучаються як тільки діти виростуть, а ті діти виростають самозакоханими нарцисами, дощенту наповнені амбіціями та гординею, але цілком порожні та зіпсовані всередині.

Правда про церковний шлюб

Ключова різниця між світським і Церковним шлюбом полягає в тому, що для віруючих законний шлюб має безумовну цінність та авторитет, у той час, коли для людей не віруючих він є лише інструментом отримання певних благ і насолод. При першій-кращій нагоді його можна припинити, скажімо, пояснюючи це тим, що «не зійшлись характерами».

Для віруючих людей шлюб нерозривний і вічний. А відтак, сімейне життя людей, які цінують власні стосунки з Богом, має зовсім інший хронологічний, понад-часовий вимір. Але це не єдина ознака шлюбу, яка відрізняє ці два схожі зовні, але принципово різні за своєю природою феномени.

Оскільки ціль земного життя полягає в обоженні людиною своєї природи то, відповідно, ціль християнського шлюбу полягає в максимальному сприянні їй у цьому ділі. Незалежно від чеснот, культурного, інтелектуального рівня чи інших чинників, як самої людини, так її подружнього партнера, у кожної родини є спільне завдання: маленькою, домашньою Церквою звершувати власне спасіння та допомагати один одному в цьому.

І тепер зауважте: в той час, коли світські пари розлучаються через те, що «не зійшлись характерами», для віруючої пари кожна спільна проблема в стосунках це лише підстава для пошуку своїх недоліків та причин суперечки у самому собі. Будь-який конфлікт у віруючій родині це сигнал, що потрібно не зупинятися, а далі працювати й вдосконалюватися для власного та родинного добра. Там де атеїсти та пасивні віруючі ставлять крапку в своєму щасті, віруючі пишуть чергову кому та йдуть далі. Ось, очевидний плюс повноцінної християнської сім’ї.

Сімейне життя це не вічне свято, але й час величезних випробувань бідністю чи багатством, смертями чи хворобами близьких, славою чи ганьбою, фортуною чи постійними невдачами. Не всі можуть це здолати однаково мужньо.

Християнський шлюб – це союз чоловіка, дружини та Господа, Який їм у всьому сприяє. Метою шлюбу є духовно-тілесна єдність подружжя, взаємодопомога та взаємодоповнення на шляху до спасіння. Шлюб християн – єдність не двох, а ТРЬОХ осіб. Така сім’я – це триєдина благодатна єдність, що ґрунтується на любові. Там де чогось бракує в дружини чи чоловіка, Христос поповнює Своїм милосердям, співчутливістю та любов‘ю.

Зовнішня форма звершення Таїнства Шлюбу полягає в особливому богослужінні, чин якого формувався та поглиблювався впродовж тривалого часу. Не зупиняючись летально на його символізмі лише зауважу, що невід’ємним моментом такого чину є обіцянка вірності наречених один одному, дана перед священиком і всією Церквою. У відповідь на це визнання, їх союз благословляється на образ єдності Христа та Церкви. А далі, в особливих молитвах пресвітер від свого імені та ввіреної йому громади просить у Бога благодать чистої однодушності для нового подружжя та благословення на народження та християнського виховання дітей. Хоча, ціллю шлюбу є не дітонародження, але сам шлюб: взаємодоповнення, взаєморозкриття потенціалу наречених, єдність двох «у плоть єдину».

Багато пар, які живуть разом, свідомо утримуються від вінчання мотивуючи це цілком прагматичним висновком: Вінчання – це звичайний церковний обряд, один із сотень інших обрядів, який звершують над членами церкви. При цьому, він не дає жодних очевидних благ сім’ї, не позбавляє її труднощів, ніяк не вберігає від розлучення. Отже, Вінчання не створює сім’ю, а оцерковлює її, себто – надає їй «церковного зовнішнього вигляду» і все.

Чи дає вінчання в храмі гарантію від розлучень і проблем? Ні, звісно. У нього зовсім інші цілі. Під час вінчання вся Церква (я підкреслю, що тут мається на увазі не просто церква як будівля, а саме вся Церква, як Тіло Христове) молиться за подружжя та за його добру долю. Кожне Таїнство Церкви, а Шлюб тут не виняток, пропонує людям зернятко віри, яке далі потрібно зрощувати. І в Хрещенні, і в Миропомазанні, і в Священстві. Все це потенціал святості, який потрібно розвивати та вдосконалювати.

Вінчання відкриває парі зовсім інший вимір сімейного життя та пропонує для неї неймовірні перспективи. Однак, взамін вимагає від подружжя максимальної відповідальності та «дорослості». Люди повинні розуміти, що для будівництва людського щастя Господь іноді змушений послуговуватися людськими руками. Він хоче, щоб за своє щастя ми боролися, не очікуючи його як мани з неба.

Молода православна християнка, ще не одружена, написала так:

«Для мене Таїнство Вінчання- це насамперед один із кроків, через який ми наближаємося до Бога. Так як і в інших Таїнствах прикликаємо Божу благодать, так і тут. Найважливіше – це створення малої Церкви, це прообраз Трійці: чоловік, жінка та Христос. Для мене вінчання – це наче прийти до Бога і сказати Йому: “Господи, я люблю цю людину і хочу бути з нею все життя, любити її, служити їй при будь-яких обставинах. Прийди Господи і будь з нами, і допоможи в цьому доброму намірі, бо наші сили – одна неміч, і важко нам буде без твоєї допомоги…”