УКРАЇНА LIVE

Скит Манявський, що на Івано-Франківщині, називають ще українським Афоном. Відродившись утретє на початку 90-х ХХ ст. практично на людські пожертви, Манявський скит сьогодні є обителлю 8 ченців — найстаршому з яких отцю Паїсію — 22 роки.

Ці молоді юнаки в чернечих рясах проводять дні і ночі у молитвах, роздумах про Бога, рукоділлі та інших ділах милості духовної і тілесної. Сюди, до Блаженного каменя, незважаючи на те, що він і монастир розташовані в горах і добиратися по кам’янистій дорозі, яка переходить у плутану стежку, не так легко, щодня приходять люди. По благословення та зцілення. Як і сотні років тому.

БЛАЖЕННИЙ КАМІНЬ — ГОСПОДНІЙ ЗНАК

За народними переказами, саме з цього місця бере початок Манявський скит. У ХІІІ ст. сюди, в напрямку Карпат, прийшли два ченці з Києво-Печерської лаври в пошуках чудодійної води, яка б за своїми властивостями була схожою на воду з лаврських джерел преподобних Антонія і Феодосія. Господь привів їх до каменя з печерою, в якій було цілюще джерело. Облаштувавши в печері житло, ченці молитвами, водою, зібраними квітами і травами зцілювали хворих та немічних, через любов і в ім’я Ісуса Христа. Цей печерний скит і дав початок заснованому в 1281 році Хресто-Воздвиженському монастирю. Сюди, до Блаженного каменя, приходив за благословенням перший український король — князь Данило Галицький, за порадою та молитовною поміччю до старців у гірський монастир звертався герой Тухольки Захар Беркут.

Розказують, що вже в наш час в однієї жіночки з Маняви сталася вдома біда — загинула донька. Бідна осиротіла мати аж заслабла з горя, погіршився зір, можливо, й від безперервних сліз утворилася на обох очах катаракта, яку лікарі мали прооперувати. Шукаючи втіхи в молитві, жінка не раз приходила до храму у скит. Одного разу, прийшовши туди зранку, вона примостилася під природним кам’яним дахом — Блаженним каменем, де колись молилися перші ченці, і так в незвичайному спокої та умиротворенні просиділа до самого вечора. Уже збираючись додому, на мить затрималася в тому місці, де з кам’яної стелі капала вода. Один ковток утамував їй спрагу. Водою з другої долоні промила очі. Коли повернулася додому, здивовано помітила, що стала ліпше бачити. Наступного дня уже із самого ранку жінка збирала у жменьку цілющі крапельки і промивала очі, а губи шепотіли слова вдячної молитви Матері Божій, Ісусу Христу, Пантелеймону Цілителю.

Коли за днів п’ять прийшла до лікаря-окуліста, який призначав операцію з видалення катаракти, після чергового огляду «для порядку», він здивовано констатував: «У вас уже немає катаракти». …До Блаженного каменя ходять люди, щоб поліпшити зір, дівчата та хлопці несуть сюди свої обереги, іконки, стрічечки, записочки до Богородиці і Господа з проханням про щасливий шлюб, бездітні пари — вимолюють дитинку. «І з часом, — розповідає лікарка з Манявської амбулаторії пані Галина Живага, — жінки вагітніють і народжують діток».

НА МІСЦЕ ЯВЛЕННЯ БОГОРОДИЦІ ПРИХОДЯТЬ НАБРАТИСЯ СИЛИ

Приблизно в другій половині ХІІІ ст. з гір, від Блаженного каменя, ченці спустилися нижче, до річечки. Тут одному з ченців було явлення Божої Матері, яка показала, де вони мають збудувати церкву. Нині на цьому місці споруджено кам’яний хрест, біля якого довго стоять відвідувачі монастиря, простягши руки і відчуваючи вібрації цього благословенного місця. З-під землі, пробиваючись через бетонні плити, йде приємне тепло, легким поколюванням пронизує пальці, наповнює всю людину.

Кажуть, що від багатьох хвороб можна зцілитися, отак постоявши в цих вібраціях. Письмове свідчення про заснування монастиря Манявського скиту як чернечої громади датовано 1608 роком. Вихованці Афону, галичани Іван Вишенський та Йов Княгиницький, почали розбудову монастиря, перетворюючи його не лише на духовну обитель, й на фортецю на випадок ворожих нападів. У 1621 році монастир за проповідування віри християнської і благії діла отримав грамоту ставропігії від патріархів Константинополя та Олександрії, що давала унікальне в Європі право прямого підпорядкування патріарху царгородському.

У новому храмі, на місці зруйнованого в час радянського безвір’я, над царськими вратами висить ікона Божої Матері. Монаху, якому явився Її образ і він передав його на полотні, голосом уві сні було проголошено: «Я тебе відведу на Афон, куди ти маєш віднести цю ікону». Але замість далекої гори Афон чернець потрапив до храму Манявського скиту, і лише тоді голос змовк. Цю ікону Божої Матері вважають чудотворною, лише раз на тиждень, у неділю, і на великі свята після Богослужіння її спускають униз. Чудотворна ікона Божої Матері, чудодійні зцілювальні молитви, покаяння і причастя, благодатний дух самого Манявського монастиря допомагають прочанам позбутися душевних і тілесних недуг. «Одного разу під час Богослужіння, — розповідає пані Галина, — я була свідком, як хлопчик 10—11 років упирався, виривався від батьків і кричав не своїм голосом: «Не хочу! Не піду до причастя! Не смійте! Спасіть мене!», і лише коли його все-таки причастили, відразу заспокоївся». …

Ступивши за ворота, у двір Манявського скиту, немов потрапляєш в інший світ, з іншими вимірами і цінностями. По той бік воріт залишаєш все непотрібне, суєту, матеріальні проблеми, і лише хочеться постояти в храмі під молитвою, торкнутися старовинної кладки давніх фортечних стін, прислухатися до таємничого шепоту Блаженного каменя, умитися з нього водичкою… «Окропи мене ісопом — і я очищуся, омий мене — і стану біліший від снігу» (Пс. 50).