УКРАЇНА LIVE

У Сполучених Штатах більшість людей не порушують правил дорожнього руху та поводження в громадських місцях. Не тому, що всі такі виховані і законослухняні.

Як і в будь-якому суспільстві, серед американців є різні люди: відповідальні і такі, які виконують правила, бо знають: за порушення доведеться платити.

Втрачати ж гроші однаково не люблять ні американці, ні українці.

Тому на великій відстані від України, в містах, де є прекрасна інфраструктура та спільна відповідальність за спільні блага, я усвідомила, що єдина зміна в Україні, необхідна її громадянам, — це система правил, за порушення яких кожен, незважаючи на статус, платитиме високі штрафи.

Правила
У Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, понад 11 млн людей та понад 6 млн машин або сім автомобілів на десять дорослих. Лише 13,5% родин не мають машин. Ба більше: дві третини міського простору в окрузі призначені для транспорту. Отже, правила дорожнього руху надзвичайно важливі.

На дорогах майже не видно поліцейських, зате відеофіксація порушень працює в багатьох місцях. Така система має основну перевагу: дати хабар неможливо.

Натомість в Україні водії часто погрожують поліцейському його звільненням, бо “не відає, бідолаха, з ким говорить”. У США це неприпустимо: рівень довіри до поліції у 2016 році сягав 76% — порівняно з 2015 роком зріс на 12%.

Розмір штрафу за перевищення швидкості у Каліфорнії може сягати 360 дол залежно від складності порушення, але базова ставка — 70 дол. Надходження в бюджет за цією статтею покривають витрати на низку інстанцій.

Мінімальний штраф за непристебнутий пасок безпеки — 162 дол (в Україні — 51 грн), а для дитини — 465 дол. Платить його не лише водій, а й пасажир. У 2005 році в Каліфорнії почалася кампанія “Пристебнись чи заплати”, в результаті якої кількість пристебнутих зросла з 92,5% до рекордних 97,4% у 2014 році.

Тепер згадайте, скільки разів в Україні ви бачили непристебнутого водія таксі, який переконував вас, що це не обов’язково, бо він має багаторічний стаж водіння? У моєму досвіді таких щонайменше 70%.

Штраф можна не платити, але коли в кінці року водій оновлює щорічну реєстрацію, приходить час розплати. Потрібно купити новий страховий поліс, а його вартість зросте — наче лише на 100 дол, але за рік це вже 1 200 дол. Коли ж треба буде придбати нову машину, то виникнуть труднощі.

“Заборгованість” можна перевірити на низці сервісів, зокрема TruthFinder.com. Це відкритий пошуковий сервіс, який генерує дані з усіх веб-джерел. Тож плата за порушення висока, однакова для всіх і не підлягає оскарженню.

Однак не все вирішується грошима. Всі елементи системи пов’язані так, що громадянам невигідно порушувати правила. Наприклад, чималий перелік роботодавців вимагають “чисту” історію водія.

Без цього неможливо влаштуватися на роботу кур’єром, сантехніком, нянею. Очистити історію штрафів можна шляхом перескладання екзамену з водіння в онлайн-школі. Однак це можна зробити лише раз на 18 місяців і то не для всіх видів порушень: не входять порушення, вчинені в стані алкогольного сп’яніння.

 

Це стосується не лише перевищення швидкості, проїзду на червоне світло чи неправильно обраної смуги. Така система діє і для паркування. Там ніхто не паркується посеред тротуару, роблячи незручним прохід для пішоходів. П’ятнадцять хвилин стоянки у недозволену місці коштували нам 52 дол.

Тож спочатку були правила. Дорогі. Потім — звичка. Згодом — культура.

Спільні блага
Через підвищений ризик пожеж на відкритих територіях представники пожежних служб недавно обходили популярні місця для шашликів у Києві. Їх частіше запрошували до столу, ніж слухали правила погашення вогню та прибирання.

А от пляжі Маямі о 6 ранку під час масових пробіжок туристів і городян надзвичайно чисті. Курсує машина, яка збирає сміття з баків, але на піску не видно ні пляшок, ні обгорток, ні качанів. Штраф за сміття на узбіччі — 1 тис дол.

В Ла-Хойя, неподалік Сан-Дієго, на каменях ніжаться морські леви і пелікани, а на набережній відпочивають люди, які дотримуються простих правил: не палити, не вживати алкоголь (діє в усіх публічних місцях), не смітити, не приносити скляний посуд, не шуміти, не розпалювати багаття, не приводити собак.

Дотримуючись цих постулатів, кожен створює затишні умови для себе та інших.

До слова, коли у Лос-Анджелесі була посуха, міська влада закликала жителів міста економно використовувати воду і навіть фінансувала штучні газони, щоб уникнути додаткового поливання трави. Мер міста Ерік Гарсетті підписав у 2016 році розпорядження про зменшення використання води на 19% упродовж року.

Будівельні компанії отримали чимало вимог щодо проектування та будівництва. Тоді заборонили мити машини навіть удома, а штраф за порушення вимоги сягав 500 дол. Сусіди часто викривали правопорушників. Це може нагадати про непевні радянські часи і страх доносів, але так формується поняття спільного блага.

Вас ніколи не дивувало, як люди вдома ходять у взутті, в якому прийшли з вулиці? Не дивно, якщо там неможливо вступити в собачі екскременти. У США господарі прибирають і за гламурними собаками у курточці зі стразами, і за лабрадорами.

В Україні, коли ми проводили конкурс малих урбаністичних грантів, одна із заявок стосувалася вирішення цієї проблеми. Команда ініціаторів провела опитування жителів Львова. Серед відповідей була така: “У нас на вулицях і так брудно, екскременти моєї собаки великої різниці не зроблять”.

У Лос-Анджелесі культура прибирання є частиною кодексу городянина і регулюється штрафом 25-250 дол. Такий закон діє з 1978 року!

В Україні теж є такий закон, лише його порушення ніяк не карається. Саме ж прибирання сприймається українцями як приниження.

Турботу про комфорт для всіх я жартома називала там “ефектом червоного покривала”. Візьміть собі, але допоможіть нам, повернувши його! Поставимо для тесту в парку Шевченка? Через скільки часу їх розкрадуть?

Спільнота
У районі Бель Ейр, Лос-Анджелес, є невеличка протестантська церква. На вигляд зовсім не схожа на українські храми, але це не про релігію, а про спільноту.

Там не змушують вдягати хустки, не питають, чого прийшли. Крім служби, там створюють умови для гуртування громади. Є кав’ярня, багато столиків та квітів, заняття з йоги. Це такий собі відкритий публічний простір, який у Києві, до прикладу, важко знайти навіть у креативних осередках.

Серед задекларованих цінностей спільноти — “набагато більше, ніж бажання просто бути поруч одне з одним”. При церкві діє менторська програма, яка об’єднує безхатченків та команди волонтерів, корпорацій та інших організацій.

Такі центри вже зароджуються в Україні, скажімо, у храмі Василія Великого у Києві, де проводять виставки, концерти, зустрічі молоді. Проте явище це зовсім рідкісне.

Мене страшенно вразила кількість безхатченків у Сан-Франциско — місті, яке гуртує розробників інновацій та власників мільйонних стартапів. Це друге після Нью-Йорка місто за густотою безхатченків на квадратну милю — до 140 людей.

Місто виділило понад 1 млрд дол на програму з розвитку передмість, в рамках якої фінансуються проекти для безхатченків. Місцева влада запропонувала податкові канікули для таких компаній, як Twitter. Вони перенесли свої офіси на Ринкову вулицю — епіцентр скупчення безхатченків, щоб облагородити район.

Віддати десятину
У США на вулицях не побачиш людей із скриньками, які збирають пожертви на різні потреби. Водночас тут, здається, що б ти не купив, — усе дає комусь користь.

Придбавши шампунь однієї марки, ви будете певні, що бідна сім’я отримає мило. Злаковий батончик у популярній кавовій мережі допомагає рятувати дітей. На сайті компанії є статистика, яка розчулює: щороку від недоїдання помирають 2,6 млн дітей, це одна дитина кожні 12 секунд, і цьому можна зарадити.

Мережа Goodwill — гарна ілюстрація соціального підприємництва. Магазин використаних товарів дозволяє працевлаштувати вразливі групи населення: інвалідів, людей, які постраждали у природних катаклізмах та політичних кризах.

Goodwill налічує понад 160 організацій у США, Канаді та ще 13 країнах. Гроші за джинси для чиєїсь дитини можуть допомогти одинокій матері пройти тренінг, що в майбутньому дасть їй роботу, а старий комп’ютер дозволить засвоїти ази бюджетування та зекономити у майбутньому.

Godwill — це виграш для усіх. Привозячи книжки, одяг, посуд, електроніку, люди “списують” податки. Чи можна зазначити, що старе радіо коштувало 300 дол? Ні, бо на сайті є перелік приблизних цін на усі види товарів, які здають добродії.

В Україні з’явився схожий соціальний проект — магазин “Ласка”. Туди можна здати нові та старі речі, які потраплять у дитбудинки або будуть продані з благочинним наміром. Наразі їх у Києві лише два. Є також два контейнери для збору речей.

* * *

Україна з-за океану виглядає трохи іншою. За два тижні подорожі американськими містами моя Facebook-стрічка “гуділа” довкола трьох ключових тем: перефарбування арки Дружби народів у кольори веселки, бій Володимира Кличка з Ентоні Джошуа та обшуки в інвестиційній компанії Dragon Capital.

Українці, здається, таки експерти в будь-якій галузі, навіть якщо раніше цим не цікавилися. Нам бракує розмов про інновації, історії успіху, відкриття.

Чи можна обійти систему у США? Бажаючі є. Підхід же такий: помилка — не страшно, але свідоме шахрайство — халепа.

Цей текст не є висловленням сліпої любові до США. Радше гірке усвідомлення того, що, боровшись за гідність і заплативши найвищу ціну — людські життя, нам поки що не вдається запровадити прості правила і систему їх дотримання.