Дефіцит робочих рук: яких фахівців не вистачає в Україні
Робочих рук в Україні стає все менше. Позначається як загальне зменшення числа роботяг через непрестижність трудових професій, так і міграція найкращих профі за кордон на заробітки.
Дефіцит кадрів в Україні триває вже давно, і з кожним роком він тільки загострюється. Попит же на робочі руки постійно зростає. Тобто розрив між попитом і пропозицією стрімко збільшується.
“Потрібні різноробочі, будівельники, каменярі, малярі, слюсарі, столяри, теслі, сантехніки, монтажники, виробничі працівники, швачки тощо. За останній рік кількість вакансій потроїлася, але роботодавці не можуть знайти цих фахівців, їх просто немає на ринку”, – розповіла HR-експерт Тетяна Пашкіна.
Дефіцит робочої сили підтверджують і в самих компаніях. При цьому роботодавці помітили, що проблемою є і низька кваліфікація фахівців.
“Дефіцит, без сумніву присутній, і він пов’язаний не з кількістю, а з якістю. Місяць тому ми збільшили кількість постів на станції, відповідно, потрібні були додаткові співробітники для роботи на них. Відповіді на резюме ми в середньому отримуємо до десяти на день. Але лише один-два кандидата можуть підійти на запитувану посаду. Навіть якщо людина підійде, її може не влаштувати графік або інші наші умови”, – розповіла фахівець з роботи з персоналом автосервісу Юлія Миронець.
Підготовкою робочих у нас займається система профтехосвіти, це колишні ПТУ, нині ліцеї і коледжі. Як кажуть експерти, на перший погляд, там не все так погано. Навчальні заклади набирають достатньо абітурієнтів. Однак імідж цих закладів, як і робітничих професій в цілому залишається невисоким.
“Не вмієш працювати головою – підеш до ПТУ”, – класична “страшилка”, якою лякають старшокласників батьки, намагаючись прилаштувати їх хоч до якого-небудь інституту.
“У підсумку до училищ йдуть далеко не найздібніші і мотивовані. Далеко не всі випускники потім працюють за фахом. Хоча є винятки. Наприклад, перукарське, швейне. Тих же швейних цехів зараз багато, і випускники без роботи не сидять. Але престиж професій все одно втрачено”, – зазначила організатор Клубу репетиторів в Україні, педагог Олександра Руденко.
Як підкреслює президент Тьюторської асоціації України Сергій Вєтров, молоде покоління не зацікавлене “працювати руками”, тому профтехучилища нерідко починають навчати, наприклад, юристів, замість механіків, щоб якось зводити кінці з кінцями.
“Стипендія в ПТУ 8-12 грн/день, хто зможе прожити на такі гроші? Зараз ситуація така, що між молодими некваліфікованими кадрами і старими професіоналами утворилася величезна прірва. Багато в чому, це вина держави, адже вона не популяризує робітничі професії, тисне бізнес податками тощо. Тому не дивно, що багато фахівців вирішують виїхати працювати за кордон”, – розповів Вєтров.
Зарплати зростають
Навіть незважаючи на те, що дефіцитним фахівцям в Україні за останній рік підняли оклади на 20-30%, до закордонних зарплат вони все одно поки що не дотягують. Тому не дивно, що фахівці вважають за краще Польщу або Чехію, а не роботу на батьківщині.
“Там середня заробітна плата знаходиться на рівні 20-25 тис. грн. Чим більше фізичної роботи, тим більше платять. Хоча варто відзначити, що за деякими вузькими спеціальностях і наші оклади не поступаються закордонним”, – зауважила Тетяна Пашкіна.
Підвищення заробітних плат дефіцитним кадрам не могло не позначитися на цінниках самих компаній. Адже фонд заробітної плати – невід’ємна частина постійних витрат роботодавця.
“Зростання з/п співробітників – це один з факторів, яким аргументують підвищення вартості послуг, хоча він не головний і не єдиний. На підвищення цінників впливає і вартість сировини, енергоресурсів тощо. Проте, десь раз на рік-півтора у нас підвищується вартість нормо-години. Рік тому цей показник становив 280 грн, зараз 300 грн”, – зазначила Юлія Миронець.
Шукайте деталі в групі Facebook
