На його рахунку – 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. За своє недовге життя – рак забрав Івана Миколайчука у 46 років – він встиг не лише стати улюбленцем глядачів, а й завоювати звання душі українського поетичного кіно.
В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко» – казав про Миколайчука великий Параджанов.
У щасливій і трагічній долі українського актора й режисера Івана Миколайчука було все, щоб стати міфом не тільки національного, а й світового кінематографа, пише сайт 1576.com.ua.
Після показу «Тіней забутих предків» в Мар-дель-Плата на міжнародному кінофестивалі Миколайчука запросили на зйомки в Голівуд, та, зрозуміло, радянська влада не випустила Івана.
Пізніше «Тіні» заборонили, Миколайчуку таврували націоналізм і поступово відлучили від творчого процесу.
«Небажаними» стають «Пропала грамота», «Криниці для спраглих» за його участю. Далі – відмова від ролі, написаної спеціально для нього – Ореста з «Білого птаху з чорною ознакою».
Через політичну неблагонадійність звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли, а Державну Шевченківську премію актор та режисер отримав посмертно.
В кіно він дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє». В гарному обличчі, тонкій усмішці та приглушеному голосі героя молодого Миколайчука не можна непомітити якоїсь таємниці, недоказаності, глибини – тих рис, які ляжуть через 2-3 роки, в основу феномена особистості великого актора.
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Особливо кінострічка «Тіні забутих предків», яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука.
Й досі залишається загадкою, як у 1979-му Івану Миколайчуку вдалося втілити давню мрію – зняти свій фільм. «Вавілон ХХ» прозвучав як вибух в українському кіноматографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і нарешті Миколайчук-актор.
Хтось із кінокритиків назвав «Вавілон ХХ» трагіфарсом, хтось кваліфікував його стилістику як народне барокко. Зрештою такого оригінального фільму на кіностудії імені Довженка не з’являлося дуже давно. У 1980 р. картина завойовує приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, що сприймалося як «націоналістичний ухил» у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати. Хоч у нього й були спроби продовжити себе в режисурі. Однак, його стрічка «Така пізня, така тепла осінь» вже не мала такого успіху як «Вавілон ХХ».
У 1983-му були написані «Небилиці про Івана», а у 1984-му режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку «Небилиць…» було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.
Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. 3 серпня 1987 року Івана не стало.
Поховали Івана Миколайчука на Байковому кладовищі.
Таким чином, важливість цієї доплати важко переоцінити, оскільки вона допомагає значно покращити фінансове становище людей…
Реалізація закону вимагатиме суворого дотримання норм захисту даних та відкритого діалогу з громадянами, щоб подолати…
Обвал гривні? Експерти спрогнозували, скільки невдовзі коштуватиме долар. Здорожчання готівкового долара очікується вже до кінця…
У 2025 році чорнобильці зможуть отримати надбавки до пенсій в розмірі 2361 грн. Про це…
В Україні вже почали вручати повістки через пошту. Але суттєве покращення мобілізаційного процесу поки не…
Погода у грудні в Україні дійсно дивує. Спершу сонячно, потім захурделить чи заллє дощами. З…