Цікавий середньовічний спосіб, який досі рятує подружжя від розлучень

У середньовічній Трансільванії застосовували досить оригінальний спосіб сімейного консультування. Проте, дуже ефективний.
Мальовниче містечко Б’єртан, що лежить на північний захід від Бухареста і внесене до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, здається, застигло в часі.

Тут і досі пересуваються на запряжених конями візках, а на вкритій бруківкою центральній площі місцеві фермери продають свій товар.

На узгір’ї в центрі селища височіє церква XV століття, укріплена валом.

Усередині фортеці вздовж однієї з її стін є маленька споруда з кімнатою не більше за комору. Протягом 300 років пари, які були на межі розлучення, мали відсидіти в цій кімнаті півтори місяці.

Місцевий священик замикав їх у в’язниці, щоб вони владнали свої розбіжності та врятували шлюб.

Звучить дико? Але місцеві архіви свідчать, що такий спосіб вирішення сімейних проблем був досить ефективним.

Ульф Зіглер, чинний священик Б’єртана, розповідає:

Завдяки цьому благословенному будинку за три століття існування б’єртанської єпархії в нас було лише одне розлучення.

Сьогодні в темній тісній в’язниці – музей, а єдиними мешканцями є пара багатостраждальних манекенів.

Кімната з низькою стелею і товстими стінами обладнана досить скромно. З меблів тут є лише стіл і стілець, скриня для одягу і традиційне саксонське ліжко, зручно влаштуватися на якому могла би тільки дитина.

Оскільки метою ув’язнення було відновити стосунки, подружжя повинно було ділити все, від подушки і ковдри до скромної трапези на столі.

Трансільванські сакси – етнічні німці, які населяли територію сучасної Румунії, – сповідували лютеранство. Ця релігія дозволяла розлучення тільки за певних обставин, приміром, якщо чоловік чи дружина зрадили одне одному.

В усіх інших випадках парі рекомендували врятувати союз.

Таким чином, подружжя приходило до єпископа, який замикав пару у в’язниці. Там вони намагалися з’ясувати свої стосунки і помиритися.

Зіглер пояснює:

В’язниця була інструментом збереження старого християнського устрою в суспільстві.

У такий спосіб вона захищала жінок та дітей, чиє виживання залежало від повної родини.

Якщо пара розлучалася, чоловікові доводилося сплачувати колишній дружині половину своїх статків. Але якщо він знову одружувався, а потім розлучався, друга дружина залишалася ні з чим.

Однак сьогодні пари відчувають значно менше економічного і релігійного тиску під час розлучень.

Зіглер пояснює:

Причиною, через яку подружжя вирішувало залишитися разом, було не кохання. Це був спосіб вижити в складних економічних умовах.

Якщо пара протягом шести тижнів залишалась у в’язниці, вони не мали можливості заготовити достатньо їжі на наступний рік, і тому, щоб не померти від голоду, мали продовжувати працювати разом.

Зіглер, однак, упевнений, що ідея шлюбної в’язниці була би корисною і сьогодні. І він, до речі, не єдиний, хто так вважає. До священика вже зверталися пари, які хотіли би вирішити свої сімейні проблеми за допомогою в’язниці.

Зіглер каже:

У сучасних родинах дедалі менше часу залишається одне для одного, ми стали більш егоїстичними, ніж наші предки.

Ми страждаємо від самотності. Ось чому ми повинні більше розмовляти одне з одним, щоб розуміти, чого ми потребуємо і що нас об’єднує.