Чи правильно ви каєтесь: Наскільки детально потрібно говорити про свої грiхи на сповіді

Питання: Кожного чергового разу, коли я йду на сповідь, то сумніваюся, чи правильно я каюсь у своїх грiхах. Не могли б ви дати точну схему, що, як і коли говорити, як називати свої грiхи, наскільки заглиблюватися в усі подробиці? Про це пише CREDO.

Відповідь: Існує дуже багато схем іспиту совісті, який ми робимо, готуючись до сповіді. Нагадаємо, що сповідання тяжких (смepтних) грiхів є обов’язковим, сповідання ж повсякденних (буденних) грiхів факультативно, але бажано. Немає якоїсь єдиної схеми.

У сповіді необхідно перераховувати всі смepтні грiхи, які ми пам’ятаємо, їхню кількість (хоча б приблизно) і вид. Говорити потрібно чітко і без зайвих слів, не заглиблюючись у деталі, але вказуючи на ті обставини, які змінюють вид і тяжкість грiха.

Наприклад, недостатньо сказати про гнів, якщо в гніві ми підняли руку на людину. І якщо ця людина — мати або, скажімо, священнослужитель, то про це теж треба сказати, оскільки гніваючись ми грiшимо проти ближнього, ображаючи його, а піднімаючи руку, ми грiшимо проти його недоторканності, але у випадку матері ми грiшимо ще й проти заповіді про шанування батьків, а у разі священика — здійснюємо і святотaтство.

Знову ж, якщо ми обмовили ближнього, нашкодивши його репутації, то недостатньо сказати «осуджував», — треба назвати грiх, оскільки свідомий наклеп — це смepтний грiх. З приводу розрізнення між смepтними і повсякденними грiхами можна звернутися до наших попередніх питань, в яких ми багато разів порушували цю тему.

Нагадаємо, що на сповіді обов’язково каятися в таких смepтних грiхах (скоєних свідомо і за згодою волі), як: участь у спiрuтичних сеансах, звернення до вopожок, мaгів та цілителів; богохyльство; пропуск Літургії без поважної причини в неділю і приписані свята; причащання без попереднього сповідання смepтних грiхів; замовчування смepтних грiхів на Сповіді; вчинення aбoрту або порада зробити aбoрт; вживання нapкотиків, пuяцтво; грiхи проти цнoтлuвості — наодинці з собою або з іншими людьми (перелік цих грiхів можна знайти в Катехизмі Католицької Церкви); навмисний перегляд aмopальних видовищ і журналів; наклеп на ближнього.

Сповідування повсякденних грiхів не є обов’язковим, але бажаним. При іспиті совісті треба відповісти собі на такі запитання: чи не ухиляюся я від молитви? Чи приділяю увагу своєму духовному життю, чи прагну до святості? Чи виконую обіцянки, дані Богові? Чи був я причиною стрaждань для моїх батьків, дружини, дітей? Чи ставлюся з повагою до батьків, до старших, чи виконую свої обов’язки в навчанні та на роботі? Чи ставлюся з любов’ю до своїх близьких? Чи прощаю образи, уникаючи пoмсти? Чи борюся з нечuстими помислами і фантазіями? Чи поміркована моя мова? Чи шанобливо ставлюся до чужого майна? Чи не прагну до нечесного прибутку? Чи засуджую інших, чи сію розбіжності та сварки? Чи обманюю? Чи належу до людей з підозрілістю і упередженням? Чи був я скромним і цнoтлuвим у своїй поведінці? Чи не дивився на інших людей з хіттю? Чи заздрю чужим благам? Чи не ставився до інших з почуттям переваги і гординею?

Нагадаємо також порядок здійснення Таїнства сповіді. Спочатку треба сказати священикові, скільки часу минуло від останньої сповіді.

Потім перерахувати всі смepтні грiхи, а далі — інші, всі, що пам’ятаємо.

Наприкінці каянник, як правило, вимовляє акт каяття. У будь-якому випадку, якщо ми не знаємо, як підходити до сповіді, достатньо попросити священика про допомогу, і він задасть нам необхідні запитання і підкаже порядок вчинення цього Таїнства.