Не тому Петрові повірив
– Допоможеш? – Дмитро Іванович підморгує. Кладе шоколадку мені в сумку. – У центрі адміністративних послуг скажеш пару слів кому треба – щоб мене без черги прийняли. А я в боргу не лишусь.
З батьком знайомого зустрілися в центрі міста. І він пообіцяв розповісти ceнсацію для журналістського розслідування. А також, скаржиться, що два місяці не може зробити біометричний паспорт. А в цей час в Польщі працедавець пропонує вигідну роботу і чекати буде ще два тижні.
– По паспорт чергу займають із п’ятої ранку. І то всього десяток людей можуть подати документи, – каже. – А решта записуються через інтернет, і місяцями чекають. Ти ж маєш досвід, як ту систему обійти. Допоможи, будь ласка.
Вони ж закордонні біометричні паспорти з сім’єю зробили півтора року тому. Ще до прийняття безвізового режиму з Євросоюзом. І тоді черг не було.
– Не всі такі довірливі, як ти, – зітхає чоловік. – Навіть коли президент оголосив про безвіз – не повірив. Але от коли кум зробив собі біометричний паспорт і його випустили за кордон – зрозумів, що Петро казав правду.
Але я прощаюся з Дмитром Івановичем і віддаю шоколадку. І кажу йому, що нічим не допоможу.
А вже за тиждень він телефонує:
– Таки пішов у ту установу. Якийсь чоловік, назвався Петром і пообіцяв провести без черги. Він сказав, що знає потрібних людей. І узяв аванс – 500 гривень.
– І що? – питаю.
– Обманув. Так мені й треба. Не тому Петрові повірив.
Автор – Ольга Швед, колонка Gazeta.ua
Шукайте деталі в групі Facebook
