Інцидент у таборі на Черкащині: жінка змушена була забрати дитину через погане самопочуття
Хлопчику стало погано у таборі «Козацька Фортеця», що на Черкащині, проте відвезти його з таборування в лікарню так просто не вдалося. Про умови перебування в таборі та якість медичного огляду скаржиться киянка, журналістка Ніна Курята, передає Прочерк.
Нижче подаємо її опис ситуації з «Фейсбуку»:
«…як мій Іван побував у таборі “Козацька фортеця”. Якщо коротко – його я забрала достроково з гострим спастичним ентероколітом.
Десь на 4-й день перебування в таборі (в минулу неділю) він мені подзвонив з медпункту (бо взагалі можна дзвонити тільки батькам о 14-15 і 20-21 годинах, і тільки до курінних, а вони вже позвуть дитину) і сказав, що йому там погано, болить живіт і чи не можу я його забрати. Я почала вмовляти, що ти ж мужик, ну що значить болить живіт, нічого ж більше немає тощо.
Наступного дня, в понеділок, він мені подзвонив в сльозах, що живіт болить, йому дають но-шпу. Я поговорила ввечері з медсестрою, вона каже “Ми йому вкололи Спазмалгон, спостерігаємо 20 хвилин”. Я кажу: ви давайте не спостерігайте, а їдьте в Смілу в лікарню, поки не стемніло (було 20.30), раптом це апендицит. Медсестра погодилась.
Передзвонюю за півгодини – бере трубку “лікар” (цензурних слів до цієї людини в мене немає). Я питаю: ну що, повезли Івана в лікарню?
– А зачем его возить?
– А вдруг у него аппендицит?
– Ну, вы понимаете, это же если его везти – это я должна с ним ехать? ИХ МНОГО, А Я ОДНА.
– Ну да, вообще-то это – ваша обязанность.
– А чем я должна его везти? Вы думаете, это так просто покататься? Это же надо какую-то машину… Или скорую вызывать…
– А у вас разве не предусмотрен сценарий на такие случаи?
– (щось там белькоче про “их много, я одна”)
– Так что, мне попросить знакомых в Смиле организовать машину?
– О, ВОТ БЕРИТЕ ЕГО САМИ И ВЕЗИТЕ (!)
Я кажу: взагалі-то на час табору відповідальність за життя і здоров’я дитини лежить на таборі, я в Києві, ви – там, ви – лікар, що це ви мені таке говорите? Тим часом чую, Іван каже: тьотя Аня (медсестра) вже пішла домовлятися за машину. Лікарка:
– О, ну вот пусть тетя Аня и везет.
Звозили до Сміли, оглянули, призначили Еспумізан. Його чомусь не купили.
Наступного дня у Івана був День народження. Віе уже три дні не міг нормально займатися фізнавантаженнями, ходив тільки в столову і медпункт. Знаючи, що в дитини проблеми з животом, йому подарували 5 пачок СУХАРИКІВ ЗІ СМАКОМ ХОЛОДЦЮ ТА ХРОНУ!!!!!!!
А ще лікарка (яку діти називали каргою, бо дуже зла) вишвирнула його за шкірки з медпункту, коли він хотів побути (чи переночувати) в цьому медпункті (фактично, це палатка). Вона його хотіла відправити в ізолятор, а він каже “я не піду, бо там можу ще й заразитися” – і вона його тупо фізично виштовхала.
Через три дні цих слів по телефону я вирішила, що дитину треба забирати. Дзвоню медсестрі – вона каже “о, і купіть заодно мікроклізму в аптеці, бо ЛІКАРКА ЗАБУЛА ЗАМОВИТИ”.
Я приїхала, одночасно хтось ще привіз ту мікроклізму (дитина не ходила в туалет чотири дні, отримувала но-шпу і лактулозу, від якої розпирає кишечник, але йому це не помагало). Лікарка – ні слова, ні півслова.
Адміністратор табору:
– Ви нас вибачайте за таку лікарку, це вона в нас на заміні, ми її покараємо обов’язково, але зараз замінити не можемо. Якщо у вас до неї є питання – ідіть і говоріть з нею самі.
– А про що мені з нею говорити? Що не можна говорити з батьками в стилі “берите и везите его сами”???
– Ну, до табору у вас претензії є? Бо лікарка – це ж не табір.
– Та ні, наче нема.
Іван тим часом робить зізнання: в той день, коли почав боліти живіт, він спочатку з’їв купу цукерок (це він уміє), а тоді діти десь разом наїлися зелених яблук. Я розумію, що мозок треба включати, але якщо діти це робили масово – де в цей час були дорослі? Когось “пронесло”, а когось і в лікарню покатали.
Дитина сходила в туалет, збираємо речі. Адміністратор несе мені листок і дискує заяву. Доходимо до “забираю достроково дитину у зв’язку з…”, я пишу “зі станом здоров’я!. А він каже: так уже ж все нормально! Я кажу, чекайте, ми ще до Києва не доїхали, я не знаю, що мене там жде. А він мені:
– ЯКЩО У ВАС ПРЕТЕНЗІЇ ТІДЬКИ ДО ЛІКАРЯ, ТО ЦЕ – ОКРЕМО ВІД ТАБОРУ. А В КІНЦІ ЗАЯВИ НАПИШІТЬ “ПРЕТЕНЗІЙ ДО ТАБОРУ НЕ МАЮ”.
І я пишу. Десь на задньому плані мозку проноситься думка, що це неправильно, що цю лікарку призначала не особисто Уляна Супрун, а таки табір. Але в машині сидить Іван з хворим животом, мені хочеться пошвидше звідти виїхати, і я пишу “претензій не маю”. По ходу, це – єдине, що адміністратору треба.
По приїзді додому ми не спали дві ночі. Іван прокидався по два рази, в нього дуже болів і пік живіт, но-шпа не помагала. На другу ніч викликали швидку, йому робили укол. 28 червня – вихідний, але довелося в приватній клініці робити УЗД і йти до лікаря, а наступного дня – в приватній лабораторії здавати аналізи. Діагноз – гострий спастичний ентероколіт, кров показала ознаки зневоднення. (Потім мені сказали, що води там було не вдосталь, а компоти і відвари давали пити лише тим, зто брав з собою кружки, а про це не говорили, і новачки не взяли).
Табір обійшовся мені в 5500 грн, дорога – ще в 500. Забирала я його назад за комерційними розцінками, майже як за таксі. Обстеження, аналізи і ліки обійшлися мені в 3500 грн. Дитина ж отримала тиждень болів у животі, періодично – гострих, кілька безсонних ночей, лікарку, яка його виштовхала з медпункту, сувору дієту і купу ліків.
Зараз читаю кілька відгуків батьків з цієї ж зміни про бездушність лікарки і про те, що діти рвали і поносили по кілька днів, і розумію, що моєму ще пощастило, що він не заразився чи не отруївся. Адже в лікарню під крапельницю дітей не возили. Я чула з “лазаретного” намету страшний кашель. Іван казав, що в їхньому наметі хлопчик з бронхітом продовжував ночувати, бо в “лазарет” лікарка брала тільки з температурою.
Я навіть не знаю, що я можу зробити, окрім цього посту. Так, у мене є заключення лікарів. Але що це мені дасть? Судитися з табором за якісь гроші? Це смішно. Ну і, як ви вже знаєте, “претензій до табору не маю», – пише киянка.
Шукайте деталі в групі Facebook
