“Олег повівся на натяки матері не тому, що повірив, що син не його, а тому, що гуляти став – дівчина у нього на боці з’явилася”
– Одружуюся, – сказав батькам Олег. Тамара Василівна жалісливо подивилася на сина, Микола Петрович нахмурився.
– Не бачу радості на обличчях, – здивувався син.
– Тільки з армії прийшов, ще й не відпочив, а вже хомут на шию вішаєш, – заголосила мати, – двадцять років тобі, погуляв би хоч трохи.
– Так нагуляли ми вже зі Світланою, вaгiтна вона.
Тамара Василівна ахнула, Микола Петрович встав і пішов курити.
– Коли ж встигли три місяці як дружите!
– Ну, мамо, сама розумієш, справа ця нехитра.
Поохала, Тамара Василівна змирилася з положенням, що син скоро одружується і через півроку стане батьком, а вона бабусею.
Світлана – майбутня невістка – дівчина з простої сім’ї, яка виросла без батька, – виявилася поступливішою невісткою, працьовитої і завжди в гарному настрої. Молоді жили у батьків Олега; щовечора вaгiтна дружина зустрічала його з посмішкою, метушилася, щоб нагодувати, при цьому щебетала, як пташка.
– Ну, ще б пак, – тихо говорила Тамара Василівна своєму чоловікові Миколі Петровичу, – гoлoта, а такого хлопця відхопила.
Коли нapoдився Ванюшка, Тамара Василівна майже змирилася з вибором сина, гуляла у дворі з онуком. Ванюшкi вже було років зо два, коли знайома з сусіднього будинку, як би ненароком сказала Тамарі:
– Ось дивлюся на Іванка і нічого спільного з Олегом не знаходжу.
Тамара могла б обуритися, але промовчала, бо такі думки і її відвідували.
– Свєтка ж до Олега з Мишком Карповим дружила, – продовжувала всезнаюча знайома, – ти хіба, Тамара, не знала?
Увечері того ж дня Тамара поділилася своїми підозрами з чоловіком, але той відмахнувся від неї. Його все влаштовувало: син одружений, онук росте, будинок для сина будується.
Але Тамара не заспокоїлася. Всякий раз знаходила момент, щоб, як би випадково натякнути синові, що Свєтка йому не дівчинкою дісталася. І Олег повівся на всі натяки матері. Прислухався він до неї не тому, що повірив, а тому що гуляти став від Свєти, – дівчина у нього на боці з’явилася. Але до сина придивлятися став, і теж помітив, що подібності немає.
Їдкі слова, – вони сильніше зброї, – руйнують відносини повністю, залишаючи лише руїни. Ось і Олег висловив кілька разів підозри і усміхнена Світлана, зневірившись переконати чоловіка в зворотному, зібрала свої речі і пішла до матері.
Дорога була розчищена, і Олег зійшовся з Оксаною – своєю новою подружкою. На той час будинок був добудований, так що молоду дружину привів в новий будинок. А Світі нічого не дісталося.
Тамара Василівна, задоволена тим, що вийшло по її, з розпростертими обіймами зустріла нову невістку, – дівчину з повної сім’ї. У Оксани був уже власний автомобіль і як придане дорогі меблі в подарунок від її батьків.
Через рік наpoдилася донька Елечка, тому три роки Оксана нічим не займалася, крім дитини. Тамара допомагала у всьому. А коли внучці виповнилося п’ять років, Тамара Василівна нарешті стала помічати, що вся робота по дому на її сина і на ній.
Одного разу Тамара прибирала в будинку сина, дивуючись, звідки стільки бруду накопичилося, ну і, природно, потихеньку бурчала, що треба бути акуратніше, не запускати будинок. Оксана в цей час сиділа на веранді і фарбувала нігті.
– Ну, хіба так можна, молода ж, не запускай будинок, прибирай, не розкидай речі, – примовляла Тамара Василівна.
Оксана, не відволікаючись від свого заняття, байдуже сказала, коли свекруха черговий раз прошмигнула в комору:
– Закрити тебе в ній чи що
Тамара завмерла на місці, не вірячи своїм вухам: – Це мені чи що? – запитала вона, щоб переконатися, що невістка дійшла до такого нахабства.
– Тобі, тобі, набридла, гундиш тут.
Тамара рот відкрила від здивування і вперше за всі роки побачила істинне обличчя невістки. Лаятися з нею вона не стала, але додому пішла з важким серцем. А днями зустріла колишню невістку Світлану з онуком Ванею. Побачила онука і їй знову стала недобре: Ванюшка – вилитий Олег.
Вдома поділилася з чоловіком своїм відкриттям, а той сказав, що він завжди вважав Ванюшку своїм онуком. Тамара стала дзвонити Світлані і запрошувати в гості: – Нехай хоча б Іванко приходить.
Світла відпускала сина, не в силах більше ображатися на свекруху, все ж рідні дід з бабусею її синові.
Повертаючись одного разу з онуком Ванею з магазину іграшок, зустріла стару знайому з сусіднього будинку.
– Ой, а Іванко-то у вас – копія Олег. Треба ж, такі схожі!
– Пам’ятається, ти зворотне говорила кілька років тому, – підковирнула Тамара, – пам’ятаєш, як на Свєту наговорювала?
Сусідка здивовано подивилася, посміхнулася і сказала: – Ой, навіть не пам’ятаю, може і брякнула чого, ти вже вибач, неув’язочка.
Тамара Василівна поверталася додому в роздумах: «Для цієї бовтунки просто неув’язочка, а тут майже все життя змінилася. Світлана ніколи б так не сказала мені, як Оксана тоді, обіцяючи закрити в коморі. Перша невістка завжди поважала її. Але Свєту не повернути, добре, що хоч з онуком бачитися стали. Сина проти Оксани не налаштовувала, він їй у всьому вірить. Та й онука в сім’ї сина зростає. А на кого вже там Елечка схожа, навіть думати не хочу, вистачить мені того, що з Ванею кілька років не бачилися.»
Вдома Микола Петрович помітив сумний вираз обличчя чоловіка: – Чого така похмура, про що думаєш?
– Та так, – відповіла Тамара, – про життєві неув’язочки, хай їм грець.
Шукайте деталі в групі Facebook
