“Ми кохаємо одне одного і одружимося, а те, що він не розлучається з колишньою – це формальність!”
– І вона мені, уявляєш, заявляє: «Ти лізеш в чужу сім’ю! Так не можна! На чужому нещасті щастя не побудуєш!», – емоційно розповідає знайома, Інга. – Я їй кажу, мамо, ти в своєму розумі, в яку сім’ю я лізу?! Іван з дружиною не живе чотири роки! Немає там ніякої сім’ї! А те, що не розлучилися вони, так це формальність! Розлучаться в будь-який момент, їм тільки до РАЦСу дійти треба.
Інгі нещодавно виповнилося тридцять два, вона симпатична, струнка, цікава дівчина. Працює, давно живе окремо в своїй квартирі, водить автомобіль. І в особистому житті, вважає Інга, у неї теж все в порядку: ось уже півтора року вона зустрічається з Іваном.
У них чудові стосунки, вони розуміють однеин одного з півслова. Іван піклується про Інгу, проводжає-зустрічає, всіляко залицяється, влаштовує милі сюрпризи. Він веселий, товариський, щедрий, легкий на підйом, і багато подруг Інгі відверто заздрять.
Втім, далеко не всі подруги знають про проблему: Іван одружений, точніше, не розлучений.
– Так це не проблема зовсім! – відмахується Інга. – Він не розлучається просто тому, що йому тупо ліньки і ніколи займатися паперовою тяганиною. Треба вибирати день, відпрошуватися з роботи, їхати подавати заяву. Ні, коли буде треба, він з’їздить. Але просто так ох як не хочеться робити стільки зайвих рухів тіла, і я його розумію!
З дружиною Іван роз’їхався близько чотирьох років тому, але розрив стосунків так до сих пір офіційно не оформив. У них спільний син-п’ятикласник, у вихованні якого Іван бере участь: регулярно спілкується по телефону, кілька разів на місяць бере погуляти на батути або в аквапарк, дарує подарунки, ну і, звичайно, дає дружині гроші на утримання хлопчика.
Аліменти, точно так же, як і розлучення, офіційно не оформлені. Все відбувається добровільно.
– Ми з дружиною давно чужі люди! – пояснив Інгі Іван. – Вона хороша жінка, просто ми різні. І з самого початку такі були. Одружилися через дитину, але разом все одно жити не змогли. З тобою у нас все буде інакше!
Іван навіть пропозиція Інгі зробив, обручку подарував в романтичній обстановці. Правда, дату весілля поки, зі зрозумілих причин, не обговорювали. Але обоє знають – як тільки, так відразу.
– Ти ненормальна! – зітхає мати Інги, Марія Миколаївна. – Обручку подарував! Ти хіба не розумієш, що це смішно в даній ситуації? Він не вільний! І ти йому не потрібна, інакше ось так тягнути кота за хвіст він би не став. Дружина, з якою він не живе, йому потрібніша за тебе. Потім, де гарантія, що «не живе»? Те, що вони ночують в різних квартирах? Ну ну.
Інга знає, що з дружиною Іван спілкується тільки на тему дитини: та дзвонить, коли що-небудь потрібно. Купити, забрати, зустріти, відвезти. Іван майже ніколи не відмовляє, і Інга таку поведінку вітає: дитина – це святею
А ви як вважаєте, може мама дійсно має рацію?
Шукайте деталі в групі Facebook
