“Божий план”: зворушлива до сліз притча
Ми кажемо, що дивно, У світі буває. Поганий живе – А хороший вмирає. А ця людина така золота, Вона добра – та бідна вона. А той поганий живе і жиріє І щастя має, і не хворіє.
А таку гарну дівчину, Збила машина. А поганий живе, Хоч він, як скотина. Цей руку зламав, Того електрика вбила… В чому тут справа, У чому причина? Вам відповідь я розкажу. Було це давно, я так вам скажу: Жив на світі один чоловік, Було йому не багато ще літ. І був він побожній, і Бога любив, А Бог захотів, йому тайни відкрив. А ви послухайте люди його, Що він розповів, а це було давно: Був я у дома, чув голос згори, Сам Бог промовив до мене тоді: «Завтра у дома ти мусиш будь, Із моїм ангелом рушити в путь.» І справді в ранішні години, Лиш тільки я прокинутись встиг. Ангел у вигляді людини, Прийшов до мене на поріг. І так сказав: «мене прислали, З тобою треба мені будь. Відкрити тобі Божі плани, Скоріш рушаємо у путь.» І ми пройшли багато шляху… Зустріли слуг пана одного. Вони нас запросили зразу, На обід до пана цього. А пан розбагатів недавно, Бо скарб великий розкопав. Тому бенкет робить шикарний І всіх запрошує на бал. А там усіх він пригощає, Усіх цілує, обнімає. Гроші й дарунки роздає: Велике щастя в нього є.
А сам говорить, щоб нікого, Не випускали з дому цього. Бо ввечері пан буде сам, Всіх пригощатиме вином. Вино чудове, дороге, Воно заморське є якесь. А справа саме не в вині, А в чаші, в чаші золотій. Бо чаша ця безцінна є, В світі немає їй ціни. І сталось тут найголовніше, І сталось тут найжахливіше. Мій Ангел – цей Божий слуга, Цю чашу у мішок хова. І треба – каже нам тікати, Щоб не змогли нас наздогнати. І ми побігли, а в дорозі, Я запитав у слуги Божім: «Навіщо чашу ти узяв, Та ти згрішив, бо ти украв. А Ангел так мені сказав: «Мовчи, бо час ще не настав! А зараз йдем у цю хатинку, Нам треба переспати нічку.» Хатинка бідна там стояла, Подув би вітер – вона б впала. Ласкаво двері нам відкрили, Вечерять щиро запросили. Поївши, спати положили, Бо люди добрії там жили. Але під ранок Ангел каже: «Вставай, бо нам потрібно йти. Бере мішок і виходи.» А Ангел сам взявши вуглинку, Бере і палить ту хатинку. А ми у гори поспішили, Присіли, трохи відпочили, Аж бачу хату ту в вогні. Сказав я Ангелу тоді: «А зараз, що ти наробив? Навіщо хатку ти спалив? Хороші люди там жили, Навіщо наробив біди?» А Ангел так сказав мені: «Мовчи, бо час ще не настав!» А нам з тобою треба йти. Ось там за сивою горою, Повернешся до дому свого. І ми розійдемось з тобою, Та, щоб туди хутчіш дійти, Провалля треба перейти. Дороги я туди не знаю. Ось там хатинка, Йдем спитаєм. З хатинки жіночка виходить, Питає: «Чим допомогти?» – Не можем стежку віднайти, Провалля хочем перейти. – Не має мужа зараз вдома, Мій любий синку, до мене йди. І людям цим через провалля, Стежинку в горах покажи» А хлопчик гарний, такий забавний, Нас до стежиночки привів. І тут цей – слуга Божий, Та хто б подумати це б зміг. Бере й штовхає цього хлопця І хлопчик падає униз. Провалля це таке глибоке, А хлопчик ойкнути лиш встиг. Із жахом вниз я подивився, Лежало мертве тіло там – І мене дух перехопило: Це вже занадто – це фінал. Там украв, там підпалив, А тут ще й хлопчика убив. І після всього цього, Ти ще й кажеш, що від Бога. До мене з неба ти прийшов! Та ти є злодій, ти палій. Так ти ще й вбивця, хлопця вбив! А Ангел каже: «замовчи! І Бога краще не гніви, Сядь, заспокойся, віддихни, Бо знаю зміниш думку ти. Тобі я зараз розкажу, Всю правду тобі одному. Почнем спочатку – чашу вкрав, Її пан добрий відкопав, А закопав пан злий. Який нікого не любив, Він був багатий і хотів, Скарби сховати від усіх. А чашу ту він отруїв. Ось ти уяви собі, Скількох людей я спас тоді. Коли я чашу ту узяв… Оце такий був Божий план. А хатку ранком я спалив, Добро цим людям я зробив. Після пожежі на місці цім, Знайдуть вони повно скарбів. Ти ж бачив люди добрі ці, Нагороду получать і в тім житті. І людям багатьом поможуть, Бо це також є планом Божим. – Ну, добре – я сказав тоді, Треба повірити тобі. А навіщо хлопця зараз вбив, Що він поганого зробив? «Так, хлопець цей є без гріха, Тому й забрав його життя. Якщо і далі в світі жив, То дуже сильно він грішив. І дуже грішний батько його, А після смерті сина свого, Батько покається за все І душу тим свою спасе. А смерть малого не проста, Спасеться ще не одна душа. І будуть жити вічні дні, І не горітимуть в огні. Бо це також є Божий план, Тобі його я розказав.» Я думаю, що не даремно, Я вам цю притчу розповів. Поки живем на білім світі, Нам треба висновки робить. Так, що людино, не гріши І Бога свого не гніви. І не пліткуй ти, не суди, Не будеш мати ти біди. Бо невідомо зовсім нам, Який у Бога є ще план. Кого убити, покарати, Кого судить, кого спасати. Що Бог захоче – зробить все І не суди його за це. Золото плавить в огні, Бог випробовує нас всіх. Щоб вищу пробу получити, Нам з Господом потрібно жити. А він терпіння й віру дасть І нам поможе в кожний час. Бо все, що робить Бог – святе, Захоче й душу забере! А вірним всім дарує Рай, Так, що мій друже вибирай. Якщо ти хочеш вічно жити, То Богу треба лиш служити. Бо тільки в вічності святій, Відкриє плани Він свої.
Шукайте деталі в групі Facebook
