УКРАЇНА LIVE

Вінгер “Севільї” зізнався, як важко грати в Ла Лізі.

Євген Коноплянка дав велике інтерв’ю програмі “Профутбол” на каналі 2+2, в якому чесно розповів про життя в Іспанії.

Про трансфер

Я тиждень сидів в Мадриді, чекав, що скаже “Атлетіко”. Тому що хотіли. У підсумку я не зміг чекати так довго, тому що дружина була вагітна. Я не міг чекати так довго, я сумував, переживав, адже їй було важко. І я хотів швидше вирішити питання з командою і повернутися додому.

І тут мені повідомляє агент, що “Севілья” не проти тебе отримати. Я довго не думав, зустрівся з президентом на наступний день і погодився.

Тому що я бачу перспективу. Ця команда двічі поспіль виграла Лігу Європи. Це вже, мені здається, топ рівень.

По-перше, у мене була мета потрапити в Ла Лігу. Я дуже хотів спробувати. Англія само собою мені подобається. Але це найсильніший чемпіонат.

Але я вважаю, що зараз мені 26 років, і якщо я прийду сюди в Ла Лігу у 30, я не зможу впоратися, показати себе на 100 відсотків. Потім буду думати, чому не спробував себе у 26 років, коли розквіт сил, коли я можу показати все, на що я здатний. Ось я хочу перевірити, на що я здатний тут.

Так що я не зупиняюся на Ла Лізі. У мене є мета спробувати Прем’єр-лігу.

Але я щасливий, де я перебуваю. І потрібно завоювати місце в основі.

Я хочу продовжувати грати. Звичайно, хотілося б з перших хвилин. Як би ти не втомився, ти розумієш, що тут кожна гра – цікава. Кожен суперник, який навіть на останньому місці знаходиться, але він грає не гірше п’ятого місця, припустимо.

Я отримую задоволення. Так, звичайно, я міг би сказати, що хочу грати в Лізі чемпіонів у фіналі і виграти – так, але я радий, що грають у такому чемпіонаті з такими командами.

Про силу чемпіонату і тренування

Звичайно відчутно, коли граєш в чемпіонаті України. Удвічі легше грати насправді. Тому що тут треба на всі 100% віддаватися. Якщо ти на тренуваннях не викладаєшся, ти не підійдеш в хорошій формі до гри.

Тут все по-іншому. Я не можу просто взяти і зробити атаку, а там постояти і відпочити. Тут ти повинен повернутися, а потім тільки відпочивати. Тобто виплюнути останні леені, зате я став на свою позицію і готовий до атаки. Тоді вони не будуть нічого кричати і підказувати.

Треба сердечко друге прикупити насправді. Тому що дуже важко. Звичайно увагу приділяємо тактиці. Немає такого, що давайте пограємо в “дир-дирчик”, в футбольчик у задоволення – немає такого. Тут дурня не поваляєш на тренуванні. І більше тактичного, де тобі пояснюють, як пересуватися, коли там м’яч, коли – там. Не дуже цікаво, скажу чесно, але це потім у грі допомагає.

Тренер дуже часто викликає гравців і розмовляє з ними. Для нього це найголовніше, тому що на тренуваннях ми не можемо навіть мовчати. Якщо ми мовчимо, його це сильно дратує. Так що треба хоч щось говорити. Навіть погані слова говори, головне – говори щось, і він буде задоволений.

Після гри, тренування я відпочиваю. Закриваюся в кімнаті, нікого не слухаю, тому що я так їх наслухався на тренуванні. Другий тренер ще знає одне слово, і я навіть не хочу його вимовляти “Давай-давай” – це у них, звичайно…

Я підготувався у Рамоса і приїхав сюди уже підготовленим. Я б тут взагалі з розуму зійшов. Адаптація тут в першу чергу.

Так, були хороші ігри, що були не дуже. Як у мене, так і у всієї команди, тому що тут не так і легко. Здається, ми обіграли “Реал” і думаємо, що ось зараз “Спортинг” обіграємо. Важливо обіграти на виїзді, вона ж слабка команда – та ні, всі тут вміють грати у футбол.

Про вболівальників

Тут дербі проти “Бетіса” – це щось. Це краща гра, ніж проти “Барселони”. Тут такий накал вболівальники створюють, що супер. Ти їдеш в автобусі, вони цей автобус, здається, скоро розчавлять, тому що вони з усіх боків. Як почнуть тиснути, стукати – супер просто. Вони заводять.

Йде бабуся 80-річна, вона погано бачить, але футболіста вона помітить. І з паличкою вона селфі навіть зробить. Вона книжок не перечитала стільки, скільки вона знає всіх футболістів на прізвище.

А які вони тут емоційні. Дідусі, їм важко ходити з паличкою, але цей жест, не хочу показувати, показати супернику – дуже легко.

Про критику в пресі

Намагаюся поменше читати, тому що це психологічно важко. Ти сам себе заганяєш у психологічну яму. Для чого? Якщо ти сам собі можеш скласти оцінку. Якщо ти погано зіграв – ти сам розумієш. Навіщо дивитися свою оцінку або там, що людина скаже про твою гру. Себе покарав, зробив висновки і поїхав далі готуватися. Не люблю читати, коли сватають в топ-клуби.

Про те, як прийняли в команду

Я думав, як у мене там вийде, перші тренування. Думав, Господи, будь ласка, щоб тільки нічого не співати! З караоке у мене проблемки, з голосом.

Так що не було нічого. Поаплодували, що новий гравець прийшов в команду, вітали.

Про номер

Бо інших не було. Серйозно. Не було варіантів. Я підійшов до Рейєса, кажу “Звільняй 10-ку”. Жартую-жартую.

Про мову

Прийшов у готель, команда була на зборі. Англійську толком не знаю. Вони тим більше навіть не говорять англійською. А іспанською я можу сказати тільки приємного апетиту. Тому що я приходжу на обід, і я хоч сказав всім приємного апетиту. І я щасливий, що я хоч щось сказав.

Якісь слова знав з часів Рамоса. Вони запам’яталися. Але перший час було настільки важко. Словами не передати.

Хотілося розбігтися і стрибнути з п’ятого поверху. Якщо щось ще не вийшло і сумуєш за родиною і так далі, тобто, свої нюанси. Добре, що дуже дружний колектив. Можу порівняти з “Дніпром”, і вони мені дуже допомогли.

Ось Ніко Парехо він був у “Спартаку” і розуміє російську, і мені трошки допоміг.

Робочий процес: там потрібно багато розмовляти. Він багато розмовляє, не можу зрозуміти навіть, що таке “ліво-право”. Саму дрібницю не можу зрозуміти, а їх це дратує. Добре, що все так – мені допомагали і тренери, і футболісти.

Джерело – http://prosport.tsn.ua/