Дорога додому

У Краматорську, Слов’янську, Волновасі та інших містах у безпосередній близькості до лінії зіткнення можна побачити борди з написом «На тебе чекають вдома». Саме таку назву має програма Служби безпеки України, спрямована на повернення колишніх представників незаконних збройних угруповань до мирного життя.

5 років пройшло з моменту окупації Луганська та Донецька гібридною армією з РФ. Жителі міста розповідають про те, що люди, особливо молоді, виїжджають і не повертаються назад. Вони їдуть жити в Україну, в деяких випадках цьому помагає програма СБУ.

Багато жителів ЛНР/ДНР, які раніше підтримували ватажків терористів – зараз ним розчаровані. Люди, які лишилися жити на окупованій території говорять про те, що вони думали, що щось зміниться, а зараз стало тільки гірше – ціни захмарні, дороги у жахливому стані й процвітає безробіття. Єдине місце, як стверджують керуючі терористичних угрупувань, де можна підзаробити, це йти в лави окупантів. Але як виявляється це далеко від правди, тому розчаровані бойовики все частіше здаються СБУ.

Нещодавно, родичі бойовика “ЛДНР” зв’язалися з оперативниками поліції Луганщини та повідомили про його намір здатись. Під час спілкування з поліцейськими вони повідомили, що їх родич хоче повернутися на підконтрольну Україні територію за програмою СБУ “На тебе чекають вдома”. “Поліцейські спільно зі співробітниками СБУ допомогли чоловікові перетнути сіру зону і зустріли 40-річного уродженця Донецької області неподалік лінії розмежування.

 «Це, приміром, люди, які у 2014 році захоплювали Слов’янськ, пішли у Донецьк, а згодом усвідомили, що не туди потрапили, заблукали, тож захотіли відійти. Тому на початку дії програми бажаючих нею скористатися було більше», – говорить керівник громадської організації за звільнення полонених “Група Патріот” Олег Котенко.

Сергій нині живе в одному з міст Донецької області на підконтрольній Україні території. Із червня 2014 року по липень 2015-го він служив у танковому батальйоні бойовиків “Дизель”, спочатку був у Слов’янську, потім у Донецьку.

«Я був механіком, займався ремонтом машин, – розповідає чоловік. – Потім вирішив залишити службу. Мужики з батальйону всі пішли, молоді залишилися – їм цікаво. Але якщо клепка в голові є, то зрозуміло, що там нема чого робити. Проте це справа кожного».

Каже, жив у знайомих на квартирах. Але сенсу так існувати більше не було, хотів додому – по той бік лінії розмежування у нього жила мати.

«Звісно, страшно було повертатися, але вирішив: що буде, те й буде. Звернувся до свого однокласника на підконтрольній Україні території, аби той все дізнався і звернувся до СБУ від мого імені. Зустріли мене на блокпосту, привезли до слідчого на допит. Згодом було ще декілька. За місяць відбувся суд, мене звільнили від кримінальної відповідальності», – розповідає учасник програми «На тебе чекають вдома».

«Коли ми допомагаємо повернутися певній людині, то робимо це не просто так, – пояснює Олег Котенко. – Завжди запитуємо, що людина бачила, що знає, які покази може дати. Можливо, інформацію можна використати у міжнародних процесах».

Ось і Сергій згодом дав свідчення у військовій прокуратурі – розповів, що ще й переганяв техніку, зокрема, танки з російського Ростова до українського Донецька. Наскільки цінні ці свідчення – питання.

«Говорити про можливість свідчень учасників програми у міжнародних судах можна і потрібно, інша справа – наскільки важливими вони будуть, – розмірковує юрист-міжнародник Аліна Павлюк. – Більшість з тих, хто користується програмою, за свідченнями СБУ, навіть не знають, хто в ОРДЛО ними командував».

Але як би там не було, такі, як Сергій, живуть під наглядом СБУ. З певною періодичністю до нього навідуються співробітники служби, запитують, чи не змінилась позиція, чи не зверталися до нього колишні «побратими» та чи не отримав/не згадав він нову інформацію про діяльність терористичної організації.

А наразі по два боки лінії розмежування живуть люди, з яких Кремль  продовжує робити ворогів. Проте, мешканці окупованої території все частіше думають про повернення до України.