“Чому в Італії 100 євро я проїдаю за два тижні,а на Україні-за два дні?”-думки жителів Тернопільщини

Про що думає пересічний українець, у якого заробітна плата нижче середньої, а за своїми розумовими чи фізичними якостями він відчуває, що міг би заробляти, як мінімум, у з рази більше? Відповідь очевидна, навіть не проводячи опитування: щодня психіка такого українця працює в одному напрямі – їхати чи ні на заробітки закордон. І все-таки ми опитали про це окремих чортківців.

Найперше зауважимо, що опитування проводилося хаотично, тому ніяких конкретних висновків із цих відповідей зробити неможливо. Перш, ніж проводити опитування чортківців, ми умовно запитали себе:
1.Чи знає наша держава, скільки українців виїжджає (виїхало) на заробітки закордон – офіційно і підпільно?
2.Чому Росія охоче дає робочі місця українцям, незважаючи на російсько-український воєнний конфлікт?
3.Чому Польща прирівняла мінімальну заробітну плату українських мігрантів до своїх робітників?
4.Чому Польща спростила працевлаштування для українців?

На ці запитання ми віднайшли трохи відповідей з офіційних джерел, джерел загально доступу в Інтернеті, а також знайомих, які працюють в тих чи інших владних структурах. Але спочатку відповіді чортківців на запитання: «Чи маєте намір найближчим часом поїхати на заробітки і яку бачите у цьому перспективу?»

Стефанія М.

Я працюю в Італії вже понад 15 років. Раз на рік або на два роки приїжджаю у відпустку до України. За декілька днів поїду знову. Розлучена, діти дорослі, мають власні доходи. Так що допомагати їм не потрібно. Але я все рівно їду туди. Приблизно з плином часу за рік-півтора тягне додому. Проте вже за якийсь тиждень знову хочу до Італії. Тут, в Україні, все рідне, миле, дороге, але щось твориться не так. Я не можу пояснити. Я не можу зрозуміти, чому в Італії 100 євро я проїдаю за два тижні, а в Україні – за два дні (звичайно, разом з дітьми). Там я не є багатою, але до такої крайньої бідності я вже не змогла б звикнути. Мабуть в Італії і залишуся.

Сергій С.

Я будівельник-ремонтник. У будинку вмію зробити все. У Польщі працюю 8-9 місяців на рік вже протягом шести років. Легально. Взимку відпочиваю вдома. Скільки заробляю – не скажу. Але можу сказати, що родина живе безбідно. Дружина працює у дитячому садочку, аби не нудилася вдома. Діти дорослі, вчаться в інституті на платному відділенні. Залишатися у Польщі не маю наміру, але ще пару років попрацюю.

Ольга А.

Пропрацювала у Польщі три місяці. Виснажлива, важка робота, хоч і платять добре. За цей час заробила стільки, як у нас за рік (працювала вчителем). Чи поїду ще – не знаю. Мабуть, що так.

Микола М.

Будівельник. Працює в Росії вже 8 років. Розповідає, що до 2015 року навіть не знав чи працює легально, чи ні. Просто працював без проблем. У 2015 році довелося взяти дозвіл на працю (це за нього зробив якийсь російський начальник). Каже, що йому порекомендували поміняти українську реєстрацію з Чорткова на Одеську область. Той начальник сказав, щоб уникнути непередбачених проблем. Яких саме не уточнив. Пізніше дізнався, що «західнякам», аби мати добру роботу, пропонують російське громадянство, і якщо вони відмовляються, то роботу можна отримати, але пов’язану з деякими ризиками. Які – сказати не захотів. До політики не вмішується. За його словами, вона йому не цікава. На подальші конкретніші запитання відповідати відмовився, зіславшись на брак часу.

Роман П.

Працює таксистом у Чорткові і розповів найцікавішу, на нашу думку, історію однієї заробітчанки. Він підвозив в аеропорт до Львова жінку 76 років, яка летіла до США на заробіток (доглядає там хвору жінку вже понад 10 років). На його здивування, що вона вже у такому поважному віці і їде на заробітки, та з неменшим здивуванням відповіла: «А як же інакше, недавно внук оженився, треба молодим хату купити».
Оля і Вадим, недавно одружилися. Отримали біометричні паспорти і за подаровані на весілля гроші на днях їдуть до Франції, сподіваючись там якось працевлаштуватися. Їдуть, як кажуть, наосліп, не маючи ніякої перспективи.

Такі відповіді чортківців. Далі відповіді на поставлені самим собі запитанням.
1.Скільки українців виїжджає чи виїхали закордон державні органи точно не знають. Найбільшу увагу заслуговує агенція «Блумберг». За її даними світовий ринок праці у 2015-17 роках поповнився українцями понад 1 мільйонами осіб. З них: половина у Польщі, 30% – в Росії, по 200 тисяч в Чехії та Італії, решта – в інших країнах.
Лише в Росії і Польщі зараз перебувають 4 млн осіб.
2,3 запитання. Обґрунтованої відповіді ми на відшукали.

4. Польща дійсно ніби й спростила процес працевлаштування, але тут є «підводні камені». Існує три види договорів між працедавцем і працюючим українцем. Найперше, що пропонують поляки, називаючи його договором є, так зване «освядчення». Насправді, це не договір, а фактично протокол про наміри сторін. Тобто єдине, що гарантоване українцю – це оплата за виконану роботу. Ні медичне обслуговування, ні страхування від нещасних випадків, ні інших соціальних гарантій цей «договір» не передбачає.

Дійсними є трудовий договір або договір на сезонну роботу, завірений нотаріусом.