Там,де їх нема.Як партія Вакарчука готується до роботи в Раді поза коаліцією.

За день до парламентських виборів “Українська правда” випадково зустрілася зі Святославом Вакарчуком у центрі Києва. 

Важко сказати, що в той день відчував лідер “Океану Ельзи”. Здавалося, що він зовсім не хвилювався за результат партії “Голос”. Хоча, можливо, він лише артистично маскував свої переживання.

“Скільки відсотків ви сподіваєтеся завтра взяти?” – запитував Вакарчука автор цих рядків.

“Не буду називати цифр. Незалежно від результату, я все одно залишатимуся в політиці. Ми справді тут надовго”, – з легким пафосом уникав прямої відповіді перший номер “Голосу”.

На відміну від Вакарчука впродовж кампанії його однопартійці були більш конкретними.

В інтерв’ю УП керівниця штабу “Голос” Юлія Клименко запевняла, що потенціал її партії – це мінімум 10%, максимум 24% підтримки.

Однак 21-го липня за політичну силу Вакарчука проголосувало лише 5,82%українців.

Для однієї частини команди “Голосу” цей результат став ударом, для іншої – стриманою радістю, адже впродовж дня голосування екзит-поли взагалі не гарантували проходження партії Вакарчука до Верховної Ради.

Втім, це лише частина проблеми. Значно більшою неприємністю для “Голосу” став рівень підтримки партії “Слуга народу”, яка за рахунок мажоритарників матиме одноосібну більшість.

Результати виборів змушують партію Вакарчука повністю змінювати свої плани та позиціонування.

До 21 липня “Голос” готувався стати частиною влади: піти в коаліцію зі “Слугою народу” та брати участь у формуванні Кабміну.

Після дня виборів вони опинилися на політичному узбіччі – десь поміж інших партій, які пройшли в Раду і не братимуть участі у коаліції.

Це не означає, що згодом при формуванні уряду новий прем’єр-міністр не запросить у виконавчу владу когось зі списку партії Вакарчука. Там справді вистачає гідних кандидатів, враховуючи кадровий голод нової влади. Працювати в Кабмін спокійно могли б піти Інна Совсун, Юлія Клименко чи Павло Кухта, які вже мають досвід роботи у виконавчій владі.