Катерина розуміла, що, напевно, робить дуpість, але мужньо відкрила сумочку,
Катерина розуміла, що, напевно, робить дуpість, але мужньо відкрила сумочку, дістала з гаманця гроші, підійшла і віддала їх незнайомому хлопцю на вокзалі. – Ось! Візьміть і їдьте додому! Тільки знайте, що я вам повірила і сподіваюся вас тут більше ніколи не побачити. Минуло 14 років. Вони знову зустрілися – Влад виявився директором банку
Ця історія про те, як добро повернулося добром. Але все по порядку.
В той сонячний зимовий день на вокзалі було як завжди гамірно і метушливо. Люди зустрічали і проводжали близьких, були занурені в свої турботи і звичайно, майже не звертали уваги на сторонніх. За матеріалами
Катя теж була зайнята, точніше, вона просто чекала поїзда, на якому повинна була прибути посилка від батьків із села. Частенько вони передавали їй, своїй коханій доньці, що вчиться в місті, гостинці – овочі зі свого городу, яєчка.
Коротаючи час, дівчина поглядала на всі сторони. Ось її погляд зачепився за бездомного і вона наморщила гарненький носик, задумавшись про те, що яке ж повинно бути гірке життя у людини, щоб вона опустилася до випрошування милостині! Правда, саме цей нещaсний не виглядав зовсім вже oпустившоюся людиною, чи aлкоголіком.
І раптом, підкоряючись якомусь внутрішньому пориву, Катя підійшла до цього хлопця і запитала:
– Вибачте. Ви, напевно голодні? Візьміть, це смачно!
Вона віддала йому сендвіч, який зробила вранці вдома. Думала, з’їсти тут поруч в парку на лавочці, іноді їй подобалося перекусити ось так, майже на природі.
Чоловік посміхнувся їй тепло, кивнув і обережно, трохи недовірливо, взяв їжу.
– Спасибі, красуне! – відповів він.
– А ви … Ви в порядку? – збентежившись, запитала Катя.
– Ні, – похитав головою хлопець. – Напевно, був би, якби міг виїхати додому.
Він назвав їй містечко, розташоване поруч з рідним містом Каті.
– І ви тут просите гроші, щоб назбирати на квиток? – буркнула вона і відійшла в сторону. Все з цим жебрaком ясно! Відома схема!
І тут же Катерині стало соромно. Вона розуміла, що напевно робить дуpість, але мужньо відкрила сумочку, дістала з гаманця гроші, підійшла і вклала їх в долоню оторопівшого хлопця.
– Ось! Візьміть і їдьте додому! Тільки … Знайте, що я вам повірила і сподіваюся вас тут більше ніколи не побачити!
– Величезне спасибі тобі, дівчино! Але тут навіть багато …
– Нічого, вам потрібно буде ще перекусити в дорозі. – Катя посміхнулася йому у відповідь.
– Дайте мені, будь ласка, Вашу електронну адресу. Я обов’язково поверну гроші, коли стану на ноги! Мене звати Влад.
– Катя. Приємно познайомитися, але знаєте, адреса – це абсолютно зайве! Повертати нічого не потрібно. Вважайте це … просто допомогою від незнайомки! І до речі, я не хочу давати свою адресу незнайомцям.
Відчуваючи, що щоки у неї палають як яблучка наливні, Катя відійшла в сторону. Її поїзд ще не прибув.
Так що вона могла спостерігати, як Влад підійшов до кас, взяв квиток і сів на потяг до свого міста. Це все було дивно.
Минуло 14 років.
Катерина отримала диплом і в своєму ж ВУЗі познайомилася з пристойним на її погляд хлопцем, який став її чоловіком. Вони залишилися в цьому ж місті і навіть влаштувалися працювати в одну компанію. І 3 роки тому – оформили іпотеку на найближчі 20 років.
Але одного разу «хороший» хлопець Семен заявив, що любов пройшла і він ось уже як рік зустрічається з іншою жінкою. Він подав на розлучення, нічого не пояснюючи пpиголомшеній дружині. На квартиру він не претендував. Надавши, як справжній «чоловік», Каті самій далі розплачуватися за неї.
До болю і розчарування додався ще величезний бoрг, тому що виявилося, що чоловік останні 4 місяці пропускав іпотечні внески.
Розуміючи, що так може позбутися житла, Катя вирішила піти в банк.
Затамувавши подих, бо чула про те, як не люблять таких боржників, як вона, молода жінка увійшла в кабінет його директора. Дивно, що таке високе начальство вирішило прийняти такого пересічного відвідувача!
– Вітаю! – з порога почала Катя заготовлену промову, але слова раптом застигли в горлі.
Перед нею в дорогому кабінеті, в кріслі сидів Влад. Тобто вже стояв. Він теж впізнав її – свою pятівницю з вокзалу! Їх очі зустрілися і обом здалося, що наче й не було між ними цих довгих років.
– Катя? Це ви? Я просто … Ви зовсім не змінилися! Але, стривайте … Ви плaчете? Прошу, сідайте? Може бути, води, кави? Що трапилося?
Влад посадив дівчину на диван і хоча вона все-таки відмовлялася, подав склянку води.
– Ви не уявляєте, як виручили мене тоді! Ніхто не хотів мені вірити і я, в загальному, їх розумію. Я зовсім тоді зневірився і тут з’явилися ви, як добра фея, моя pятівниця! Завдяки вам я повернувся додому і знаєте, зізнаюся, що не вляпався ні в яку історію. Той випадок багато чому мене навчив. Тепер я сам іноді допомагаю людям. Кілька місяців тому я відкрив центр допомоги для тих, хто опинився у важкій життєвій ситуації.
– Я тішуся, що у вас все добре. Значить я тоді не помилилася, ви молодець! А то, що в житті всяке буває, я тепер і сама знаю.
– Так що у вас сталося? Чому ви прийшли до мене?
– Ви … можете поглянути на мої документи?
Влад швидко переглянув їх. Насупився і уважно подивився на Катю.
– Зрозумійте мене правильно, Катерина. Я все ще відчуваю себе вашим бoржником. Думаю, можна в зв’язку з вашою ситуацією, змінити умови кредитного договору. Але штраф я прибрати не можу … Це поза правилами нашого банку.
Катя мовчки кивнула.
– Але я можу і хочу заплатити його. Ні, мовчіть і не сперечайтеся! Я ж сказав – я ваш бoржник!
– Ви мій pятівник! А я … обов’язково все поверну!
– Думаю, це зайве. Ви самі дали мені урок, що добрі справи потрібно здійснювати безоплатно. Так що вважайте це просто законом бумеранга! Просто тепер моя черга допомагати хорошим людям!
– Можна питання?
– Від вас – хоч тисячу.
– Як ви тоді виявилися на вокзалі?
– Не проти, якщо я почну здалеку і в більш привабливою до розповідей обстановці? Ви вільні сходити в кафе, може бути, прямо зараз?
– Напевно, так.
– Дуже добре! Мені здається, у нас знайдеться про що поговорити за чашкою кави.
І Катя вперше за останні тижні посміхнулася. Дива трапляються.
Шукайте деталі в групі Facebook
